Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/625/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/267/23 Справа № 207/625/20 Суддя у 1-й інстанції - Юрченко І. М. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення сум боргу за договором позики, відсотків від суми позики та трьох відсотків річних від прострочених сум грошових зобов`язань, - В С Т А Н О В И Л А : У березні 2020 року ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, відсотків від суми позики та трьох відсотків річних від прострочених сум грошових зобов`язань. Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 18 січня 2017 року взяв у нього, ОСОБА_2 , в борг за договором позики, оформленим його власноручною письмовою розпискою, грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі до 18 липня 2017 року. За договором позики від 18 січня 2017 року відповідач зобов`язався сплачувати йому проценти за користування позиченими грошовими коштами - у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. щомісяця. 02 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяв у нього, ОСОБА_2 , в борг за договором позики, оформленим його власноручною письмовою розпискою, грошові кошти у розмірі 7 000 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом двох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 02 квітня 2017 року. За договором позики від 02 лютого 2017 року відповідач зобов`язався сплачувати йому проценти за користування позиченими грошовими коштами - у розмірі 4 800 грн. щомісяця. 19 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяв у нього, ОСОБА_2 , в борг за договором позики, оформленим його власноручною письмовою розпискою, грошові кошти у розмірі 500 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом трьох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 19 січня 2018 року. За договором позики від 19 жовтня 2017 року відповідач зобов`язався сплачувати йому проценти за користування позиченими грошовими коштами - у розмірі 2,5 %, щомісяця. 29 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяв у нього, ОСОБА_2 , в борг за договором позики, оформленим його власноручною письмовою розпискою, грошові кошти у розмірі 3 300 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом трьох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 29 січня 2018 року. За договором позики від 29 жовтня 2017 року відповідач зобов`язався сплачувати йому проценти за користування позиченими грошовими коштами - у розмірі 2,5% щомісяця. Натомість, відповідач ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США - за договором позики від 18 січня 2017 року, 7 000 доларів США - за договором пози від 02 лютого 2017 року, 500 доларів США- за договором позики від 19 жовтня 2017 року, 3300 доларів США - за договором позики від 29 жовтня 2017 року - не повернув та проценти за користування позиками не сплатив. Після спливу строків виконання взятих на себе зобов`язань відповідач добровільно повернути суми боргу відмовився, контактів та зустрічей з позивачем з приводу врегулювання спору уникає. Тим самим відповідач порушує права позивача як позикодавця на повернеш належних йому грошових коштів. Загальна сума боргу за договорами позики від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року, яку не повернув відповідач, становить 19 800 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот) доларів США (9 000 доларів США + 7 000 доларів США + 500 доларів США + 3 300 доларів США = 19 800 доларів США). Станом на квітень 2020 року 3% річних від кожної з прострочених сум позики становитиме такі розміри: 3% річних, за договором позики від 18 січня 2017 року, з простроченої суми 9 000 доларів США з 18 липня 2017 року по 29 квітня 2020 року: 9 000 доларів США х 1016 днів х 3 : 100 : 365 = 752 долари США; 3% річних за договором позики від 02 лютого 2017 року, з простроченої суми 7 000 доларів США з 02 квітня 2017 року по 29 квітня 2020 року: 7 000 доларів США х 1 122 дні х 3 : 100 : 365 = 646 доларів США; 3% річних за договором позики від 19 жовтня 2017 року, з простроченої суми 500 доларів США з 19 січня 2018 року по 29 квітня 2020 року: 500 доларів США х 830 днів х 3 : 100 : 365 = 34,11 доларів США; 3% річних за договором позики від 29 жовтня 2017 року, з простроченої суми 3300 доларів США з 29 січня 2018 року по 29 квітня 2020 року: 3300 доларів США х 820 днів х 3 : 100 : 365 = 222, 41 доларів США. Крім того, у відповідності з умовами договору позики від 18 січня 2017 року відповідач в період з 18 січня 2017 року по 18 липня 2017 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 6 000 гривень щомісяця, а отже заборгованість складає 36 000 гривень (6 000 гривень х 6 місяців = 36 000 гривень). За умовами договору позики від 02 лютого 2017 року відповідач в період з 02 лютого 2017 року по 02 квітня 2017 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 4 800 гривень щомісяця, а отже заборгованість складає 9 600 гривень (4 800 гривень х 2 місяці = 9 600 гривень). За договором позики від 19 жовтня 2017 року відповідач в період з 19 жовтня 2017 року по 19 січня 2018 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 2,5% щомісяця, а отже заборгованість складає 37,50 доларів США (500 доларів США х 2,5% : 100) х 3 = 37,50 доларів США. За договором позики від 29 жовтня 2017 року відповідач в період з 29 жовтня 2017 року по 29 січня 2018 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 2,5% щомісяця, а отже заборгованість складає 247,50 доларів США (3 300 доларів США х 2,5% : 100) х 3 = 247, 50 доларів США. На підставі викладеного позивач в позовній заяві просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача: за договором позики від 18 січня 2017 року: суму позики у розмірі 9 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 36 000 гривень, 3% річних у розмірі 752 долари США; за договором позики від 02 лютого 2017 року: суму позики у розмірі 7 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 9 600 гривень, 3% річних у розмірі 646 доларів США; за договором позики від 19 жовтня 2017 року: суму позики у розмірі 500 доларів США, проценти за користування сумою позики -у розмірі 37,50 доларів США, 3% річних у розмірі 34,11 доларів США; за договором позики від 29 жовтня 2017 року: суму позики у розмірі 3300 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 247,50 доларів США, 3% річних у розмірі 222,41 доларів США. Всього позивач просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму в іноземній валюті у розмірі 21739 (двадцять одна тисяча сімсот тридцять дев`ять) доларів США 52 центи, та загальну грошову суму в національній валюті у розмірі 45600 (сорок п`ять тисяч шістсот) грн. Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року позов задоволено та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : - за договором позики від 18 січня 2017 року: суму боргу у розмірі 9000 доларів США; проценти за користування сумою позики у розмірі 36000 (тридцять шість тисяч) грн; 3% річних у розмірі 752 долари США; - за договором позики від 02 лютого 2017 року: суму позики у розмірі 7 000 доларів США, проценти за користування сумою позики у розмірі 9 600 грн, 3% річних у розмірі 646 доларів США; - за договором позики від 19 жовтня 2017 року: суму боргу у розмірі 500 доларів США; проценти за користування сумою позики у розмірі 37 доларів США 50 центів; 3% річних у розмірі 34 долари США 11 центів; - за договором позики від 29 жовтня 2017 року: суму боргу у розмірі 3300 доларів США; проценти за користування сумою позики у розмірі 247 доларів США 50 центів; 3% річних у розмірі 222 долари США 41 центів. Всього, стягнути з ОСОБА_1 загальну грошву суму в іноземній валюті у розмірі 21739 доларів США 52 центи, та загальну грошову суму в національній валюті у розмірі 45600 гривень. Вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що згідно із розписками від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року, наданими позивачем ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача у борг, відповідно: 9000 доларів США, 7000 доларів США, 500 доларів США, 3300 доларів США, всього 19800 доларів США. Зазначену суму грошових коштів відповідач зобов`язався повернути, та сплатити відсотки за користування коштами. Розписки містять дату їх написання та підпис відповідача. (ар.с.11-13). Оригінали вказаних розписок позивачем надані були суду для огляду та досліджені у судовому засіданні, після чого були повернуті позивачу. Також суд звертає увагу на те, що в кожній розписці чітко зафіксовано, на який строк надавалась позика відповідачу. Так, відповідно до розписки від 18 січня 2017 року грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США, відповідач брав на строк шість місяців до 18 липня 2017 року. За договором позики від 02 лютого 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 7 000 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом двох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 02 квітня 2017 року. За договором позики від 19 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 в борг грошові кошти у розмірі 500 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом трьох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 19 січня 2018 року. За договором позики від 29 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 взяву ОСОБА_2 в борг за договором позики грошові кошти у розмірі 3 300 доларів США, зобов`язавшись повернути суму боргу в повному обсязі протягом трьох місяців, отже строк виконання даного зобов`язання з повернення суми боргу закінчився 29 січня 2018 року. Договір позики був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з урахуванням волевиявлення відповідача, оскільки підписи на договорі є доказом того, що сторони погодились з його умовами. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з наступного. ОСОБА_1 від позивача було отримано в позику грошові кошти у загальному розмірі 19800 доларів США, про що наявні розписки від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року. (ар.с. 11-13). Доказів повернення відповідачем суми позики в строки визначені у розписках від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року, відповідачем суду не надано, що свідчить про те, що боргові зобов`язання відповідачем не виконані. Отже, відповідач отримав позику у загальному розмірі 19800 доларів США та зобов`язувався сплатити відсотки за користування коштами, проте не здійснив їх повернення, як станом на дату подачі позову так і станом на день ухвалення рішення. Загальна сума боргу за договорами позики від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року, яку не повернув відповідач, становить 19 800 доларів США (9 000 доларів США + 7 000 доларів США + 500 доларів США + 3 300 доларів США = 19 800 доларів США). Крім того, у відповідності з умовами договору позики від 18 січня 2017 року відповідач в період з 18 січня 2017 року по 18 липня 2017 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 6 000 гривень щомісяця, а отже заборгованість складає 36 000 гривень (6 000 гривень х 6 місяців = 36 000 гривень). За умовами договору позики від 02 лютого 2017 року відповідач в період з 02 лютого 2017 року по 02 квітня 2017 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 4 800 гривень щомісяця, а отже заборгованість складає 9 600 гривень (4 800 гривень х 2 місяці = 9 600 гривень). За договором позики від 19 жовтня 2017 року відповідач в період з 19 жовтня 2017 року по 19 січня 2018 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 2,5% щомісяця, а отже заборгованість складає 37,50 доларів США (500 доларів США х 2,5% : 100) х 3 = 37,50 доларів США. За договором позики від 29 жовтня 2017 року відповідач в період з 29 жовтня 2017 року по 29 січня 2018 року не сплатив проценти за користування сумою позики у розмірі 2,5% щомісяця, а отже заборгованість складає 247,50 доларів США (3 300 доларів США х 2,5% : 100) х 3 = 247, 50 доларів США. З урахуванням вищевикладеного, суд першої прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 позики у розмірі 19800 доларів США, та відсотків за користування позиченими грошовими коштами у розмірі 285 доларів США (згідно розписок від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року) та 45600 грн. 00 коп. (згідно розписок від 18 січня 2017р. та від 02 лютого 2017 року), підлягають задоволенню. Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми боргу за період згідно розписок від 18 січня 2017 року, від 02 лютого 2017 року, від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року у розмірі 1654,52 доларів США. Тому наведений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1654,52 доларів США є вірним та обґрунтованим (3% річних, за договором позики від 18 січня 2017 року, з простроченої суми 9 000 доларів США з 18 липня 2017 року по 29 квітня 2020 року: 9 000 доларів США х 1016 днів х 3 : 100 : 365 = 752 долари США; 3% річних за договором позики від 02 лютого 2017 року, з простроченої суми 7 000 доларів США з 02 квітня 2017 року по 29 квітня 2020 року: 7 000 доларів США х 1 122 дні х 3 : 100 : 365 = 646 доларів США; 3% річних за договором позики від 19 жовтня 2017 року, з простроченої суми 500 доларів США з 19 січня 2018 року по 29 квітня 2020 року: 500 доларів США х 830 днів х 3 : 100 : 365 = 34,11 доларів США; 3% річних за договором позики від 29 жовтня 2017 року, з простроченої суми 3300 доларів США з 29 січня 2018 року по 29 квітня 2020 року: 3300 доларів США х 820 днів х 3 : 100 : 365 = 222, 41 доларів США). Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума 3% річних у розмірі 1654,52 доларів США. Будь-яких заперечень з приводу правильності проведених позивачем у його позовній заяві розрахунків щодо суми відсотків за користування позиченими грошовими коштами та 3 % річних відповідачем та його представником у поданому відзиві на позовну заяву не зазначалось, а отже суд приймає розрахунки позивача як правильні та достовірні. А тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики у розмірі 19800 доларів США, сума відсотків за користування позиченими грошовими коштами у розмірі 285 доларів США (згідно розписок від 19 жовтня 2017 року та від 29 жовтня 2017 року) та 45600 грн. 00 коп. (згідно розписок від 18 січня 2017 року та від 02 лютого 2017 року), та 3 % річних у розмірі 1654,52 доларів США. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У відповідності з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Статтею 1049 ЦК передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові. Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц зазначає: «Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що із жодної розписки не вбачається саме передання йому коштів та його обов`язку повернути їх, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки з розписок чітко вбачається, що ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 кошти в борг. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вірно розрахував 3 % річних, колегія суддів відхиляє, оскільки судом першої інстанції проведено розрахунок у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач на спростування заявлених позовних вимог не дав жодного допустимого доказу, а тому вказані твердження апелянта є лише його припущеннями, тоді як законне та обґрунтоване рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Крім того, в суді апеляційної інстанції за клопотанням відповідача 02 серпня 2022 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проте вказана експертиза не була проведена, оскільки відповідач її не сплатив, тобто фактично він ухилився від її проведення, а також відповідач в суді апеляційної інстанції неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою, що потягло за собою неодноразове відкладення розгляду вказаної справи, чим вчинив дії, які кваліфікуються як зловживання процесуальними правами, а відповідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко