Постанова 4803 № 209/2315/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2828/21 Справа № 209/2315/20 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, процентів від суми позики, процентів річних від простроченої суми,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, процентів від суми позики, процентів річних від простроченої суми. В обґрунтування позову зазначив, що 6 липня 2017 року між ним та ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір позики, за яким останні отримали 17000 доларів США строком на один місяць. Відповідачі в обумовлені строки суму позики не повернули. З урахуванням вищевказаного, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму позики у розмірі 17000 долларів США та 1530 долларів США - 3% річних (а.с. 1-3). Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, процентів від суми позики, процентів річних від простроченої суми - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 cуму боргу за позикою в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) доларів США, 3% річних від простроченої суми в розмірі 1530 доларів США, всього загальну суму 18530 (вісімнадцять тисяч п`ятсот тридцять ) доларів США. Вирішено питання щодо стягнення судового збору (а.с. 116-118). Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що грошові кошти не отримувала та саму розписку не писала. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 6 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 був укладений договір позики, за яким відповідачі спільно отримали 17000 доларів США строком на один місяць, що підтверджується розпискою (а.с. 4). Строком виплати боргу зазначено через один місяць після отримання позики. Відповідачі борг по теперішній час не повернули. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, за яким відповідачі отримали у борг грошові кошті, зобов`язання за укладеним договором відповідачі не виконали, а тому порушене право позивача підлягає захисту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України. Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103 цс 16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79 цс 14, від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, у постанові у справі № 6-50цс16 від 24 лютого 2016 року. Договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16. Згідно із ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору позики та його умов, надано розписку про отримання відповідачами від позивача грошових коштів у сумі 17 000 доларів США, від 06.07.2017 року. Зазначений договір є належним і допустимим доказом на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики і передачі грошей за цим договором. А тому доводи апеляційної скарги про те, що договір позики було укладено без передачі коштів відповідачам, не заслуговують до уваги. Крім цього, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача боргу за договором позики. Доводи апелянта про те, що між сторонами фактично не було укладено договір позики належними, допустимими та достовірними доказами суду не підтверджені. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: