Постанова 4857 № 140/3184/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3184/21 пров. № А/857/9910/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (судді Мачульського В.В. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/3184/21 за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30.03.2021 звернувся в суд з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 28.08.2019 ВП № 53674295 про стягнення виконавчого збору у розмірі 156 403,60 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року задоволено позов повністю. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Другий відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України. Відповідно до частин 1, 2 статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.03.2010 у справі № 2-1724/2010 стягнуто солідарно з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11399565000 від 30.09.2008 у сумі 3213478,20 грн. На виконання вказаного рішення суду 10.12.2010 було видано виконавчий лист № 2-1724/2010, про стягнення з позивача 1 580 533,20 грн., за яким було відкрито виконавче провадження № 53674295, про що старшим державним виконавцем Другого ВДВС у м. Луцьку винесено відповідну постанову від 31.03.2017 (а.с.9). Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 26.11.2020 по справі № 2-1724/2010 було замінено сторону стягувана з ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Вердикт» про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 580 553,20 грн. (а.с.11-13). З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2020 позивачем погашено заборгованість за кредитним договором № 11399565000 від 30.09.2008, у зв`язку із чим ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було видано позивачу довідку про відсутність майнових претензій по кредитному договору № 11399565000 від 30.09.2008 (а.с.14). 28.08.2019 старшим державним виконавцем Другого ВДВС у м. Луцьку Януш-Федорук Н.В. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому проваджені № 53674295 (а.с.10). В той, же день цим же державним виконавцем у вищевказаному виконавчому провадженні було винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 156 403, 60 грн. (а.с.16). Не погоджуючись з вказаною постановою державного виконавця, позивач звернувся з даним позовом до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Частиною першою, другою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. З аналізу вищенаведеного слідує, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми. Як слідує з матеріалів справи, постанова про стягнення з позивача виконавчого збору була винесена після винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з надходженням відповідної заяви. Водночас для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме: здійснення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення, і фактичне стягнення заборгованості. Так, положення частини третьої статті 40 Закону України № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону України № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначати, що Законом України від 03 липня 2018 року № 475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частину 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів». Тобто, редакція частини 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, діяла до 28 серпня 2018 року. Після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню. Разом із тим, постанова про відкриття виконавчого провадження № 53674295 прийнята відповідачем 31 березня 2017 року (аркуш справи 9). Отже, на момент виникнення спірних правовідносин норми статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Матеріалами виконавчого провадження №53674295 підтверджується зокрема те, що фактичного стягнення з боржника ОСОБА_1 суми боргу відбулось у розмірі 47 852,76 грн., з них 1 651,72 грн. старшим державним виконавцем Другого ДВС у м. Луцьку Януш-Федорук Н.В. стягнуто виконавчий збір (а.с.65-66). При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Отже, виконавчий збір відповідно до вимог вищевказаної частини другої статті 27 Закону України № 1404-VIII становив 4 785,28 грн., від фактично стягнутої суми 47 852,76 грн., а не стягнутий виконавчий збір на момент повернення виконавчого листа стягувачу становив 3 133,56 грн. (4 785,28 грн. 1 651,72 грн. = 3 133,56 грн.). Пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Таким чином апеляційний суд вважає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, постановою Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова старшого державного виконавця Другого ДВС у м. Луцьку Януш-Федорук Н.В. від 28.08.2019 ВП № 53674295 про стягнення виконавчого збору у розмірі 156 403,60 грн. є протиправною та скасована судом першої інстанції правомірно, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі №140/3184/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль