Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/4616/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/854/21 Справа № 205/4616/15-ц Головуючий у першій інстанції: Остапенко Н. Г. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, ВСТАНОВИЛА: У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 01 січня 2012 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_4 грошову позику у сумі 220000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався повернути суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів та сплатити проценти за користування позикою у розмірі 3% на місяць від суми позики. Вказану позику ОСОБА_4 отримав для ведення комерційної діяльності, яку проводить у своїх інтересах та інтересах сім`ї. Станом на день укладення договору позики ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 270000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 8100,00 грн. на місяць. 04 вересня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 30000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 300000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 9000,00 грн. на місяць. 03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 350000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 10000,00 грн. на місяць. 03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 100000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 450000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 13500,00 грн. на місяць. 03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 500000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 15000,00 грн. на місяць. 03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 100000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 600000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 18000,00 грн. на місяць. 30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_4 із письмовою вимогою від 22.04.2015 року про повернення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою. На даний час сума позики ОСОБА_4 не повернута. Загальна сума основного боргу складає 600000,00 грн., а загальна сума процентів складає 599800,00 грн. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів в рівних частках суму основного боргу за договором позики у розмірі по 300000,00 грн., з кожного, та та відсотки у розмірі по 299900,00 грн., з кожного, а також стягнути з відповідачів судові витрати. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму основного боргу у розмірі 300000,00 грн. та відсотки від суми неповернутої позики у розмірі 299900,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму основного боргу у розмірі 300000,00 грн. та відсотки від суми неповернутої позики у розмірі 299900,00 грн. Стягнуто в рівних частках з відповідачів на користь позивача судові витрати у розмірі 3654,00 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного заочного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 01 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 отримав грошові кошти в розмірі 220000,00грн., а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів; а також сплачувати щомісячно 3% кожного першого числа місяця (а.с. 23 т.1). 01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 270000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 8100,00 грн. на місяць (а.с. 23 т.1). 04 вересня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 30000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 300000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 9000,00 грн. на місяць (а.с. 23 зворот т.1). 03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 350000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 10000,00 грн. на місяць (а.с. 23 зворот т.1). 03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 100000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 450000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 13500,00 грн. на місяць (а.с. 23 зворот т.1). 03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 50000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 500 000,00 грн., а ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 15000,00 грн. на місяць (а.с. 23 зворот т.1). 03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_4 додаткову позику у сумі 100000,00 грн., після чого загальна сума позики склала 600000,00 грн., в свою чергу ОСОБА_4 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 18000,00 грн. на місяць. 30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_4 із письмовою вимогою від 22.04.2015 року про повернення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою протягом 30 днів з моменту отримання вимоги (а.с.9, 10 т.1). На даний час позичальник позичені кошти не повернув. Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 18.09.2004 року, що підтверджується копіями їхніх паспортів, які долучені до матеріалів справи. Шлюб вказаних відповідачів не розірвано, що визнано ними у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Згідно усних пояснень відповідачів в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вони не заперечують факт їх спільного проживання однією сімєю з вересня 2004 року по цей час. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання. У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Встановлено, що у борговій розписці не зазначено, на які цілі була отримана позика та не вказано, що ОСОБА_1 , як дружина, надавала згоду на її отримання. В судовому засіданні 08 червня 2021 року відповідач ОСОБА_4 не заперечував написання боргової розписки та отримання грошових коштів від позивача, пояснивши суду, що позику він отримував для ведення комерційної (підприємницької) діяльності. ОСОБА_1 заперечувала проти погодження з нею укладення вказаного вище договору позики, зазначивши, що до моменту розгляду справи судом вона не знала про існування боргової розписки та про отримані чоловіком кошти у борг. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності. Згідно із частиною 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3 статті 65 СК України). Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору позики від 01.01.2012 року та отримання останнім грошових коштів у розмірі, що вказаний у позовній заяві; встановивши, що позивачем не спростовано презумпцію укладення угоди одним із подружжя за згодою іншого з подружжя та використання позичених коштів в інтересах сімї; приймаючи до уваги, що позичальник свої зобов`язання перед позивачем не виконав, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для покладення на відповідачів обов`язку з повернення суми боргу, з урахуванням нарахованих процентів. Таким чином, з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі по 300000,00 грн. та процентів у розмірі по 299900,00 грн. , з кожного. Розрахунок процентів за користування позикою наведений у первісній позовній заяві, відповідає умовам договору позики (з урахуванням подальших змін до нього), є арифметично правильним та не спростований відповідачами (а.с. 3). Частиною 2 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Колегія звертає увагу, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не доведено укладення договорів позики без погодження з позивачкою та використання позичених коштів не в інтересах сімї. Такі доводи вказаних осіб належними, допустимими та достатніми письмовими доказами, іншими доказами не доведені; обгрунтованих клопотань про витребування доказів судом не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами даної цивільної справи, протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції. Як було встановлено раніше, відповідачі перебувають у шлюбі по цей час, мають спільний бюджет, що визнано відповідачами у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Необхідно також зауважити, що ОСОБА_1 не звернулась до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, у відповідності до частини 2 статті 65 СК України. Колегія наголошує, що апеляційна скарга, пояснення відповідачів не містять доводів щодо непогодження з позовом в частині незастосування солідарного стягнення заборгованості з відповідачів; суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та у межах доводів апеляційної скарги. За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, з відповідачів на користь позивача підлягає стягнення судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви (3654,00 грн.) в сумі по 1827,0 грн., з кожного. Крім того, до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про відшкодування витрат на правничу правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. До заяви про відшкодування судових витрат відповідачем надано копію договору №22/20 про надання правової допомоги від 11.08.2020 року, укладеного між адвокатом Хандогою В.В. та ОСОБА_3 ; копію додаткової угоди №2 від 25.12.2020 року до вказаного договору; копію попереднього розрахунку суми гонорару адвоката за надану правову допомогу; копію рахунку від 25.03.2021 року та дублікат квитанції від 07.06.2021 року про оплату позивачем 10000,00 грн. за правову допомогу. Згідно змісту попереднього розрахунку суми гонорару адвоката за надану правову допомогу, розмір витрат складається з наступного: підготовка відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу від 21.08.2020 року - 4 год., вартістю 4000,00 грн., представлення інтересів клієнта під час розгляду вказаної апеляційної скарги Дніпровським апеляційним судом - 1 год., вартістю 1000,00 грн., підготовка відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення суду - 4 год., вартістю 4000,00 грн., представлення інтересів клієнта під час розгляду апеляційної скарги на заочне рішення Дніпровським апеляційним судом - 1 год., вартістю 1000,00 грн. При визначенні розміру судових витрат на правничу правову допомогу, колегія приймає до уваги обсяг робіт, проведений адвокатом Хандогою В.В. у даній справі, що підтверджуються матеріалами справи. А саме, адвокат Хандога В.В. склав відзиви на дві апеляційні скарги на ухвалу суду від 21.08.2020 року та на заочне рішення суду (а.с. 236-246 т.2, 26-35 т.3). Також вказаний адвокат приймав участь в судових засіданнях суду апеляційної інстанції 02.02.2021 року, 06.04.2021 року та 08.06.2021 року, що підтверджується протоколами вказаних судових засідань. Однак, приймаючи до уваги незначну складність справи про стягнення заборгованості за договором позики, колегія вважає вартість складання двох відзивів на апеляційні скарги на шести сторінках кожен на загальну суму 8000,00 грн. (по 4000,00 грн. кожен) надмірною. Виходячи з викладеного, відшкодування відповідачами понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн. не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 6000,00 грн. Отже, з відповідачів на користь позивача підлягають стягнення судові витрати в загальному розмірі 9654,00 грн. (3654,00 грн. судового збору + 6000,00 грн. витрат на правничу правову допомогу), тобто по 4827,00 грн., з кожного. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення апелянта про слухання справи судом першої інстанції заслуговують на увагу. Матеріали справи не містять доказів спростування вказаного та належного виконання місцевим судом положень статтей 74-76 ЦПК України, в редакції, що діяла по 14.12.2017 року, тобто на час ухвалення заочного рішення. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму основного боргу у розмірі 300000,00 грн. та проценти у розмірі 299900,00 грн., а всього 599900 (п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму основного боргу у розмірі 300000,00 грн. та проценти у розмірі 299900,00 грн., а всього 599900 (п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ),ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 )судові витрати у розмірі по 4827 (чотири тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп., з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова