Постанова 4854 № 420/3557/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3557/21 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Дата і місце ухвалення: 02.04.2021р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,- В С Т А Н О В И Л А : 10 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 березня 2021 року №64657552. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2021р. відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на 31.03.2021р. 19.03.2021р. від представника ОСОБА_1 адвоката Руссу А.П. до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява про відмову від позову та закриття провадження у справі. Заява обґрунтована тим, що після відкриття провадження у справі відповідач задовольнив позов шляхом винесення у ВП №64657552 постанови від 16.03.2021р. про скасування процесуального документу постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.03.2021р. Також, позивачем заявлено суду клопотання про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 понесених нею судових витрат, а саме: судового збору в сумі 908,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2021р. вказану заяву задоволено. Закрито провадження у справі №420/3557/21 за позовом ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Роз`яснено позивачу про неможливість повторного звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн., а також понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Не погоджуючись з вказаною ухвалою в частині розподілу судових витрат, Другий Приморський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 02.04.2021р. у відповідній частині та ухвалити нове рішення, яким повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 50% суми сплаченого судового збору, що становить 454,00 грн. В своїй скарзі апелянт зазначає, що статтею 142 КАС України та статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено стягнення з відповідача на користь позивача 50% понесених судових витрат у разі відмови останнього від позову до початку розгляду справи по суті. Що ж до присудження судом першої інстанції на користь ОСОБА_1 1500,00 грн. витрат на правничу допомогу, то апелянт зазначає, що судом залишено поза увагою положення ст.140 КАС України, згідно якої якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, присудженню підлягають фактично понесенні витрати на правничу допомогу, а не ті, які підлягають сплаті. Проте, жодного належного доказу фактично понесених (сплачених) ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу позивачем суду надано не було. ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2021р. в частині розподілу витрат на правничу допомогу. Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що при прийнятті рішення про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки зі змісту ст.134 КАС України слідує, що обов`язковою умовою для зменшення витрат на правову допомогу є надходження відповідного клопотання від особи, яка заперечує щодо такого стягнення. При цьому, суд з власної ініціативи позбавлений права зменшувати розмір витрат на правничу допомогу. Посилається апелянт і на те, що нормами чинного законодавства не встановлено будь-яких обмежень у розмірі витрат на правничу допомогу для малозначних, немайнових або розглянутих у письмовому провадженні справ. Судом не зазначено будь-яких математичних критеріїв, за яких він дійшов висновку, що спів мірною у даному випадку буде сума понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2021р. в частині зменшення витрат на правничу допомогу з ухваленням в цій частині нового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про стягнення на її користь 908,00 грн. сплаченого судового збору суд першої інстанції виходив з того, що в разі відмови позивача від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, всі понесені позивачем у справі витрати присуджуються до стягнення з відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині з огляду на таке. Статтею 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим кодексом. Право позивача відмовитись від позову передбачено ст.189 КАС України. За приписами ч.3 наведеної статті Кодексу про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. Відповідно до ст.140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду 10 березня 2021 року ОСОБА_1 просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 01.03.2021р. про відкриття виконавчого провадження №64657552. Оскаржена постанова самостійно скасована постановою державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) лише 16 березня 2021 року, тобто після звернення ОСОБА_1 з даною позовною заявою. Саме зазначена обставина і слугувала підставою для відмови ОСОБА_1 від цього позову. З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про присудження з відповідача витрат, здійснених на оплату судового збору у повному обсязі, а саме 908,00 грн., керуючись при цьому положеннями статті 140 КАС України. Факт скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 березня 2021 року №64657552 з ініціативи відповідача безпосередньо після відкриття провадження у справі, на думку колегії суддів, можливо розцінювати як задоволення позову відповідачем після подання позовної заяви. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14 грудня 2020 року по справі №320/4885/20. Доводи апеляційної скарги Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що відповідно приписів ст.142 КАС України та ст.7 Закону України «Про судовий збір» стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає 50 відсотків сплаченого нею судового збору, судова колегія не приймає до уваги з огляду на таке. Дійсно, ст.142 КАС України та ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що в разі відмови від позову судом вирішується питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Однак, ст.140 КАС України встановлено спеціальне та відмінне у співвідношенні з нормами статті 142 КАС України та статті 7 Закону України «Про судовий збір» правило, згідно з яким, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, якщо позивач відмовляється від позову з будь - яких інших причин, що є наслідком закриття провадження у справі (крім випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позовної заяви), то в такому випадку позивачу підлягає поверненню лише 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. В той же час, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви, тоді застосовуються правила розподілу судових витрат відповідно до статті 140 КАС України. Зазначене кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 лютого 2021 року по справі №200/6826/20-а. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано положення ст.140 КАС України та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у відповідній частині та скасування ухвали від 02.04.2021р. в частині розподілу витрат на сплату судового збору колегія суддів не вбачає. Переглядаючи правильність висновків суду першої інстанції щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., в межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне. Другий Приморський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в своїй апеляційній скарзі стверджує про відсутність підстав для розподілу витрат на правничу допомогу у даній справі у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1 доказів фактичного їх понесення (сплати). Згідно ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносить витрати на професійну правничу допомогу. Як зазначалося вище, статтею 140 КАС України передбачено, що якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Таким чином, за положеннями ст.140 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню саме фактично понесені судові витрати, тоді як за ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрати, які підлягають оплаті, тобто ще не понесені. В підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано до суду першої інстанції: - договір №37 від 02 березня 2021 року, укладений між адвокатом Руссу А.П., як ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , як Клієнтом, про надання професійної правничої допомоги; - детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Руссу А.П. від 10.03.2021р.; - акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.03.2021р.; - розрахунок на оплату за виконані роботи (надані послуги) від 10.03.2021р., відповідно до змісту якого, зокрема, за виконану роботу Клієнт повинен сплатити Адвокату винагороду у розмірі 14000,00 грн.; - розрахункову квитанцію №3 від 19.03.2021р., згідно якої за виконану роботу за договором №37 від 02.03.2021р. ОСОБА_1 сплатила адвокату Руссу А.П. винагороду в розмірі 14 000,00 грн. Оскільки в матеріалах справи наявні докази фактичного понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу (розрахункова квитанція №3 від 19.03.2021р.), тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та відмови в задоволенні клопотання позивача про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу. Поряд з цим, за позицією позивача, судом першої інстанції неправомірно зменшено суму понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на її користь з відповідача, до 1500,00 грн. Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія суддів виходить з наступного. Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Дослідивши подані ОСОБА_1 докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг. Крім того, колегія суддів встановила, що дана адміністративна справа є однотипною іншим справам, які перебували та перебувають на розгляді в суді як першої, так і апеляційної інстанції (справи № 420/3560/21, № 420/3552/21, №420/3556/21). У постанові від 24.01.2019р. у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача та користь позивача суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Оскільки при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи і не допустив порушення норм процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення, тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг не вбачається. З огляду на залишення ухвали суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 28 травня 2021 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук