Постанова Одеський апеляційний суд № 522/12019/19

Номер провадження: 22-ц/813/3538/21 Номер справи місцевого суду: 522/12019/19 Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.03.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про визнання договору іпотеки недійсним, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В. 17 грудня 2019 року у м. Одеса, - встановила: У липні 2019 року ОСОБА_1 , діюча в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до Приморського районного суд м. Одеси з позовом до АТ КБ «Приватбанк» (треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про визнання договору іпотеки недійсним (а.с. 2-5). В обгрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що 05 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_4 було укладено кредитну угоду №39М про надання ОСОБА_4 кредиту у сумі 52 000,00 доларів США на споживчі цілі на строк користування до 05 лютого 2018 року зі сплатою 16% річних, а в разі порушення позичальником зобов`язань із погашення кредиту - 32% річних. Також, 08 лютого 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 як іпотекодавцем було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. за р. №2695, за умовами якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка складається у цілому з одної житлової кімнати, площею 18,1 кв.м., та підсобних приміщень, заг. пл. квартири - 43,9 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4 .. При цьому позивачка посилалась на те, що на час укладення вказаного договору іпотеки в квартирі проживали разом із позивачем, яка є їх матір`ю, та батьком ОСОБА_4 , неповнолітні діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які також мають рівні права з власником квартири стосовно користування жилим приміщенням. Проте, згідно усної відповіді Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, питання дозволу на вчинення правочину стосовно квартири АДРЕСА_1 , право щодо якої мають неповнолітні діти, не розглядалось та відповідне рішення не надавалось. Отже, ОСОБА_1 вважала, що спірний договір іпотеки був укладений із порушенням вимог цивільного законодавства, та на підставі ст. 203, 215, 224, 236 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», має бути визнаний недійсним, оскільки був укладений з порушенням прав малолітніх (на час укладення договору) дітей та без отримання дозволу органу опіки та піклування. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 було відмовлено (а.с. 89-92). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у позовній заяві (а.с. 99-102). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_4 було укладено кредитну угоду №39М про надання ОСОБА_4 кредиту у сумі 52 000, 00 дол. США на споживчі цілі на строк користування до 05 лютого 2018 року зі сплатою 16% річних, а в разі порушення позичальником зобов`язань із погашення кредиту - 32% річних. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 08 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 як іпотекодавцем було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. за р. №2695, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка складається у цілому з одної житлової кімнати, площею 18,1 кв.м., та підсобних приміщень, заг. пл.. квартири - 43,9 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_4 .. Право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру підтверджується також довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.50). При цьому, згідно довідки дільниці №4 КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 08 червня 2015 року (а.с.11), в квартирі АДРЕСА_1 разом із батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , були зареєстровані діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (з 16 листопада 2005 року по 30 квітня 2015 року ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з 16 листопада 2005 року по 30 травня 2015 року). Позивачем підставами позову для визнання договору іпотеки вказані норм ст. 203, 215, 224, 236 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», та те, що договір був укладений з порушенням прав малолітніх (на час укладення договору) дітей та без отримання дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини, закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України, орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним. За таких обставин, вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків; сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання договору іпотеки недійсним. Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору. Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування, може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16, у постанові від 20 листопада 2019 року по справі № 520/15250/15-ц, у постанові від 16 грудня 2019 року по справі № 607/4911/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вони набули право користування житлом, як члени сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування його в іпотеці, і на час вирішення справи цього права не були позбавлені. Судом першої інстанції враховано, що банк у жовтні 2014 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення (справа №522/19899/14-ц). Постановою Верховного суду від 20 листопада 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, якими було задоволено позов банку, були скасовані та у задоволенні позову банку відмовлено. Колегія суддів враховує, що ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір іпотеки зменшив чи будь-яким чином обмежив права неповнолітніх (на час укладення договору) дітей. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що останні продовжують користуватися квартирою, що є предметом іпотеки і на час розгляду справи судом першої інстанції, а приховування батьками прав дітей на нерухомість у момент укладання іпотечного договору позбавляє їх права визнати іпотеку недійсною, оскільки сам батько дітей при укладені договору згідно п.12.9 та 12.10 договору засвідчив, що даний договір підписаний іпотекодавцем добровільно - не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, насильства (морального або фізичного). При укладені цього договору Іпотекодавцем враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї і осіб, які мають право користування предметом іпотеки (при їх наявності). Особи які мешкають або зареєстровані у предмету іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення. А також, що за адресою місцезнаходження нерухомого майна не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/чи неповнолітні діти, що мають право користуватися нерухомим майном. Однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є, фактично, повторенням доводів позовної заяви, докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не містить нових доказів/обставин, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись п. 1 ч. 1 ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 березня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе