Постанова КЦС ВС № 521/1109/16-ц

Постанова Іменем України 16 червня 2021 року м. Київ справа № 521/1109/16-ц провадження № 61-22238св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю. учасники справи позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року в складі судді Михайлюка O. A. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У січні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Малиновського районного суду м. Одеси із зазначеним позовом, який в подальшому до ОСОБА_3 про стягнення збитків та упущеної вигоди. Позовна заява мотивована тим, що 28 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу наступних транспортних засобів сідлового тягача - Е, марки «IVECO», моделі FORD 440Е40, 2002 р. в., шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 ; напівпричепу - контейнеровозу - Е, марки ПП., моделі SD COACHWORKS, 1999 р. в., шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_4 ; напівпричепу - контейнеровозу - Е, марки FRUEHAUF, 1997 р.в., шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний № НОМЕР_6 , та договір найму (оренди) вказаних транспортних засобів. 28 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу сідлового тягача - Е, марки IVECO, модель FORD 2000 р.в., шасі № НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т. Я., р/н 1242, та договір найму (оренди) вказаного транспортного засобу. Згідно пункту першого попередніх договорів купівлі-продажу сторони взяли на себе зобов`язання в майбутньому, в строк до 28 червня 2011 року укласти договір купівлі-продажу вищевказаних транспортних засобів (основний договір) на умовах, визначених попереднім договором, крім того сторони домовились, що на підтвердження дійсності намірів укласти основний договір, відповідач зобов`язувався сплачувати щомісячну плату та орендну плату. В обґрунтування позовних вимог про стягнення упущеної вигоди позивачі посилалися на висновок № 4108/4109/1410/1411 судової автотоварознавчої експертизи від 06.02.2017 року яким визначено мінімальний розмір орендної плати на місяць користування в період з 01.10.2010 року по 30.04.2016 року транспортними засобами, що є предметом спору. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 безпідставно тримав у своєму володінні передані йому за договором найму (оренди) транспортні засоби, не сплачуючи ні орендну плату ні щомісячні платежі, передбачені попередніми договорами купівлі-продажу, позбавивши позивачів можливості передати транспорті засоби в найм (оренду) іншим особам за ринковою вартістю, уточнивши позовні вимоги, просили: - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 517 946,76 грн на відшкодування завданих збитків та 33 516,00 дол США у гривні за офіційним курсом НБУ на день платежу упущеної вигоди; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 180 126,40 грн на відшкодування завданих збитків та 17 220,00 дол США у гривні за офіційним курсом НБУ на день платежу упущеної вигоди; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у справі. Короткий зміст рішення суду першої інстанцій Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення збитків та упущеної вигоди задоволені частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 517 946,76 грн на відшкодування завданих збитків. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 180 126,40 грн на відшкодування завданих збитків. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках 6 890,00 грн в рахунок сплаченого судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки покладені на ОСОБА_3 обов`язки по поверненню орендованого майна він не виконав, вказував про відсутність транспортних засобів в його розпорядженні та враховуючи обставини справи у їх сукупності, транспортні засоби які є предметом спору, фактично знищені. Позивачам завдано збитків у розмірі ринкової вартості транспортних засобів станом на вересень 2010 року, тобто на момент виникнення у відповідача обов`язку по поверненню транспортних засобів, які визначені згідно з висновками експертного авто-товарознавчого дослідження № 2045 від 15 листопада 2017 року; № 2046 від 15 листопада 2017 року; № 2047 від 16 листопада 2017 року; № 2048 16 листопада 2017 року. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачами не доведено, що вони могли і повинні були отримати визначені доходи, і тільки дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила їх можливості отримати прибуток. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій Постановою Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог позивачів. В цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладаючи з ОСОБА_3 попередній договір купівлі - продажу транспортних засобів IVECO, держ. номер НОМЕР_2 , шассі № НОМЕР_1 та IVECO, держ. номер НОМЕР_8 , шассі № НОМЕР_9 , фактично продали товар неналежної якості, оскільки ці автомобілі не відповідали конструкції, передбаченій заводом-виробником, тому були непридатні для подальшої експлуатації, що підтверджується актом перевірки технічного стану автомобілів № 01/07 та № 02/07 від 22 липня 2010 року. Крім того, апеляційний суд вважав, що надані позивачем висновки експертних автотоварознавчих досліджень, якими було визначено ринкову вартість спірних транспортних засобів є теоретичними, оскільки були складені без огляду та дослідження об`єктів експертизи. Оскільки позовною давністю захищається порушене право, а у позові відмовлено за недоведеністю позовних вимог, тому суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо пропуску позовної давності. Аргументи учасників справи У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив: - скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди; - скасувати в повному обсязі постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року; - у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення реальних збитків - залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року; - у частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди - ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 упущену вигоду в сумі, еквівалентній 33 516,00 дол. США за курсом НБУ станом на момент платежу; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 упущену вигоду у сумі, еквівалентній 17 220,00 дол. США за курсом НБУ станом на момент платежу; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понесені у справі судові витрати. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив попередній договір з договором купівлі-продажу та застосував до правовідносин, що випливають з попереднього договору, правові наслідки укладення основного договору. Посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 678 ЦК України, як на правову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ґрунтуються на неправильному застосуванні судом норм матеріального права та свідчать про те, що апеляційний суд взагалі не визначився з предметом позову та нормами права, що регулюють спірні правовідносини. Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача збитків, завданих неповерненням транспортних засобів після припинення дії договорів найму (оренди) транспортних засобів. Навіть якщо передані ОСОБА_3 транспортні засоби були неналежної якості (а з цим позивачі не погоджуються), цей факт жодним чином не звільняє орендаря від обов`язку повернути транспортні засоби орендодавцям після припинення дії договорів оренди. Апеляційний суд дійшов висновків про передачу ОСОБА_3 в користування транспортних засобів неналежної якості на підставі неналежних та недопустимих доказів, без надання ОСОБА_3 цих транспортних засобів для огляду судовому експертові та попри наявність сертифікатів відповідності транспортних засобів; взяв до уваги Акт перевірки технічного стану автомобілів № 01/07 та № 02/07 від 22 липня 2010 року, який є неналежним доказом, оскільки з`ясування технічного стану транспортних засобів потребувало спеціальних знань, наявних у судового експерта, й не могли бути підмінене актами обстеження, складеними особами, чиє посадове становище та наявність відповідної компетенції не підтверджена і які не несуть жодної відповідальності за зазначення в цих актах недостовірної інформації. Тому висновки суду апеляційної інстанції про неможливість використання спірних транспортних засобів за їх цільовим призначенням зроблені: на підставі свідчень ОСОБА_3 та відомостей, наведених у акті технічної перевірки, які не можуть бути доказами у справі відповідно до статті 76 ЦПК України. Висновок суду апеляційної інстанції про повернення ОСОБА_3 спірних транспортних засобів позивачам ґрунтується на неналежних, недопустимих доказах, на підставі документів, які викликають обґрунтований та очевидний сумнів у їх достовірності, оскільки умовами договорів оренди транспортних засобів передбачено порядок повернення транспортних засобів у разі припинення орендних правовідносин - шляхом передання транспортних засобів орендарем безпосередньо орендодавцям за актом приймання-передачі. Такі акти приймання-передачі в матеріалах справи відсутні й між сторонами не укладалися, тому висновок апеляційного суду суперечить статтям 525, 629, 785 ЦК України. ОСОБА_3 майже через два роки після початку розгляду справи надав документи, які нібито підтверджують розміщення ще у 2011 році орендованих транспортних засобів на стоянці у місті Миколаїв, що суперечить його попередній поведінці й позиції у спорі і викликає обґрунтований сумнів у достовірності зазначених доказів, чому не надав належної правової оцінки суд апеляційної інстанції. Крім того, зазначені документи, на які послався апеляційний суд, не містять жодних посилань на те, яким саме представникам позивачів нібито були передані транспортні засоби. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що станом на 2011 - 2012 рік працював на ОСОБА_3 та керував спірними транспортними засобами, за його дорученням здійснюючи перевезення вантажів з портів «Одеса» та «Іллічівськ», а також з митного посту до замовників. Зазначене спростовує твердження ОСОБА_3 про розміщення ним у 2011 році спірних транспортних засобів на стоянці у місті Миколаїв. Суд апеляційної інстанції залишив поза своєю увагою встановлену законодавством презумпцію вини орендаря у втраті орендованого майна. Крім того, не можна погодитись з відмовою у задоволенні позову в частині стягнення упущеної вигоди з огляду на те, що якби відповідачем ОСОБА_3 не було допущено порушення прав позивачів і він би дотримався умов укладених з позивачами договорів та вимог закону щодо порядку і строків повернення орендованого майна, позивачі мали б реальну можливість передати спірні транспортні засоби в оренду іншим особам, за ринковою ціною. Так, у постанові від 27 березня 2018 року по справі № 925/258/17 Верховний Суд наголошував, що використання об`єкта оренди (у справі № 925/258/17 - земельної ділянки) без правовстановлюючих документів позбавляє її власника права одержати дохід у вигляді орендної плати, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. У постанові від 12 жовтня 2018 року по справі № 906/824/17 за схожих фактичних обставин Верховний Суд дійшов до висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача - неповернення предмета позички; збитків (упущеної вигоди) -розмір орендної плати, який міг бути отриманий позивачем за договором оренди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками - внаслідок неправомірних дій відповідача позивач не зміг фізично передати предмет спору (у справі № 906/824/17 - Німецький танк Т-3) в оренду та отримати вигоду (орендну плату); вину відповідача. Отже, законним та справедливим буде застосування аналогічного підходу у справі, яка переглядається, оскільки тривале користування відповідачем орендованими транспортними засобами після припинення дії договорів найму (оренди) є протиправною поведінкою відповідача, позбавило позивачів можливості передати транспортні засоби в оренду добросовісному орендарю (орендарям) та є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення упущеної вигоди - у розмірі ринкової орендної плати спірних транспортних засобів. Розмір орендної плати, погоджений сторонами у договорах найму (оренди) від 28 травня 2010 року, був зазначений формально, оскільки одночасно з укладенням договорів найму (оренди) сторонами укладено попередні договори купівлі-продажу тих самих транспортних засобів. У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника відповідача - Канікаєва Ю. О. на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає. У січні 2021 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в яких зазначав, що відзив є необґрунтованим, а тому просив задовольнити касаційну скаргу позивачів. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 28 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу наступних транспортних засобів: сідлового тягачу - Е, марки «IVECO», моделі FORD 440Е40, 2002 р.в., шасі № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 ; напівпричепу - контейнеровозу - Е, марки ПП., моделі SD COACHWORKS, 1999 р.в., шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний № НОМЕР_4 ; напівпричепу - контейнеровозу - Е, марки FRUEHAUF, 1997 р. в., шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний № НОМЕР_6 , та договір найму (оренди) вказаних транспортних засобів. 28 травня 2010 pоку між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу: сідлового тягачу - Е, марки IVECO, модель FORD 2000 р. в., шасі № НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т. Я., р/н 1242, та договір найму (оренди) вказаного транспортного засобу. Згідно з пункту 1 попередніх договорів купівлі-продажу сторони взяли на себе зобов`язання в майбутньому, в строк до 28 червня 2011 року укласти договір купівлі-продажу вказаних транспортних засобів (основний договір) на умовах, визначених попереднім договором, крім того сторони домовились, що на підтвердження дійсності намірів укласти основний договір, відповідач зобов`язувався сплачувати щомісячну плату та орендну плату. В день підписання вказаних договорів, транспортні засоби, які є предметом спору, з ключами та документами на них разом з двома напівпричепами-контейнеровозами передані позивачами у володіння відповідача. Після укладення зазначених договорів та отримання транспортних засобів у володіння, відповідач не сплачував орендну плату та щомісячний платіж. Основні договори купівлі-продажу транспортних засобів не укладені. Згідно з пунктом 6.1. договору найму (оренди) транспортних засобів від 28 травня 2010 року орендодавець має право відмовитись від цього договору та вимагати повернення транспортних засобів, якщо орендар нe вносить орендну плату протягом двох місяців. 03 вересня 2010 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зробили заяви про відмову від договору найму (оренди) транспортних засобів від 28 травня 2010 року. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частини перша - друга статті 367 ЦК України). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Зміст постанови Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та матеріали справи свідчить, що рішення суду першої інстанції від 31 жовтня 2018 року до апеляційного суду оскаржили: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які просили його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог; ОСОБА_3 , який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі. Отже, рішення суду першої інстанції було оскаржене в апеляційному порядку в повному обсязі. Разом з тим, апеляційний суд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди не переглянув (рішення в цій частині не ухвалив), тобто фактично здійснив апеляційний перегляд справи лише за скаргою однієї зі сторін (відповідача). За таких обставин постанову апеляційного суду не можна визнати законною і обґрунтованою, тому і висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завданих збитків та відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю є передчасним. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). Тому розподіл судових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року скасувати. Справу № 521/1109/16-ц передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов