Постанова 4857 № 260/945/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/945/20 пров. № А/857/8826/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року, ухвалене суддею Дору Ю.Ю. у м.Ужгороді Закарпатської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі №260/945/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі Ліквідаційної комісії Депатраменту захисту економіки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року адміністративний позов задоволено. 22 березня 2021 року представник позивача - адвокатом Ємчук Л.В. подала заяву про ухвалення додаткового рішення, якою просила вирішити питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. В обгрунтування вимог заяв, покликаючись на те, що рішенням суду не вирішувалось питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, вказує на наявність передбачених ст.139 КАС України умов для їх відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі Ліквідаційної комісії Депатраменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 3000,00 грн витрат на правову допомогу. Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, Департамент захисту економіки Національної поліції України оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що надані позивачем до позовної заяви документи не містять жодних обгрунтувань вартості наданих адвокатом послуг. Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції вже вирішено питання розподілу судових витрат. Також наголошує на тому, що відповідач був позбавлений можливості подати заперечення щодо розподілу судових витрат з огляду на його неналежне повідомлення про розгляд заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частинами першою та третьою статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі; якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частиною першою статті 132 КАС Українипередбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. У разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини 9 вказаної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шостастатті 134 КАС України). При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас, згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виснував, що витрати позивача на правову допомогу підлягають стягненню з суб`єкта владних повноважень (бюджетних асигувань), що виступав відповідачем у справі, у заявленому позивачем розмірі. Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, 16 квітня 2020 року у справі №727/4597/19. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат підлягає оцінці кожен окремий доказ надання правової допомоги та у їх сукупності співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, а також заперечення суб`єкта владних повноважень щодо обґрунтованості їх розміру. З матеріалів справи слідує, що позивачем клопотання про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу було заявлено у позовній заяві з одночасним поданням доказів їх понесення, що вказує на дотриманням заявником порядку та строків, визначених ч.7 ст. 139 КАС України для звернення із такою заявою. На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу на розгляд суду надано: -оригінал договору про надання правової допомоги від 28.02.2020, п.4.1 якого передбачено узгодження сторонами суми гонорару адвоката, умов та порядку розрахунку у додатку до договору; -Додаток №1 від 10 квітня 2020 року до Договору про надання правової допомоги від 28 лютого 2020 року, у якому на виконання п.4.1 Договору сторонами погоджено суму винагороди адвоката у розмірі 3000,00 грн, яка перераховується Замовником на рахунок, визначеним цим Додатком до договору у готівковій формі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера; -Акт від 10 квітня 2020 року з детальним описом робіт, виконаних адвокатом Ємчук Л.В. та зазначенням кількості затраченого часу на їх виконання: підготовка, збір та опрацювання матеріалів, доказів по справі, пошук релевантної судової практики 2 год/ 1000 грн; складання та подання до суду позовної заяви 2 год/ 2000 грн; -квитанція до прибуткового касового ордеру №002 від 10.04.2020, вартість сплачених послуг 3000, 00 грн, з вказівкою на договір, за яким надавалась правова допомога. Вказані докази дозволяють ідентифікувати понесені позивачем витрати як такі, що сплачені за надання правничої допомоги у даній справі. Суд апеляційної інстанції зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд враховує критерії реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). Так, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зістаттею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, суд апеляційної інстанції у контексті цієї справи вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонування суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у судових рішеннях від 05.09.2019 (справа №826/841/17), від 24 жовтня 2019 року (справа №820/4280/17), від 30 листопада 2020 року (справа №Н/806/1943/18). Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Аналізуючи наведені правові норми та доводи заяви представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у задоволеному судом розмірі, їх пов`язаність з розглядом справи, пропорційність та обгрунтованість розміру судового збору до предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), відтак погоджується із висновком суду першої інстанції про їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Натомість, відповідачем не спростовано задоволеного судом на користь позивача розміру понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Заявлення вимоги про розподіл судових витрат, понесених на професійну правничу, у позовній заяві з одночасним долученням доказів їх понесення вказує на обізнаність відповідача про наявність невирішеного судом клопотання про розподіл судових витрат. Таким чином, відповідач (суб`єкт владних повноважень) не був позбавлений можливості вчасного звернення до суду із запереченням на спростування розміру понесених позивачем судових витрат, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять. Щодо покликань скаржника на те, що судом апеляційної інстанції за наслідком перегляду в апеляційному порядку рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року за апеляційною скаргою Департаменту захисту економіки Національної поліції України вирішено питання розподілу судових витрат, колегія суддів звертає увагу, що згаданим рішенням питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу не розглядалось, а тому відповідно до ч.1 ст.308 КАС України предметом апеляційного перегляду Восьмим апеляційним адміністративним судом 03 березня 2021 року таке питання не було. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту захисту економіки Національної поліції України залишити без задоволення, а додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі №260/945/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель