Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/2833/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" червня 2021 р. Справа №914/2833/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Желіка М.Б. Скрипчук О.С. секретар судового засідання Федорів Н.В. розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства "Західне охоронно-розшукове бюро" на рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2021 (повний текст рішення складено 08.04.2021, суддя Яворський Б.І.) у справі № 914/2833/20 за позовом Державного підприємства "Тренінговий центр Майдан", с.Майдан Жовківського району Львівської області до відповідача Приватного підприємства "Західне охоронно-розшукове бюро", м.Львів про визнання додаткової угоди до договору частково недійсною та стягнення 193397,67 грн. збитків представники сторін: від позивача - Краснопольський В.О., від відповідача - Штелдер В.М. 30.10.2020 до Господарського суду Львівської області звернулося Державне підприємство (надалі - ДП) "Тренінговий центр Майдан" із позовом до Приватного підприємства (надалі - ПП) "Західне охоронно-розшукове бюро" про: 1) визнання недійсним підпункту 1.2 пункту 1 додаткової угоди № 8 від 31.05.2019 про викладення в новій редакції пункту 2.1.4 договору про надання послуг з охоронного обслуговування від 31.01.2016; 2) стягнення 193'397,67 грн. збитків. Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваним підпунктом додаткової угоди №8 було протиправно виключено із договору умову про відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. На думку позивача, оспорюваний пункт цим самим суперечить ст.8 Закону України "Про охоронну діяльність" та Ліцензійним умовам провадження охоронної діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №960 від 18.11.2015. Друга позовна вимога обґрунтована тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, в ніч з 9 на 10 жовтня 2019 року з території об`єкта ДП "Тренінговий центр Майдан" було викрадено квадроцикл та пластиковий кофр, чим позивачу заподіяло збитків на суму 193'397,67 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2021 позов у даній справі задоволено частково; визнано недійсним оспорюваний підпункт додаткової угоди №8 від 31.05.2019; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного: 1) оспорюваний підпункт додаткової угоди №8 від 31.05.2019 до договору про надання послуг з охоронного обслуговування від 31.01.2016 щодо відсутності матеріальної відповідальності виконавця суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки таке положення умов договору нівелює всю суть договору охорони, адже не дозволяє замовнику відшкодувати заподіяні збитки через те, що існуватиме положення про виключення матеріальної відповідальності виконавця; 2) матеріалами справи не підтверджено, що на прийнятих під охорону об`єктах зберігалося майно, зокрема, квадроцикл та кофр, а також сторонами не було погоджено місцерозташування такого майна. Крім того, між сторонами були підписані акти прийому-передачі наданих послуг та акт здачі об`єкта з-під охорони, у яких немає жодних зауважень щодо характеру, обсягу та якості наданих охоронних послуг. Також, самі лише покликання позивача на витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію повідомлення щодо крадіжки з території позивача квадроцикла та кофри, не підтверджують вини відповідача, оскільки наявність розпочатого досудового розслідування не підтверджує відповідного факту крадіжки. Акт приймання передачі товарно-матеріальних цінностей від 21.06.2018 та акт приймання-передачі основних засобів від 21.06.2018 не є доказом розміру визначених позивачем збитків, оскільки вони не містять актуальної вартості відповідного майна станом на день, який позивач визначає днем його викрадення. Відповідач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, у якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неповно встановив обставини справи та дійшов помилкових висновків, які не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати в частині визнання недійсним оспорюваного підпункту додаткової угоди №8 від 31.05.2019 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. У своїй апеляційній скарзі відповідач послався на наступне: 1) на виконання положень ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність» сторонами було погоджено умови та порядок відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань, які відображені в додатку №2 до договору. В той же час, спірний пункт та внесені ним зміни до договору жодним чином не впливають на зобов`язання відповідача по наданню послуг по охороні об`єкта та його відповідальності за неналежне надання послуг, в тому числі відшкодування шкоди спричиненої таким невиконанням. Тобто, спірну умову додаткової угоди не можна вважати умовою відшкодування шкоди в розумінні ст. 8 вищевказаного Закону, оскільки така не розкриває причини виникнення шкоди, які б були пов`язані з неналежним виконанням виконавцем умов договору, не передбачає в якому порядку відбувається дане відшкодування та не вказує в якому розмірі відбувається таке відшкодування; всі ці умови передбачені у додатку №2 до договору; 2) суд у своєму рішенні не пояснив у чому саме полягає суперечність спірного пункту додаткової угоди Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, чи інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Внесені сторонами зміни до договору в частині вказівки на відсутність матеріальної відповідальності виконавця не можна трактувати як такі, які виключають можливість відшкодування виконавцем шкоди, про що йдеться в ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність». На думку скаржника, поняття «матеріальна відповідальність» в чинному законодавстві України зустрічається в нормах, що регулюють трудові правовідносини, а саме, по відношенню до працівників, які перебувають в трудових відносинах з роботодавцем, а тому такий термін використовувати в договорі про надання послуг з охорони об`єкта неправильно. Позивач не виконав вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Разом з тим, в судовому засіданні 10.06.2021 представник позивача усно заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині просив залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: 31.01.2016 між ДП "Тренінговий центр Майдан" (замовник) та ПП "Західне охоронно-розшукове бюро" (виконавець) було укладено договір про надання послуг з охоронного обслуговування, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання послуг з охоронного обслуговування об`єктів замовника. Відповідно до п.1.2 договору, під охорону приймаються об`єкти визначені у додатку №1 до даного договору. Умовами п.2.1 договору передбачено, зокрема, що виконавець зобов`язаний: нести відповідальність за здійснення крадіжок, грабежів, розбоїв та інших протиправних дій на об`єктах, визначених у додатку № 1 до договору (п.п.2.1.4); забезпечити цілісність об`єктів охорони та недоторканність майна, що на них зберігається, недоторканність фізичних осіб та припинити шляхом здійснення заходів реагування правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об`єктів охорони (п.п.2.1.5); безоплатно усунути недоліки наданих послуг, що виникли з його вини (п.п. 2.1.6); не допускати проникнення сторонніх осіб на територію, що охороняється (п.п. 2.1.7); контролювати ввезення та вивезення товарно-матеріальних цінностей на територію або з території об`єкта, який охороняється (п.п. 2.1.8). Відповідно до п.2.4.3 договору, замовник зобов`язаний зберігати товарно-матеріальні цінності у відведених для цього місцях. У розділі 3 договору сторонами погоджено, що прийому (здачі) під (з-під) охорону підлягають тільки об`єкти, вказані у додатку 1 до договору. Об`єкт вважається прийнятим (зданим) під охорону після підписання акту прийому об`єкта під охорону (додаток №4 даного договору) уповноваженими службовими особами протягом одного дня з моменту підписання даного договору (при припиненні договору - того ж дня, в момент припинення). Приміщення та майно передане під охорону по акту опису, знімаються з-під охорони уповноваженою або матеріально-відповідальною особою, визначеною замовником. Відповідно до п.4.3 договору, надання послуг (виконання робіт) підтверджується актом наданих послуг (виконаних робіт), який підписується обома сторонами. До вказаного договору сторонами підписано додатки №1 (дислокація об`єкта, перелік робіт), №2 (відповідальність сторін), №3 (вартість охорони) та №4 (акт прийому об`єкта під охорону (акт обстеження). Згідно додатку №1 та акта прийому-передачі під охорону від 01.02.2016 (додаток №4) виконавець прийняв під охорону контрольно-пропускний пункт та прилеглу до нього територію ДП "ТЦ Майдан" (відпочинковий комплекс, гірськолижний витяг) за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Майдан. Водночас виконавець зобов`язався забезпечити безпеку діяльності замовника шляхом забезпечення контрольно-пропускного режиму перевірки відвідувачів об`єкту, ввозу-вивозу (вносу-виносу) товарно-матеріальних цінностей через КПП (п.4 додатку №1). У пункті 3 додатку №2 до договору сторони погодили, що встановлення вини здійснюється органами дізнання, слідства або судом. При обставинах недотримання працівниками виконавця контрольно-пропускного режиму, що завдало шкоду (збитки) замовнику, шкода відшкодовується виконавцем у термін 1 місяць, виходячи з розміру збитку, який повинен бути підтверджений відповідними документами та розрахунком вартості викрадениx, знищених або пошкоджених товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до п.7.4, даний договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31.05.2016. Після закінчення дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається пролонгованим на один рік. 31.05.2019 сторонами було укладено додаткову угоду №8 до договору, якою, зокрема пункт 2.1.4 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої передбачено обов`язок виконавця «нести відповідальність в частині протиправних дій здійснених на об`єктах (без матеріальної відповідальності), визначених у додатку №1 до договору». Відповідно до змісту вказаної додаткової угоди, вона вступила в дію з 01.06.2019. Замовник і виконавець шляхом складання та підписання актів прийому-передачі наданих послуг від 06.10.2019, 31.10.2019, 30.11.2019, 31.12.2019, 31.01.2020, 29.02.2020, 31.03.2020, 30.04.2020 підтвердили, що відповідачем упродовж жовтня 2019 - квітня 2020 років були надані послуги охоронного обслуговування на території і за характером, обсягом і якістю наданих послуг замовник претензій не має. Додатковою угодою №11 від 31.05.2020 сторони погодились розірвати з 31.05.2020 договір про надання послуг з охоронного обслуговування від 31.01.2016 за згодою сторін. У зв`язку з цим сторонами було підписано акт приймання-передачі зняття об`єкта з під охорони від 31.05.2020, відповідно до змісту якого у замовника не було зауважень щодо схоронності та збереженої цінності об`єкта Водночас, позивач стверджує, що в ніч з 09.10.2019 на 10.10.2019 з території об`єкта було викрадено квадроцикл Outlander MAX HTP M7756427, який знаходився поруч з контрольно-пропускним пунктом під входом у відпочинковий комплекс ДП "ТЦ Майдан". На думку позивача, його викрадення відбулось шляхом вивезення через КПП, тому що іншого виїзду з бази не існує. Вказане, за твердженням позивача, підтверджується витягом з ЄРДР про відкриття кримінального провадження 12019140240000955. У доповідній записці голови інвентаризаційної комісії від 25.11.2019, поясненні адміністратора від 25.11.2019 та заяві позивача №96 від 26.11.2019 про вчинення кримінального правопорушення зазначено, що в ході інвентаризації товарно-матеріальних цінностей тренінгового центру, проведеної з 01.11.2019 по 25.11.2019, виявлено також нестачу кофра пластикового балансовою вартістю 4'414,17 грн., який був викрадений разом із квадроциклом. 12.08.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №29 від 11.08.2020 про відшкодування збитків у розмірі 188'983,50 грн. (вартості викраденого квадроцикла та кофра), яка була залишена без задоволення. Укладений між сторонами договір є договором надання послуг, загальні положення якого регулює глава 63 Цивільного кодексу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (за приписами ст.16 ЦК України). Аналогічні положення містить ст.20 ГК України. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Згідно частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відносини суб`єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності регулюються Законом України "Про охоронну діяльність". Згідно із ст.1 Закону України "Про охоронну діяльність" охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян; об`єкт охорони - фізична особа та/або майно; суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього. Статтею 8 Закону України "Про охоронну діяльність" передбачено, що суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень ЦК України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань (ч.2 вказаної статті). Підпунктом 5 п.7 Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 960 від 18 листопада 2015 року передбачено, що суб`єкт охоронної діяльності зобов`язаний надавати послуги з охорони власності та громадян на підставі письмових цивільно-правових договорів охорони, які укладаються за наявності в замовників охоронних послуг документів, що підтверджують їх повноваження на володіння (користування) об`єктом охорони на законних підставах, а також правомірність перебування майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони. Підпунктом 7 вказаного пункту визначено, що суб`єкт охоронної діяльності зобов`язаний зазначати в договорах охорони відповідно до Цивільного кодексу України умови відшкодування шкоди, завданої через неналежне виконання ним своїх зобов`язань перед замовником. Відповідно до ч.1 ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Як було зазначено вище, у додатку №2 до договору сторони визначили підстави та порядок відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Умова про необхідність суб`єкта охоронної діяльності нести відповідальність за здійснення крадіжок, грабежів, розбоїв та інших протиправних дій на об`єктах, прийнятих під охорону, передбачена у пункті 2.1.4 договору. 31.05.2019 сторони виклали пункт 2.1.4 договору у новій редакції, відповідно до якої суб`єкт охоронної діяльності зобов`язався «нести відповідальність за протиправні дії, здійснені на об`єктах, прийнятих під охорону (без матеріальної відповідальності)». При цьому, додаток №2 до договору залишився незмінним. Колегія суддів зазначає про пов`язаність змісту пункту 2.1.4 договору та додатку №2 до договору, яким визначено підстави та порядок відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Суд відхиляє покликання апелянта на те, що пункт 2.1.4 договору не стосується відшкодування шкоди в розумінні ч.2 ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність». З огляду на це, розмірковування позивача щодо співвідношення термінів «матеріальна відповідальність» та «відшкодування шкоди» також не беруться судом до уваги. На переконання суду, викладення у новій редакції пункту 2.1.4 договору призвело до колізії між змістом цього пункту та змістом додатку №2 до договору (зокрема, його пунктом 3). Зміст нової редакції пункту 2.1.4 свідчить про те, що його нові положення могли використовуватись виконавцем для спроби уникнення відшкодування збитків, заподіяних замовнику через неналежне виконання охоронних зобов`язань за договором. Таким чином суд першої інстанції правильно зазначив про те, що підпункт 1.2 пункту 1 додаткової угоди №8 від 31.05.2019 суперечить вимогам ч.2 ст. 8 Закону України «Про охоронну діяльність», Ліцензійним умовам провадження охоронної діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 960 від 18 листопада 2015 року та змісту самого договору (із врахуванням додатків до нього). Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання оспорюваного підпункту додаткової угоди №8 від 31.05.2019 недійсним на підставі ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України. Водночас, з огляду на необґрунтованість другої позовної вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у її задоволенні. В суді апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не оскаржувалось жодною стороною. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Додатково колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що при поданні апеляційної скарги ним було допущено переплату судового збору у розмірі 252 грн., у зв`язку з чим він може звернутись до Західного апеляційного господарського суду із клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору в порядку, що визначений у ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства "Західне охоронно-розшукове бюро". Рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2021 у справі №914/2833/20 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 18.06.2021. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя М.Б. Желік суддя О.С. Скрипчук