Постанова 4804 № 243/2798/17

Єдиний унікальний номер 243/2798/17 Номер провадження 22-ц/804/1326/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2020 року м. Бахмут справа № 243/2798/17 провадження № 22-ц/804/1326/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Азевича В.Б., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Цимбал Д.А., учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/2798/17 за позовною заявою Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог, щодо предмету спора ОСОБА_2 , про визнання договору поруки частково недійсним, визнання поруки припиненої, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року (суддя Мірошниченко Л.Є.), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 22 січня 2020 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В березні 2017 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» звернулось до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалось на те, що між АТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 22033151 від 12 квітня 2013 року на суму 122 000,00 грн., зі сплатою 18% річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення 11 квітня 2023 року. 12 квітня 2013 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір майнової поруки № 2033151-2, згідно умов якого остання зобов`язалась перед кредитором відповідати солідарно з боржником ОСОБА_2 за виконання в повному обсязі зобов`язань, у тому числі, що виникнуть у майбутньому відповідно до умов кредитного договору № 22033151 від 12 квітня 2013 року. Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував в наслідок чого станом на 26 грудня 2016 року утворилась заборгованість у сумі 165 807,87 грн., яка складається з: 104 789,50 грн. заборгованість за основним боргом; 44 043,28 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 14 623,60 грн. інфляційне збільшення заборгованості; 2351,49 грн. три проценти річних від суми заборгованості. З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитом станом на 01 серпня 2019 року в розмірі 259 735,29 гривень, яка складається: з заборгованості з основним боргом у сумі 104 789,50 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками 94 320,62 грн.; інфляційне збільшення заборгованості: кредит 23 441,84 грн., проценти 24 774,15 грн., три проценти річних від суми заборгованості: кредит 6 929,13 грн., проценти 5 480,05 грн. та стягнути судові витрати. В липні 2019 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в обґрунтування якої послалась на те, що відповідно до положень п. 10.1.1 договору поруки від 12 квітня 2013 року, укладеного з метою забезпечення виконання кредитного договору № 22033151 від 12 квітня 2013 року, укладеного між АТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 , встановлений строк дії договору поруки встановлений 30 років з моменту підписання, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язання за кредитним договором та зобов`язання поручителя за цим договором. Тобто строк договору поруки до 11квітня 2043 року на 20 років перевищує строк дії кредитного договору до 11квітня 2023року, що по-перше, суперечить предмету договору поруки, а, по-друге, вимогам Конституції України, Цивільного кодексу, Закону України «Про захист прав споживачів», рішенням Конституційного суду України, нормам міжнародних договорів щодо справедливих умов договору і є підставою для визнання п. 10.1.1 договору поруки від 12 квітня 2013 року недійсним відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що з 01 жовтня 2014 року, часу з якого основне зобов`язання позичальника ОСОБА_2 не виконується, почав перебіг шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя, який закінчився 01 квітня 2015 року, ОСОБА_1 вважає, що поза межами вказаного строку кредитор не має права на задоволення стягнення заборгованості з поручителя. Просила суд визнати недійсним положення пункту 10.1.1 договору поруки № 22033151-2 від 14 квітня 2013 року укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в частині встановлення строку дії договору поруки протягом тридцяти років з моменту підписання договору; визнати поруку ОСОБА_1 припиненою. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року позовні вимоги АТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії-Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь АТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії-Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», заборгованість за кредитним договором № 22033151 від 12.04.2013 року станом на 01 серпня 2019 року в розмірі 259 735,29 грн., яка складається: з заборгованості з основним боргом у сумі 104 789,50 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 94 320,62 грн.; інфляційне збільшення заборгованості за кредитом 23 441,84 грн., за процентами 24 774,15 грн., три проценти річних від суми заборгованості: за кредитом 6 929,13 грн., за процентами 5 480,05 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії-Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 829,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії-Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 829,04 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1118,98 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1118,98 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Державний Ощадний банк України» в особі філії-Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог, щодо предмету спора ОСОБА_2 , про визнання договору поруки частково недійсним і визнання поруки припиненої відмовлено, у зв`язку з відсутністю підстав. Судове рішення мотивоване тим, що позичальник належним чином умови договору не виконував, в наслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості з основним боргом, заборгованості за нарахованими відсотками, інфляційного збільшення заборгованості, 3% річних від суми заборгованості. Відповідно до договору поруки за порушення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед банком. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені законом підстави для припинення поруки відсутні, оскільки банк звернувся до суду в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Крім того, з копії кредитного договору та договору поруки вбачається, що позичальник і поручитель у момент підписання договорів погодились з тим, що положення кредитного договору і договору поруки, містять порядок надання, отримання, повернення кредиту та збільшення строку позовної давності, що підтверджується їх підписами. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими просить скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «Державний Ощадний банк України» заборгованості за кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року в розмірі 259 735,29 грн. та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову щодо стягнення з ОСОБА_4 259 735,29 грн., відмовити. Скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до АТ «Державний Ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог, щодо предмету спора ОСОБА_2 , про визнання договору поруки частково недійсним і визнання поруки припиненої, та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4 повністю. Визнати недійсним положення пункту 10.1.1 договору поруки №22033151-2 від 12 квітня 2013 року укладеного між ПАТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині встановлення строку дії поруки протягом 30 років з моменту підписання договору. Визнати поруку ОСОБА_6 за договором поруки №22033151-2 від 12 квітня 2013 року укладеного між ПАТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_5 та ОСОБА_2 припиненою. В іншій частині рішення залишити без змін. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано обґрунтованого мотивування відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги щодо визнання недійсним договору поруки (в частині), з урахуванням того що він суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Судом першої інстанції в порушення норм матеріального права невірно застосовані положення статті 625 ЦК України. Згідно розрахунку Банк одночасно з 01 вересня 2014 року по липень 2019 року стягує проценти за договором і інфляційні витрати і проценти за статтею 625 ЦПК України. Вважає не допустимим нарахування інфляційних витрат та 3% річних на проценти, оскільки відповідно до статті 625 ЦПК України інфляційні витрати та 3% річних нараховуються на борг. Суд не навів аргументів щодо законної можливості одночасного нарахування на суму боргу і процентів за договором і трьох відсотків річних, а також додаткового нарахування 3% на проценти. Зазначає, що проценти нараховані позивачем, повинні стягуватися на день вимоги позивача про повернення кредиту. Граничною датою нарахування процентів повинна бути дата письмового звернення до відповідача про повернення боргу. Проценти повинні бути розраховані до дати вимоги Банку про повернення кредиту, відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц. Оскільки в даному випадку письмова вимога не направлялась, однак, пред`явлення позову щодо стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, слід розцінювати як припинення дії договору, за ініціативою позивача і як слідство втрату позивачем можливості нарахування та стягнення з відповідачів відсотків за кредитним договором після дати звернення до суду. Вважає, що банк мав би право стягувати проценти за договором до 12 січня 2017 року (коли банк прийняв рішення про повернення всієї суми кредиту), а після чого нараховувати 3% річних та інфляційні витрати відповідно до статті 625 ЦК України. Наданий банком розрахунок зроблений з порушенням вимог законодавства. Інші доводи апеляційної скарги є ідентичним тим, що викладенні в зустрічній позовній заяві про визнання договору поруки частково недійсним, визнання поруки припиненої. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 02 липня 2020 року від представника АТ «Державний Ощадний банк Україна» ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що скаржником помилково сприймається строк на який було надано кредит як строк дії кредитного договору, отже твердження скаржника про невідповідність пункту 10.1.1 договору поруки в частині встановлення строку дії поруки протягом тридцяти років з моменту підписання такого договору, вимогам Конституції України ЦК України та іншим законодавчим актам, є хибними та такими, що відповідає дійсності. Вважає, що положення договору поруки ,яким встановлений 30 річний термін позовної давності не є несправедливим, оскільки підписуючи договір поруки, який укладений у забезпечення виконання кредитного договору, ОСОБА_1 була ознайомлена та погодилась з розділом 10, пунктом 10.1 підпунктом 10.1.2 що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням договору та виконання цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо),застосовується строк позовної давності тривалістю у 30 років, та не заперечувала проти умов договору, що підтверджується її підписом. Будь яких змін або збільшення відповідальності в продовж дії кредитного договору не відбувалось. Посилаючись на статті 256, 257, 261 ЦК України, зазначає, що загальна позовна давність про визнання договору поруки № 22033151-2 від 12 квітня 2013 року припиненою сплила в 2016 року. Суд першої інстанції вірно застосував норми ЦК України та діючого законодавства в ході вирішення питання про стягнення з відповідачів інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних від простроченої суми. Зазначає, що помилковим є розуміння скаржника щодо граничної дати нарахування відсотків, яка повинна бути датою письмового звернення Банку до відповідача про повернення кредиту, оскільки кредитним договором строго передбачено період нарахування відсотків, а саме відповідно до пункту 1.6.1 договору проценти нараховуються щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит. Пунктом 1.2 договору зазначено, що кредит 12 квітня 2013 року надано строком на 120 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 11 квітня 2023 року. Представник АТ «Державний Ощадний банк України» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки) (а.с.170 т.2), в відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що розгляд справи проводити за відсутності представника АТ «Ощадбанк». Представник ОСОБА_1 ОСОБА_8 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі, просили її задовольнити. ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином на офіційному веб-сайті апеляційного суду (а.с.186 т.2). Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 12 квітня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 22033151, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику грошові кошти в сумі 122 000 грн. зі сплатою 18 % річних за користування кредитом. Кредит надається на 120 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 11 квітня 2023 року. (а.с.9-11 т.1). Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно до останнього робочого дня кожного місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 1016,67 гр. та сплачувати проценти нараховані Банком на залишок заборгованості за кредитом шляхом внесення готівки до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 01 травня 2013 року. З метою забезпечення виконання умов Кредитного договору між Позивачем, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 12 квітня 2013 року був укладений договір поруки № 22033151-2. Згідно пункту 2.1. Договору поруки Поручитель зобов`язався перед Кредитором безумовно, безвідклично та безоплатно відповідати солідарно з Боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання. Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки визначені Кредитним договором (пункт 2.2.). (а.с.12-15т.1). Згідно підпунктів 10.1.1., 10.1.2 пункту 10.1 Договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 30 років з моменту підписання, але в будь якому разі до повного виконання зобов`язання за Кредитним договором та зобов`язань Поручителя за цим договором. До всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя - повернення суми Кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), застосовується строк позовної давності тривалістю 30 років. Згідно розрахунку заборгованості станом на 26 грудня 2016 року за кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року укладеного з ОСОБА_2 заборгованість складає 165 807,87 грн.,яка складається з: 104 789,50 грн. заборгованість за основним боргом; 44 043,28 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 14 623,60 грн. інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості; 2351,49 грн. 3% річних від прострочених сум заборгованості. (а.с.16,17-18 т.1). Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2016 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 20 вересня 2008 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис №829, між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 розірвано. Після розірвання шлюбу змінено ОСОБА_3 її прізвище на дошлюбне « ОСОБА_10 ». (а.с.66 т.1). Згідно розрахунку заборгованості фізичної особи ОСОБА_2 перед філією Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» за кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року станом 01 серпня 2019 року розмір заборгованість становить 259 735,29 грн., яка складається: 104 789,50 грн. заборгованість за основним боргом; 94 320,62 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 48 215,99 грн. інфляційне збільшення заборгованості (23 441,84 грн. кредит, 24 774,15 грн. проценти); три проценти річних 12 409,18 грн. (6929,13 грн. кредит, 5480,05 грн. проценти). (а.с.153-154 т.1). Згідно розрахунку сум інфляційних втрат та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом з 12 квітня 2013 року по 01 серпня 2019 року вбачається, що розмір інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитом складає: кредит 23441,84 грн., проценти 24 774,15 грн.; розмір 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором складає: кредит 6929,13 грн., проценти 5480,05 грн. (а.с.182-184 т.1). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції виходив с того, що позичальник належним чином умови договору не виконував, в наслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості з основним боргом, заборгованості за нарахованими відсотками, інфляційного збільшення заборгованості, 3% річних від суми заборгованості. Відповідно до договору поруки за порушення виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед банком. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені законом підстави для припинення поруки відсутні, оскільки банк звернувся до суду в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Крім того, з копії кредитного договору та договору поруки вбачається, що позичальник і поручитель у момент підписання договорів погодились з тим, що положення кредитного договору і договору поруки, містять порядок надання, отримання, повернення кредиту та збільшення строку позовної давності, що підтверджується їх підписами. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виконано належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Положеннями статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. З метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань за вказаним Кредитним договором від 12 квітня 2013 року між позивачем та відповідачами було укладено договір поруки № 22033151-2 від 12 квітня 2013 року (а.с.12-15 т.1). Відповідно до п. 2.1 Договору поруки поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання, у тому числі того, що виникає у майбутньому відповідно до умов кредитного договору та додаткових договір до нього. Згідно п.3.2.2. Договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до боржника і поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним зобов`язанням, а поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Пунктом 3.2.3 Договору поруки кредитор має право вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором на власний вибір, як від боржника і поручителя спільно, так від будь-якого окремо, причому як в повному обсязі, так і частково. Доводи апеляційної скарги, що зміст положення пункту 10.1.1 договору поруки № 22033151-2 від 12 квітня 2013 року в частині встановлення строку дії поруки протягом тридцяти років з моменту підписання договору суперечить вимогам Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України, є не обґрунтованими. Згідно статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства виливає з змісту або суті відносин між сторонами. Відповідно до статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. З огляду на положення статей 6, 627 ЦК України цей Кодекс надає сторонам можливість урегулювати на свій розсуд переважну частину умов договору, зокрема й щодо обсягу основного зобов`язання, за виконання якого боржником поручається поручитель, обсягу обов`язків поручителя, характеру зобов`язання поручителя тощо. Згідно підпункту 10.1.1. пункту 10.1 Договору поруки цей договорі вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 30 років з моменту підписання, але в будь якому разі до повного виконання зобов`язання за Кредитним договором та зобов`язань Поручителя за цим договором. До всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя - повернення суми Кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), застосовується строк позовної давності тривалістю 30 років (підпункт 10.1.2). Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України). За змістом зазначеного правила, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання, запроваджені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності такої особи, тобто до такого збільшення обсягу зобов`язання, яке не було передбачено умовами основного зобов`язання в момент видання поруки та/або згідно з умовами договору поруки. Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі зокрема, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанови Верховного Суду України від 17 лютого2016 року у справі № 6-3176цс15, від 23 грудня 2014 у справі № 3-196гс14,від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-112цс12). Згідно пункту 7.8. Кредитного договору № 22033151 від 12 квітня 2013 року сторони домовились про збільшення строку позовної давності відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України до трьох років до всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключено , щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування , комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), що передбачені умовами договору. Згідно підпункту 10.1.1. пункту 10.1 Договору поруки цей договорі вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом 30 років з моменту підписання, але в будь якому разі до повного виконання зобов`язання за Кредитним договором та зобов`язань Поручителя за цим договором. До всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань поручителя - повернення суми Кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, тощо), застосовується строк позовної давності тривалістю 30 років (підпункт 10.1.2). З матеріалів справи вбачається, що в подальшому умови договорів не змінювались, отже обсяг відповідальності поручителя не змінився, а тому підстав для застосування частини 1 статті 559 ЦК України відсутні. Таким чином, висновок суду першої інстанції, що позичальник і поручитель у момент підписання договорів погодились з тим, що положення кредитного договору і договору поруки, містять порядок надання, отримання, повернення кредиту та збільшення строку позовної давності, що підтверджується їх підписами, є обґрунтованими, доводи апеляційної скарги безпідставними. Згідно вимог чинного законодавства, однією із підстав припинення поруки є закінчення строку її чинності. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору поруки та реалізації права на дострокове стягнення кредиту) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов`язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки. Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Частина перша статті 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порука це строкове зобов`язання, і залежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: 1) протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); 2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги та якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 10.1.1 договору поруки № 22033151-2 від 12 квітня 2013 року сторони передбачили, що договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом 30 (тридцяти) років з моменту підписання договору. Отже, сторони в договорі поруки передбачили конкретний строк дії договорів, а саме 30 років. Враховуючи, що ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_11 в договорі поруки встановили строк дії 30 років, тому застосуванню підлягають положення частини четвертої статті 559 ЦК України (перше речення частини), якими передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. За таких обставин, на час звернення позивача у березні 2017 року до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про стягнення заборгованості порука не є припиненою, вимога банку про стягнення з поручителя заборгованості за Кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року пред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки. Доводи апеляційної скарги, що порука основного зобов`язання за кредитним договором припинена, оскільки позивач звернувся з позовом після спливу шести місяців після припинення виконання зобов`язань відповідачем ОСОБА_2 по сплаті чергового платежу 30 вересня 2014 року є необґрунтованими, оскільки договором поруки встановлено строк дії поруки 30 років. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічної позовної заяви та солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів. Також обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що позичальник належним чином умови договору не виконував, в наслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості з основним боргом, заборгованості за нарахованими відсотками, інфляційного збільшення заборгованості, 3% річних від суми заборгованості. Однак апеляційний суд не погоджується з розміром нарахованих відсотків, 3% річних від суми заборгованості та інфляційних втрат, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, якщо інше не встановлено договором. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Норма абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19 дійшла висновку, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Отже, звернувшись в березні 2017 року до суду з позовом, банк змінив кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором. Враховуючи викладене, у зв`язку з реалізацією права на дострокове повернення позики припинилося право кредитора нараховувати відсотки за кредитом. Таким чином, приймаючи до уваги, що строк виконання зобов`язання настав в березні 2017 року (звернення до суду), позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, нарахованих Банком з квітня 2017 року - є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Згідно розрахунку заборгованості розмір заборгованості по процентам станом на 28 лютого 2017 року становить 48 689,82 грн., саме ця сума підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Стосовно стягнення інфляційного збільшення та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15-ц. Передбачене 2 другою статті 625 ЦК України нарахування 3 процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Отже, позивач має право на отримання 3 процентів річних за невиконання грошового зобов`язання. Визначаючи період стягнення 3% річних на суму заборгованості за кредитом, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані відсотки підлягають стягненню з 03 квітня 2017 року (після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України) по 01 серпня 2019 року в розмірі 3 748,31 грн., що узгоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором (а.с.182-184 т.1). Визначаючи період стягнення 3% річних на суму заборгованості за процентами, апеляційний суд вважає, що вказані відсотки підлягають стягненню до 28 лютого 2017 року (до пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України) в розмірі 4634,93 грн., що узгоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором (а.с.182-184 т.1). Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Виходячи з цього, інфляція нараховується на суму основного боргу, яка існувала на кінець місяця, в якому виникло прострочення і за наступні повні місяці, в яких сума боргу не була сплачена. При розрахунку інфляційних втрат для суми основного боргу, яка існувала декілька місяців, індекси інфляції за кожний повний місяць прострочення перемножуються між собою та визначається середній показник, який застосовується до суми боргу. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення інфляційного збільшення заборгованості, однак враховуючи, що суд апеляційної інстанції змінює період стягнення відсотків, а тому необхідно змінити розмір інфляційного збільшення заборгованості за процентами. Враховуючи те, що банк мав право нараховувати відсотки за кредитом до пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому підстав для нарахування інфляційних втрат на відсотки за кредитом після вказаного періоду відсутні. Визначаючи розмір інфляційних втрат заборгованості за процентами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягають інфляційні втрати за період з 31 липня 2014 року по 28 лютого 2017 року в розмірі 22 748,47 грн., що узгоджується з наданим позивачем розрахунком сум інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитом (а.с.182-184 т.1). Стосовно розміру інфляційних втрат на суму кредиту в розмірі 23 441,84 грн., апеляційний суд погоджується з розрахунками позивача (а.с.182 т.1.) Враховуючи все вищезазначене, рішення суду першої інстанції необхідно зміни в частині розміру заборгованості з 259 735,29 грн. на 208 052,87 грн., яка складається з: 104 789,50 грн. заборгованість за основним боргом; 48 689,82 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 23 441,84 грн. інфляційне збільшення заборгованості за кредитом, 22 748,47 грн. інфляційне збільшення заборгованості за процентами; 3 748,31 грн. три проценти річних від суми заборгованості за кредитом, 4634,93 грн. три проценти річних від суми заборгованості за процентами та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, встановивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року в частині розміру заборгованості з 259 735,29 грн. на 208 052,87 грн., яка складається з: 104 789,50 грн. заборгованість за основним боргом; 48 689,82 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 23 441,84 грн. інфляційне збільшення заборгованості за кредитом, 22 748,47 грн. інфляційне збільшення заборгованості за процентами; 3 748,31 грн. три проценти річних від суми заборгованості за кредитом, 4634,93 грн. три проценти річних від суми заборгованості за процентами та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При поданні апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 5844,05 грн. При поданні апеляційної скарги скаржником ОСОБА_1 було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору. (а.с.121 т.2). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції (а.с.126-129 т.2). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та зміни рішення в частині розміру заборгованості, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Державний Ощадний банк України» підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі по 829,04 грн. с кожного. В дохід держави з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 611,21 грн. с кожного. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, та той факт що при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору, з ОСОБА_1 на користь держави підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 4681,19 грн. (пропорційно до задоволених вимог), з АТ «Державний Ощадний банк України» на користь держави підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1162,86 грн. (пропорційно до задоволених позовних вимог). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року в частині розміру заборгованості за кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року та в частині розподілу судових витрат, змінити. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 22033151 від 12 квітня 2013 року станом на 01 серпня 2019 року в розмірі 208 052,87 (двісті вісім тисяч п`ятдесят дві) гривні 87 копійок, яка складається з: 104 789,50 гривень заборгованість за основним боргом; 48 689,82 гривень заборгованість за нарахованими відсотками; 23 441,84 гривень інфляційне збільшення заборгованості за кредитом, 22 748,47 гривень інфляційне збільшення заборгованості за процентами; 3 748,31 гривень три проценти річних від суми заборгованості за кредитом, 4 634,93 грн. три проценти річних від суми заборгованості за процентами. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 829,04 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 829,04 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 611,21 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 611,21 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді апеляційного суду в розмірі 4 681,19 гривень. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» на користь держави судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді апеляційного суду в розмірі 1162,86 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: В.Б. Азевич Я.В. Хейло Повне судове рішення виготовлено 29 липня 2020 року. Головуючий О.О.Тимченко