Постанова 4809 № 388/298/23

ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2024 року м. Кропивницький справа № 388/298/23 провадження № 22-ц/4809/495/24 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючийсуддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді Головань А.М., Письменний О. А., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»; відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на рішення на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року (суддя Степанов С.В.). В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») звернулося до Долинського районного суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором № 014/0654/82/0184502 від 10 лютого 2017 року у розмірі 95 060,83 грн. Позивач також просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору та на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10лютого 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Банк) та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування за № 014/0654/82/0184502 (далі - Договір), відповідно до умов якого, Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору основну суму зобов`язання, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші обов`язки, визначені договором. На виконання умов Договору Банком надано відповідачу кредит шляхом відкриття карткового рахунку з кредитним лімітом у розмірі 34 006,21 грн строком на 72 місяці з дати надання кредиту. У договорі сторонами погоджено дату повного погашення кредиту 10 лютого 2023 року. 26 червня 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та TOB «Вердикт Капітал» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-9, відповідно до якого Банк відступив на користь TOB «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у т.ч. за Договором від 10 лютого 2017 року № 014/0654/82/0184502. Стверджується, що станом на день подання позовної заяви відповідач не повернув отримані кредитні кошти.Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за Договором станом на 18 січня 2023 року складає 95 060,83 грн, з яких : 2 433,75 грн - 3 % річних, 5 882,33 грн втрати від інфляції, 30 401,10 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 6 079,57 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 43 269,34 грн - заборгованість за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги, 6994,74 грн - пеня. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування 3 % річних у сумі 2 433,75 грн, втрат від інфляції у сумі 5 882,33 грн, заборгованості за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги у сумі 43 269,34 грн та пені у сумі 6 994,74 грн, вказуючи, що зазначенні нарахування є незаконними з огляду на зміни до чинного законодавства щодо дії норм на період воєнного стану (а.с. 99-101 том 1). Відповідно до відповіді на відзив позивач вважає такими, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані всупереч п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України. Посилається на розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що нарахування сум заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України виконане по 23 лютого 2022 року. Також наполягає на обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, нарахованих після уступки права вимоги (а.с. 108-110 том 1). Разом з тим, подана ТОВ «Вердикт Капітал» відповідь на відзив не була взята до уваги судом першої інстанції, оскільки підписана позивачем після відступлення останнім права грошової вимоги до відповідача. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» суму заборгованості за кредитним договором № 014/0654/82/0184502 від 10 лютого 2017 року у розмірі 43 475,41 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; здійснено розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що право вимоги до відповідача за Договором неодноразово відступалось, проте ОСОБА_1 жодного разу не був повідомлений про зміну кредитора у зобов`язанні. З урахуванням наведеної обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню лише у частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості, яка існувала на момент відступлення права вимоги 26 червня 2019 року, а саме: 30 401,10 грн - заборгованість за кредитом, 6 079,57 грн - заборгованість за відсотками, 6 994,74 грн пеня, всього в розмірі 43 475,41 грн. На переконання суду, за встановлених фактичних обставин справи решта вимог позову задоволенню не підлягають. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Правонаступником позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі ТОВ «Дебт Форс») на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року подано апеляційну скаргу, відповідно до якої просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, у тому числі стягнути витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на відповідну практику Верховного суду та зазначає, що саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ухвали апеляційного суду від 12 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії; розгляд справи за апеляційною скаргою ТОВ «Дебт Форс» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судами 10 лютого 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор), Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА життя» (Страховик) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 014/0654/82/0184502 (далі Договір, а.с. 9-11 том 1), відповідно до умов п. 1.1.якого Кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору основну суму зобов`язання, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші обов`язки, визначені Договором. Сторонами Договору погоджено, зокрема: суму та валюту кредиту 34 006, 21 грн; цільове використання кредиту на споживчі цілі та на сплату страхового платежу; дату надання кредиту одноразово 10 лютого 2017 року; дати сплати ануїтентних платежів 10 числа кожного календарного місяця згідно Графіка погашення кредиту та сплати інших платежів (Додаток № 1 до Договору); дату повного погашення кредиту 10 лютого 2023 року; строк кредиту 72 місяці з дати надання кредиту; процентну ставку фіксована, 39,9% річних. Позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтентними платежами відповідно до умов Договору (п. 3.1. Договору). Пункт 8.1. Договору передбачає, що Кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди Позичальника відступити свої права вимоги за Договором будь-якій особі або обтяжити ці права будь-яким чином. Згідно з п. 10.3. Договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов`язань за Договором Кредитор має право вимагати, а Позичальник зобов`язаний на вимогу Кредитора сплатити останньому пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Як вбачається з наявної у матеріалах справи виписки по рахунку Позичальника, Банк свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у сумі 34006,21 грн. Натомість, Позичальник свої зобов`язання за Договором виконував несвоєчасно та не у повному обсязі (а.с. 19-29 том 1). 26 червня 2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Первісний кредитор) та TOB «Вердикт Капітал» (Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-9 (а.с. 30-38 том 1), згідно з п. 2.1. якого на умовах, встановлених цим договором та відповідно до ст. 512-519 ЦК України, Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Пунктом 4.1.10 Договору відступлення права вимоги від 26 червня 2019 року № 114/2-9 передбачено, що Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитним договорами з дати відступлення прав вимоги за умови дотримання вимог чинного законодавства України. При цьому Новий кредитор має право нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, а також право вимагати від боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань відповідно до законодавства та умов кредитного договору. У реєстрі боржників до Договору відступлення права вимоги № 114/2-9 від 26 червня 2019 року під порядковим номером «50» значиться позичальник за договором № 014/0654/82/0184502 від 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 , сума заборгованості якого за основною сумою боргу по кредиту складає 30 401,10 грн, за відсотками 6 079,57 грн, сума пені 6 994,74 грн (а.с. 39- 42 том 1). З наданого ТОВ «Вердикт Капітал» до суду першої інстанції розрахунку заборгованості відповідача за Договором станом на 18 січня 2023 року вбачається, що новим кредитором здійснено нарахування відсотків за користування кредитом за період з 26 червня 2019 року по 17 січня 2023 року в сумі 43 269,34 грн, 3% річних за період з 26 червня 2019 року по 23 лютого 2022 року (включно) в сумі 2 433,75 грн та збитків від інфляції за період з липня 2019 року по лютий 2022 року в сумі 5 882,33 грн (а.с. 15 том 1). Таким чином, за доводами позову станом на 18 січня 2023 року загальний розмір заборгованості відповідача за Договором складає 95060,83 грн, з яких: 30401,10 грн - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 6079,57 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, 43269,34 грн - заборгованість за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги, 6 994,74 грн пеня, 2 433,75 грн - 3 % річних, 5 882,33 грн втрати від інфляції. 09 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» (далі ТОВ «Кампсіс Фінанс») укладено договір №09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за яким позивач відступив шляхом продажу, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у Додатках № 1 та № 3 до цього договору (а.с. 121-140 том 1). У подальшому між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі ТОВ «Дебт Форс») укладено договір №30-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а останнє набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 014/0654/82/0184502 (а.с. 141-162 том 1). За умовами договору №30-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 30 травня 2023 року до ТОВ «Дебт Форс» як нового кредитора перейшли права вимоги заборгованості до боржників, новий кредитор є таким, що замінив первісного кредитора у відносинах з боржниками, що існують на дату відступлення прав вимоги та мають відношення до прав вимоги. При цьому, під правом вимоги розуміються всі належні первісному кредитору права вимоги до боржника за договором позики (кредитним договором), включаючи всі права грошової вимоги, права, що забезпечують виконання зобов`язання боржника за кредитним договором, засоби захисту прав, які доступні первісному кредитору щодо отримання загальної суми заборгованості. Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 липня 2023 року у даній справі залучено ТОВ «Дебт Форс» до участі у справі в якості правонаступника позивача, у зв`язку із заміною кредитора (а.с. 179-180 том 1). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до поданої апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі ТОВ «Дебт Форс» просило оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Разом з тим, вирішуючи спір у даній справі по суті позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 30 401,10 грн заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 6 079,57 грн заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги, та 6994,74 грн пені. Отже, попри зазначення у скарзі вимоги про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі, фактично стягнуті з відповідача за оскаржуваним судовим рішенням суми заборгованості за кредитом (тілом кредиту), за відсотками на дату відступлення права вимоги та пені скаржником не оспорюються, а, отже, підстави для перегляду в апеляційному порядку рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог у апеляційного суду відсутні. Здійснюючи апеляційний розгляд оскаржуваного судового рішення в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 43 269,34 грн заборгованості за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги, 24 33,75 грн 3 % річних та 5 882,33 грн втрат від інфляції, колегія суддів дійшла наступних висновків. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року у даній справі в частині, що переглядається в апеляційному порядку, наведеним вимогам процесуального закону не відповідає. Так, відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Стаття 518 ЦК України визначає, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, нарахованих після відступлення Банком права вимоги за Договором, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні з тих підстав, що боржник не повідомлявся про неодноразову зміну кредиторау зобов`язанні. Апеляційний суд, вирішуючи спір у частині наведених вимог позову, виходить із наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частинами 1, 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі ст. 1048 цього Кодексу. Водночас за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів ст. 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц. Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.У випадках, коли боржникпорушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Як встановлено судами у даній справі, кредитором та боржником погоджена дата повного погашення кредиту - 10 лютого 2023 року і саме з настанням цієї дати строк кредитування відповідача є таким, що закінчився. Враховуючи вищенаведене, позовна вимога про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, нарахованих після відступлення Банком права вимоги, по 17 січня 2023 року включно є правомірною. Разом з тим, колегією суддів враховано, що відсотки за користування кредитом перед відступленням права вимоги були нараховані Банком станом на 26 червня 2019 року включно і починаючи з цієї ж дати новим кредитором здійснено нарахування відсотків за користування кредитом після відступлення права вимоги, тобто вбачається фактично подвійне нарахування відповідачу заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом 26 червня 2019 року. За викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитом за період з 27 червня 2019 року по 17 січня 2023 року у сумі 43 236,11 грн (сума боргу 30 401,10 грн х процентна ставка 39,9/100/ 365 х кількість днів прострочення 1301 = 43 236,11 грн). Отже, відповідна вимога позову підлягає частковому задоволенню. У частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат колегією суддів зважено на те, що за усталеною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а тому регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У контексті викладеного, беручи до уваги встановлені у справі фактичні обставини, вимоги законодавства та судову практику, колегія суддів вважає, що до спливу строку кредитування у кредитора були відсутні підстави для нарахування відповідачу заборгованості зі сплати 3% річних у сумі 2433,75 грн та інфляційних втрат в сумі 5 882,33 грн. У задоволенні відповідних вимог позову необхідно відмовити. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції також дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, проте з інших та таких, які суд апеляційної інстанції вважає помилковими, підстав. Отже, рішення суду першої інстанції щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає зміні у частині мотивів його прийняття. Враховуючи наведене, апеляційна скарга ТОВ «Дебт Форс» підлягає частковому задоволенню. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги У силу вимог ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції подана скаржником апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване у даній справі судове рішення скасуванню у частині вирішення вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, які нараховані після відступлення права вимоги, та зміні у частині вирішення судом вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як унормовано у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.(ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Судові витрати сплачені первісним позивачем ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що сплата судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи не є за своє суттю цивільним зобов`язанням, не належить до предмета й ціни позову, які саме виникають із матеріальних правовідносин. Процесуальний розподіл судом судових витрат за результатами вирішення спору між сторонами процесу не є виникненням саме цивільного зобов`язання, що характеризується правовідношенням між боржником і кредитором з приводу виконання / утримання від виконання певної дії. Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що процесуальне правонаступництво ТОВ «Дебт Форс» є наслідком набуття ним права вимоги у матеріальному правовідношенні, колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування скаржнику судових витрат у суді першої інстанції, що ним фактично понесені не були. Апеляційним судом також враховано позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, за якою види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону. Разом з тим, у даній справі відсутні як правова підстава, так і фактичні обставини надання скаржнику правової допомоги адвокатом у суді першої інстанції, а тому у суду немає підстав для вирішення питання про їх відшкодування. Витрати скаржника зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог ст.141 ЦПК). Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року, - задовольнити частково. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» заборгованості за відсотками, нарахованими з моменту відступлення права вимоги - скасувати, а зазначену позовну вимогу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» відсотки за користування кредитом за період з 27 червня 2019 року по 17 січня 2023 року у сумі 43 236,11 грн. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2023 року у частині вирішення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, - змінити, виклавши у редакції даної постанови. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 374,19 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені законом. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді А. М. Головань О. А. Письменний