Постанова 4851 № 480/7559/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 р.Справа № 480/7559/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 13.01.21 року по справі № 480/7559/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений при зверненні до суду. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду по даній справі, прийнявши в цій частині постанову, якою зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (код ЄДРПОУ 39765885) надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково застосовано до вказаних правовідносин позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 10.10.2019 у справі №814/1959/17, оскільки відповідач у даній справі відмовив позивачу листом, а не шляхом винесення наказу, як того передбачає законодавство. Вказує, що відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, центральним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин та який, в силу покладених на нього обов`язків, сам у першу чергу організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у сфері дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, вже здійснено розгляд вказаного клопотання (заяви) та прийнято протиправний наказ від 30.10.2020 №18-33305/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою». Інших підстав відмови, окрім як тих, що зазначені в наказі, а саме про те, що землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сади), які визнані судом протиправними, відповідачем не зазначено та під час судового розгляду відповідачем не повідомлено. Висновків щодо ненадання позивачем або надання не в повному обсязі відповідних документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідачем за наслідками розгляду клопотання (заяви) позивача не сформовано. Стверджує, що позивачем виконано всі умови, визначені законом, а відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, у даному випадку не мав права діяти на власний розсуд, тому суд першої інстанції повинен був винести рішення, яким зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача. Зауважує, що зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Держгеокадастру, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача. Зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду стосовно протиправності оскаржуваного наказу про відмову видати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, вважає, що ефективним способом захисту порушеного права особи у даному випадку є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а, від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 11.09.2018 у справі №816/318/18, від 18.10.2018 у справі №818/1976/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18, від 14.05.2020 у справі №360/536/17-а, від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд апеляційної скарги без участі позивача. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 30.09.2020 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с.9). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування земельної ділянки, а також копія паспорту та РНОКПП. Наказом від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області з тих підстав, що землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сади) (а.с.14). Не погодившись із таким рішенням, позивач звернулася до суду із цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" та дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, з урахуванням викладених ОСОБА_1 доводів і вимог в її апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що скаржником, враховуючи приписи наведеної вище норми КАС України, не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою". Щодо оскарження позивачем рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції зазначив, що не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, колегія суддів зазначає, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №309/1877/17. Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Таким чином, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі №569/15527/16-а. Колегія суддів зауважує, що ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18. За матеріалами справи, в обґрунтування підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зазначено, що землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, відноситься до земель сільськогосподарського призначення (сади) (а.с.14). Проте, як правомірно зазначено судом першої інстанції, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих частиною сьомою статті 118 ЗК України умов відповідності місця розташування об`єкта, якщо цього не здійснив відповідач. Колегія суддів враховує, що вказаним вище наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2020 № 18-33305/16-20-СГ було відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, з інших (відмінних між собою) підстав. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обгрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності наказу про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому наказі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №420/914/19. Отже, в даному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в межах даної справи буде саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,7 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відповідача необхідно зобов`язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку із відмовою, є хибними та такими, що спростовуються наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Посилання в апеляційній скарзі на неправильне застосування в рішенні суду міжнародного прецедентного права щодо визначення дискреційних повноважень, а також посилання на відсутність дискреції в даних правовідносинах щодо повноважень Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Судом першої інстанції було правомірно визначено, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача буде саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача. Щодо посилання скаржника на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а, від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 11.09.2018 у справі №816/318/18, від 18.10.2018 у справі №818/1976/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18, від 14.05.2020 у справі №360/536/17-а, від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказані рішення суду касаційної інстанції не впливають на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду. Інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 по справі № 480/7559/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 22.06.2021 року