Постанова 4854 № 420/3561/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3561/21 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача судді Косцової І.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року про закриття провадження у справі,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01 березня 2021 року ВП №64657476 про відкриття виконавчого провадження. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі. 19 березня 2021 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Руссу А.П. до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про відмову від позову та закриття провадження у справі. Заява обґрунтована тим, що після відкриття провадження у справі відповідач постановою від 17 березня 2021 року самостійно скасовано оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 29). Цього ж дня позивачем до суду подано заяву про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, а саме: судового збору в сумі 908 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 14 000 грн. (а.с. 18- 28). Короткий зміст рішень суду першої інстанції. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року закрито провадження у даній справі, повернуто на користь ОСОБА_1 з Державногго бюджету України через УДКСУ у м. Одесі Одеської області 50% сплаченого судового збору в сумі 454 грн. Крім цього суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн., а також понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень). В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та Другий Приморський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) висловлюють незгоду з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року в частині розподілу витрат на правничу допомогу. В обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 зазначила, що зменшення судом розміру витрат на правничу допомогу є порушенням норм процесуального права, оскільки зі змісту ст.134 КАС України слідує, що обов`язковою умовою для зменшення витрат на правову допомогу є надходження відповідного клопотання від особи, яка заперечує щодо такого стягнення. При цьому суд позбавлений права з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу. Також апелянт зазначає, що нормами чинного законодавства не встановлено будь-яких обмежень щодо розміру витрат на правничу допомогу для малозначних, немайнових або розглянутих у письмовому провадженні справ. Судом не зазначено будь-яких критеріїв зменшення належної до стягнення суми до 2 000 грн. Зазначені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року в частині зменшення витрат на правничу допомогу з ухваленням в цій частині нового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі, саме у сумі 14 000 грн. Другий Приморський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) також подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом залишено поза увагою положення ст.140 КАС України, згідно якої якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, присудженню підлягають фактично понесенні витрати на правничу допомогу, а не ті, які обумовлені в договорі. Проте жодного належного доказу фактично понесених (сплачених) витрат на правничу допомогу позивачем суду надано не було. З огляду на вказане, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на наступне. Згідно ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 140 КАС України передбачено, що якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Таким чином, за положеннями ст.140 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню саме фактично понесені судові витрати, тоді як за ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрати, які підлягають оплаті, тобто ще не понесені. В підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано до суду першої інстанції: - договір №40 від 02 березня 2021 року, укладений між адвокатом Руссу А.П., як ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , як Клієнтом, про надання професійної правничої допомоги; - детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Руссу А.П. від 10.03.2021р.; - акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.03.2021р.; - розрахунок на оплату за виконані роботи (надані послуги) від 10.03.2021р., відповідно до змісту якого, зокрема, за виконану роботу Клієнт повинен сплатити Адвокату винагороду у розмірі 14000,00 грн.; - розрахункову квитанцію №1 від 19.03.2021р., згідно якої за виконану роботу за договором №40 від 02.03.2021р. ОСОБА_1 сплатила адвокату Руссу А.П. винагороду в розмірі 14 000 грн. Наявні в матеріалах справи докази фактичного понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу (розрахункова квитанція №1 від 19.03.2021 року), спростовує твердження відповідача про відсутність належних доказів фактично понесених позивачем витрат. Разом з тим, позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправомірно зменшено суму витрат, що підлягає стягненню на її користь з 14 000 грн. до 2000 грн. Судова колегія з даного приводу зазначає наступне. Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Водночас, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру. Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи. Висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц. З огляду на зазначене, суд першої інстанції мав всі підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корегулюється з прецедентною практикою ЄСПЛ. Дослідивши подані ОСОБА_1 докази на підтвердження понесених нею витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг тощо. Крім того судова колегія зауважує, що дана адміністративна справа є однотипною з іншим справам, що знаходяться на розгляді в судах першої та апеляційної інстанції (справи № 420/3552/21, 420/3554/21, 420/3555/21, 420/3556/21, 420/3557/21, 420/3560/21, 420/3563/21, 420/3566/21, 420/3567/21, 420/3569/21, 420/3570/21, 420/357/21). Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача та користь позивача суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 287, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя Косцова І.П. Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.