Постанова 4803 № 213/405/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5781/21 Справа № 213/405/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 213/405/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Зубакової В.П., суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Князєвою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом доАкціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`ю. Вобґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 25.11.1992 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10 % - туговухість, з наступним переоглядом 25.11.1994 року. При наступних переоглядах у 1994-2002 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 08.12.2004 року позивачу залишено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 10 % з 22.11.2004 року на безстроковий термін. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв`язку з ушкодженням здоров`я, у розмірі 20 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 908,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманого хронічного захворювання та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що внаслідок хронічного захворювання, він позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, фінансово допомагати своїй родині, він постійно відчуває шум у голові та вухах, позивача турбує зниження слуху, головний біль, запаморочення, втома. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. Посилається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 375/2051/18, якою визнано домірним грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 400 000 грн. за умови втрати ним 90% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про зміну рішення суду, просить зменшивши суму, присуджену до стягнення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Вказує, що, відсутня вина та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійного захворювання, проте, наявнийпричинно-наслідковий зв`язок між діями самого позивача, які виразились у тривалому продовженні роботи з власної волі у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача На думку відповідача, саме безвідповідальне ставлення позивача до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, прогресування його хвороби, погіршення самопочуття та встановлення 10% втрати працездатності. Вважає, що судом не враховано, що позивач після звільнення з підприємства відповідача продовжував працювати в шкідливих умовах праці на ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 20.01.1999 року по 10.06.2008 року, тобто саме перевищений термін роботи позивача в шкідливих умовах праці призвели до встановлення у нього професійного захворювання. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи,відповідач просить рішення суду скасувати, оскільки причинний зв`язок між шкодою, заподіяною їй та протиправними діями відповідача відсутній, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 29.05.1987 року по 29.10.1992 року працював бурильником свердловин станів шарошечного буріння Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.14-26). Згідно Акту від 29.10.1992 року про розслідування професійного отруєння та професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є негативний вплив на організм підвищеного рівня шуму, який становить 86-92 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА. У зв`язку з шкідливими та тяжкими умовами праці, ОСОБА_1 отримав хронічне захворювання двосторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху. Туговухість 1 ст. Відповідно до вищевказаного Акту професійне захворювання виникло внаслідок конструктивних недоліків механізмів та недосконалості засобів індивідуального захисту від шуму. Висновком МСЕК від 25.11.1992 року, ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 10 % - туговухість, з наступним переоглядом 25.11.1994 року. При наступних переоглядах у 1994-2002 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 08.12.2004 року позивачу залишено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 10 % з 22.11.2004 року на безстроковий термін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивачу моральну шкоду у зв`язку з отриманим ним на виробництві професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 25.11.1992 року, тобто встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін застосовується Закон України «Про охорону праці». Зазначені правовідносини виникли в період дії ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка, станом на листопад 1992 року, не передбачала права на відшкодування моральної шкоди. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, набрав чинності 24.11.1992 року. Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, завданої робітникам та службовцям каліцтвом абоіншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними трудових обов`язків, затверджених Постановою Радою Міністрів СРСР № 690 від 03.07.1984 року, які були чинні станом на листопад 1992 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. За загальним правилом про дію нормативно-правового акту у часі до кожної події факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент пред`явлення позову та розгляду його в судовому порядку. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом"якшує або скасовую цивільну відповідальність особи. Відтак, позивач не отримува компенсацію моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві раніше. Однак, завдані позивачу страждання внаслідок професійного захворювання у 1992 році є такими, що тривають. Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), власник зобов`язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Стаття 12 Закону України «Про охорону праці», встановлює, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Як вбачається з Акту від 29.10.1992 року про розслідування професійного отруєння та професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є негативний вплив на організм підвищеного рівня шуму, який становить 86-92 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА. У зв`язку з шкідливими та тяжкими умовами праці, ОСОБА_1 отримав хронічне захворювання двосторонній кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху. Туговухість 1 ст. Отже, роботодавець Криворізький Південний гірничо-збагачувальний комбінат, правонаступником якого є АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «ПІВДГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно відчуває шум у голові та вухах, позивача турбує зниження слуху, головний біль, запаморочення, втома. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не враховано, того, що позивач після звільнення з підприємства відповідача продовжував працювати в шкідливих умовах праці на ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 20.01.1999 року по 10.06.2008 року, тобто саме перевищений термін роботи позивача в шкідливих умовах праці призвели до встановлення у нього професійного захворювання, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ці факти не знімають з відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, більш того професійне захворювання у позивача виникло під час роботи бурильником свердловин станів шарошечного буріння Криворізького Південного гірничо-збагачувального комбінату, правонаступником якого є АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», що встановлено Актом від 29.10.1992 року про розслідування професійного отруєння та професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є негативний вплив на організм підвищеного рівня шуму, який становить 86-92 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратила професійну працездатність у розмірі 10 %, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває постійний біль, слабкість, втому. Постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу, у нього поганий сон. Періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманого професійного захворювання, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, який встановлено безстроково, що свідчить про незворотність такого стану здоров`я, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи на АТ «ПІВДГЗК»(5 років 5 місяців), що потягло втрату працездатності вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 20 000,00 грн. до 45 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість суми відшкодування моральної шкоди, спростовуються вищевикладеним. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим, з відповідача АТ «ПІВДГЗК»на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1362,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (908,00 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, задовольнити частково. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року, змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 20 000,00 гривень до 45 000 (сорок п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем, на користь держави, судовий збір у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят два ) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року. Головуючий: Судді: