Постанова 4854 № 420/1697/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1697/21 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді: Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. при секретарі Жигайлової О.Е. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року, ухвалене в порядку письмового провадження в м. Одесі, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: В лютому 2021 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати постанову Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.02.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 63313893 протиправною та скасувати її. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.02.2021 року було закінчено виконавче провадження №63313893 з примусового виконання постанови поліції про накладення штрафу. Нормативною базою закінчення є положення п.5 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження. Фактичною підставою став лист Департаменту патрульної поліції саме до виконавчої служби про скасування своєї постанови (виконавчого документа) від 28.07.2020 року 1АВ № 00609975. Однак, такий лист, адресований саме виконавчій службі, та в АСВП відсутній. Позивач вважає спірну постанову протиправною та зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2021 року №63313893. Стягнуто з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. Стягнути з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок. Не погоджуючись з таким рішенням в частині зменшення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надала апеляційну скарги, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить будь-якого обґрунтування та мотивування, просить рішення суду першої інстанції в частині зменшення витрат на правничу допомогу скасувати, в скасованій частині ухвалити нове рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу виключно за клопотанням іншої сторони. На думку апелянта, суд замість відповідача обґрунтував не співмірність правових витрат та діяв на його користь. Що не відповідає принципам змагальності та справедливості адміністративного судочинства. Також, Другий Київський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що на момент пред`явлення постанови № 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року у відповідності до норм КУпАП набрала законної сили 13.08.2020 р., про що міститься відмітка у відповідному полі постанови. На думку апелянта, судом не встановлено, коли саме була скасована постанова №1АВ №00609975 від 28.07.2020 р., коли її було визнано такою, що не набрала законної сили та коли було закрито справу щодо ОСОБА_1 : до відкриття виконавчого провадження чи після. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що на підставі постанов поліції не видаються окремі виконавчі документи позбавлене правового обгрунтуванняє, оскільки відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» постанова про стягнення штрафу № 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року з- ОСОБА_1 у розмірі 510 грн. є виконавчим документом. Відповідач вважає, що суд повинен був відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви та клопотанні позивача про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки матеріали справи не містять, а заявником не додано доказів, які б свідчили про доцільність та неминучість витрат на професійну правничу допомогу. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у повному обсязі у задоволенні вимог ОСОБА_1 . Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизаветою Володимирівною про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2021р. на підставі п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження закінчено виконавче провадження № 63313893 з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн. Підставою для прийняття цієї постанови послугував факт надходження листа Департаменту патрульної служби Національної поліції України від 19.01.2021року (вих. №880/41/27/03-2021) з повідомленням про скасування постанови 1АВ №00609796 від 28.07.2020р. щодо ОСОБА_1 у зв`язку з чим Департамент просив повернути виконавчі документи без виконання (т.1 а.с. 8). Листом від 18.01.2021 р. (вих. №846/41/27/03-2021) Департамент патрульної поліції Національної поліції України повідомив позивача, що у Департаменті патрульної поліції відповідно до п. 7 ст. 247, ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано постанови, у тому числі, серії 1АВ №00609975 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, винесені стосовно ОСОБА_1 . Крім того проінформовано про закриття справ за вказаними постановами. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Департаменту патрульної поліції Національної поліції України серії 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. не набрала законної сили у встановленому законом порядку, старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизаветою Володимирівною неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63313893 від 01.02.2021р. на підставі п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн., а відтак зазначена постанова є протиправною, та відповідно підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець. Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів визначається Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п.6 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно ч.2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно з п. 1 ч. 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення та/або вручення (повернення) ОСОБА_1 . Постанови Департаменту патрульної поліції м. Києва Національної поліції України 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. Листом від 18.01.2021 р. за №846/41/27/03-2021 Департамент патрульної поліції Національної поліції України повідомив позивача про скасування постанов про адміністративне правопорушення, в тому числі, серії 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. та закриття справи за вказаною постановою. При цьому, на запит державного виконавця Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про надання інформації про направлення боржнику постанов про адміністративне правопорушення, в тому числі, 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року, Департамент патрульної поліції Національної поліції України листом від 19.01.2021р. (вих. №880/41/27/03-2021) повідомив старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизавету Володимирівну про те, що адміністративні постанови, в тому числі, серії 1АВ №00609975, винесені стосовно ОСОБА_1 не набули чинності в установленому законодавством порядку, у зв`язку з чим викладено прохання повернути виконавчі документи без виконання. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача були наявні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII. Таким чином, зважаючи, що постанова Департаменту патрульної поліції Національної поліції України серії 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. не набрала законної сили у встановленому законом порядку, оскільки скасована відповідно до рішення від 14.01.2021 року старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизаветою Володимирівною неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63313893 від 01.02.2021р. на підставі п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн., а відтак означена постанова є протиправною, та відповідно підлягає скасуванню. Щодо стягнення судових витрат, а саме судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст.. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.2021 року (вх. №8363/21) від представника позивача надійшла заява про здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу, до якої додано документи на підтвердження їх понесення. 10.03.2021р. до суду від відповідача Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) надійшли письмові заперечення (вхід.№ЕП/6243/21) щодо клопотання представника позивача про стягнення суми витрат на правничу допомогу. Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши аргументи позивача на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 14000,00 грн., не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному опису робіт (наданих послуг), переліком, а відтак, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі про те, що суд замість відповідача обґрунтував не співмірність правових витрат та діяв на його користь, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, в запереченнях на клопотання про долучення доказів відповідач заперечував та вважав клопотання ОСОБА_1 та її представника адвоката Руссу А.П. необґрунтованим, неспівмірним реальним витратам, з завищеним обсягом наданих послуг, з незначним обсягом юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду (а.с. 115). На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Другого Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик