Постанова 4813 № 522/10232/20

Номер провадження: 22-ц/813/4361/21 Номер справи місцевого суду: 22062021 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 28.11.2012 року у розмірі 17 316,74 грн., посилаючись на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 28.11.2012 року, згідно якої отримала кредитний ліміт на платіжну картку, який в подальшому збільшився до 2500 грн., на умовах встановлених правилами надання банківських послуг. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з тим, що відповідач умов договору не дотримується, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 04.06.2020 року становить 17 316,74 грн. та складається з тіла кредиту у розмірі 3 153,89 грн.; відсотків відповідно до ст..625 ЦК України у розмірі 1 134,24 грн.; пені 11 727,81 грн., а також штрафів відповідно до п.2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 800,80 грн. штраф (процентна складова). Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 153,89 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 382,85 грн. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 1 134,24 грн.; пені 11 727,81 грн., а також штрафів відповідно до п.2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 800,80 грн. штраф (процентна складова), а всього на суму 14 162 грн. 85 коп., представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу. Таким чином, рішення переглядається лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, пені та штрафів. Правильність рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується і тому апеляційним судом не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ППК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків, пені та штрафу, суд виходив з того, що банк не надав належних та допустимих доказів про досягнення між сторонами згоди про нарахування відсотків, встановлених договором за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також пені та штрафів за користування кредитним лімітом. Підписана відповідачем анкета-заява цих умов не містить. Зазначення в заяві про ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, без ідентифікації самих Умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з такою редакцією умов, на якій наполягав банк. Умови та Правила надання банківських послуг, представлені банком, підпису відповідача не містять, належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву, банком не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2012 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписала анкету-заяву, в якій зазначено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 30). Крім того, в матеріалах справи наявні: довідка про видачу на ім`я ОСОБА_1 кредитних карток (а.с.29), довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.28) та виписка за рахунком (а.с.20-27), які доводять факт отримання відповідачем кредитної картки та її використання. Звертаючись до суду, позивач зазначає, що відповідач порушує умови договору, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості станом на 04.06.2020 року становить 17 316,74 грн. та складається з тіла кредиту у розмірі 3 153,89 грн.; відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 1 134,24 грн.; пені 11 727,81 грн., а також штрафів відповідно до п.2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина); 800,80 грн. штраф (процентна складова). В якості доказів про порушення відповідачем умов кредитування, позивач надав анкету-заяву, розрахунок заборгованості, та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, умови яких на думку позивача, відповідач порушив. Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. За правиламист.549 ЦК Україниу разі порушення боржником зобов`язання кредитодавець має право на неустойку. Неустойкою (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання та повинен сплатити суму боргу та процентів, передбачених договором. Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У анкеті-заяві, яка підписана позичальником, процентна ставка за прострочення виконання грошового зобов`язання не зазначена. Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, пені та штрафів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як невід`ємні частини договору. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в договорі. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків, встановлених договором за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також заборгованості за пенею та штрафів у зв`язку з відсутністю передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 28.11.2012 року, вказавши, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з тарифів не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача. Разом з тим, відмовляючи позивачу у стягненні відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання встановлених договором, суд першої інстанції повинен був застосувати вимоги ст. 625 ЦК України та стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми. Стаття 625 ЦК Українивизначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відповідно до частини 2 зазначеної статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми застосовуються, якщо сторони у договорі не передбачили інший розмір процентів річних. За змістом ст.625 ЦК Українинарахування 3% річних та інфляційні втрат входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Зазначена позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.06.2019 року у справі №703/2718/16-ц. Таким чином, позивач скористався своїм диспозитивним правом на отримання компенсації в зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань, однак не довів, що з відповідача має бути стягнено відсотків від простроченої суми саме у розмірі 86,4%, як узгодженому сторонами шляхом підписання відповідного договору або документу, що є невід`ємною складовою частиною такого договору. Отже, його вимога в частині стягнення відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦКпідлягає частковому задоволенню - у розмірі 3% річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором за ст. 625 ЦК України тіло кредиту в сумі 3 153,89 грн. є простроченим з 01.10.2019 року по 04.06.2020 року. Таким чином, 3% від простроченої суми грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України за період розрахунку, за який заявлено вимоги складає: 3 153,89*3%/365*248 днів = 64 грн. 29 коп. В іншій частині вимог про стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України слід відмовити. За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду змінити та задовольнити вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 3 153,89 грн. та відсотків за ст. 625 ЦК України за прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту у розмірі 64 грн. 29 коп., а всього 3 218 грн. 18 коп. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.2 п.3, ч.6 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що з відповідача на користь позивача стягнуто 3 218 грн. 18 коп., що становить 19 % від заявлених вимог, на користь банку з відповідача в порядку перерозподілу підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 399 грн. 38 коп. Крім того з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в частині оскарженої частини рішення з урахуванням пропорційності задоволення апеляційної скарги. Фактично апелянтом оскаржено рішення в частині відмови у вимогах на загальну суму 14 162 грн. 85 коп., фактично задоволено на суму 64 грн. 29 коп., що становить 0,5% від оскаржуваної суми. Враховуючи наведене, судовий збір за подання апеляційної скарги становить 2 102*0,5% *1,5% (ставка за подання апеляційної скарги) = 15 грн. 77 коп. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П ОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2020 року - змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 28.11.2012 року у загальному розмірі 3 218 грн. 18 коп., яка складається з тіла кредиту 3 153 грн. 89 коп. та відсотків за ст. 625 ЦК України за прострочення зобов`язання з повернення тіла кредиту 64 грн. 29 коп. В решті вимог про стягнення процентів на підставі ст. 625 ЦК України - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. В порядку перерозподілу судових витрат: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 399 грн. 38 коп. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 15 грн. 77 коп., а всього стягнути судові витрати у розмірі 415 грн. 15 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено: 22.06.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова