LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд380/2502/21

від 22.06.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2502/21 пров. № А/857/10852/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Сеник Р.П., Хобор Р.Б., за участі секретаря судового засідання Гром І.І., представника позивача: не з`явився представника відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі № 380/2502/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрокредит» про визнання протиправними та скасування постанов,- суддя в 1-й інстанції Кравців О.Р., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення 12.05.2021,- В СТ А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Центрокредит» (далі третя особа), та просила визнати протиправними та скасувати постанови ВП №63508998 від 05.11.2020 про відкриття виконавчого провадження та від 30.11.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію, та інші доходи боржника. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що винесені відповідачем постанови винесені з порушенням приписів статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем проживання, перебування чи знаходженням майна боржника, тобто з порушенням правил територіальності. Позивач зазначає, що у м. Києві не проживала, жодним майном чи його частиною у вказаному місті не володіє. Також жодних правочинів з ТзОВ «Центрокредит» не укладала. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2020 ВП №63508998. Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.11.2020 ВП №63508998. Стягнуто з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 1816 грн. 00 коп.. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виконавчим документом встановлено місце проживання боржника, яке знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Вважає, що при прийнятті виконавчого напису жодного порушення у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» ним не виявлено, в результаті чого такий виконавчий документ було прийнято до виконання. Акцентує увагу на тому, що зазначення у виконавчому написі № 77740 від 23.10.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., серед іншого, місце проживання чи перебування фізичної особи - боржника відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» є обов`язковою вимогою до виконавчого документа. Відтак відсутній обов`язок приватного виконавця здійснювати перевірку інформації зазначеної про боржника. Також вважає, що врахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17 є недоцільним та жодним чином не відноситься до правовідносин у цій справі, так як виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва. Окрім того, приватний виконавець зазначає про те, що до спірних правовідносин не може бути застосований правовий висновок Верховного Суду викладений ним у справі № 580/3311/19 від 30.04.2020, оскільки у справі №580/3311/19 адреса проживання/перебування боржника-фізичної особи, що вказана у виконавчому листі, знаходилася поза межами виконавчого округу приватного виконавця, при цьому доказів наявності будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) судами не встановлено. У той час, як у правовідносинах які склалися по даній справі, виконавчим написом № 77740 від 23.10.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. чітко встановлено, що місце проживання боржника - АДРЕСА_1 . Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з договором про надання кредиту №МК-77719011475-0 від 01.05.2019 між ТзОВ «Центрокредит» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), кредитодавець надає постачальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту для власних потреб, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та у строк, визначені у договорі. У вказаному договорі адресами позивача вказано: за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 ; за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Згідно з випискою з особового рахунку за вказаним вище кредитним договором за позивачем рахувалася заборгованість станом на 01.03.2020 в розмірі 13853,50 грн.. 23.10.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. посвідчено виконавчий напис про звернення стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце народження: невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце роботи невідоме, який є боржником за кредитним договором №МК-77719011475 від 01.05.2019, укладеним з ТзОВ «Центрокредит», стягувач за кредитним договором. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за №77740. 27.10.2020 ТзОВ «Центрокредит» скерувало приватному виконавцю Клименку 27.10.2020 заяву про примусове виконання рішення, у якій просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом за №77740 від 23.10.2020 про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 коштів у розмірі 15053,50 грн.; у випадку встановлення доходу боржника звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника. 05.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Р.В. відкрито виконавче провадження №63508998 з виконання вказаного виконавчого напису, про що винесено постанову. У вказаній постанові боржником вказано ОСОБА_1 , адресами якої зазначено: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 05.11.2020 приватним виконавцем винесено постанови: - про стягнення з боржника основної винагороди ВП №63508998; - про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №63508998. 30.11.2020 приватний виконавець виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №63508998. Позивач не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження від 05.11.2020 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.11.2020, оскільки вважає, що такі винесені із порушенням норм чинного законодавства та порушують її права, як і здійснені відповідачем стягнення, звернулася до суду із цим позовом. Згідно з даними Єдиного реєстру приватних виконавців, з яким можна ознайомитися на офіційному сайті за посиланням https://erpv.minjust.gov.ua/#/search-private-performer, приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, у нього не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №63508998 від 05.11.2020. Суд вважав, що вказана у виконавчому написі №77740 від 23.10.2020 інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-якого майна позивача (боржника) у межах виконавчого округу відповідача. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону № 1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім : 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною 2 статті 24 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно статті 1 Закону № 1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 Закону № 1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (частини 1, 2 статті 25 Закону № 1403-VIII). Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно пункту 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідно до статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV): вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно з частиною 10 статті 6 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 11 статті 6 Закону № 1382-IV). Відповідно до норм частини 1 статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI), Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 Закону № 5492-VI, до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Згідно з частиною 2 цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з копією виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. №77740 від 23.10.2020, який підлягав примусовому виконанню, вказано, що адресою реєстрації боржника є АДРЕСА_3 , а місцем проживання АДРЕСА_4 . При цьому, суд не бере до уваги інформацію, вказану у виконавчому написі, щодо місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_4 , оскільки ця інформація спростовується позивачем та не підтверджується жодними іншими доказами, зокрема документами, на підставі яких виник борг позивача, що стягується з нього на користь третьої особи. В контексті спірних правовідносин, також, суд апеляційної інстанції зауважує, що наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) до матеріалів справи не додано. Відкриваючи виконавче провадження, відповідач належним чином не пересвідчився з достовірних джерел про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи. Згідно з п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, ігноруючи наявну в заяві про примусове виконання рішення, виконавчому написі, кредитному договорі та додатках до нього інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача у Львівській області, що в контексті ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» є місцем проживання боржника, надав перевагу інформації про ймовірне місце проживання останнього, та відкрив виконавче провадження з порушенням вищенаведеної норми зазначеного Закону щодо прийняття до виконання виконавчих документів. Аналогічні висновки щодо правомірності прийняття до виконання виконавчих документів за відсутності доказів, які б підтверджували місце проживання, перебування боржника містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020р. в справі № 804/476/17, від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19, від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Додатково колегія суддів враховує, що місце проживання має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених ст.2 Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів звертає увагу на те, що «адреса проживання», яку стягувач зазначив у своїй заяві, адресованій приватному виконавцю Клименку Р.В., зазначена також у виконавчому написі приватного нотаріуса Горая О.С. № 77740 від 23.10.2020 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Цей виконавчий напис приватний нотаріус Горай О.С. вчинив на підставі відповідного звернення ТзОВ «Центрокредит» (стягувач), який набув право вимоги за вказаним кредитним договором. Отож, інформацію про «адресу проживання» ОСОБА_2 (боржника) повідомив саме стягувач - ТзОВ «Центрокредит». Проте, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною). Приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі. Водночас, останній повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (ч.2 ст.4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (ч.1 ст.4 вказаного Закону). Закріплені у ст.4 цього Закону засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків. Отримавши заяву ТзОВ «Центрокредит» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та м.Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника, як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є м.Київ. Аналіз положень Цивільного кодексу України у зіставленні з положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дозволяє зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Згідно з відомостями паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого Червоноградським РВ УМВС у Львівській області, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 08 вересня 1987 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 . Аналогічні відомості щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відображено у будинковій книзі за адресою: АДРЕСА_6 , а також довідці по склад сім`ї №2655 від 11.02.2021, виданій відділом реєстрації Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області. Щодо «адреси проживання», яку повідомив стягувач ТзОВ «Центрокредит», тому жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що ОСОБА_1 , проживав у м.Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач (на підтвердження правомірності спірної постанови у вимірі мотивів, з яких її оскаржено) не надав. У контексті спірних правовідносин сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Приватний виконавець Клименко Р.В., виконавчим округом якого є м.Київ, не міг прийняти до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О.С. № 77740 від 23.10.2020), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. З огляду також на критерії, визначені у ч.2 ст.2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження. Також вірним є висновок суду першої інстанції, що за умови скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №63508998 як протиправної, скасуванню підлягає такою винесена у межах відповідного виконавчого провадження постанова від 30.11.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення не впливають та висновків суду не спростовують. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі № 380/2502/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 22 червня 2021 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»