Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5489/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2022 року справа №200/5489/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника відповідача Красінського В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Нікольської селищної ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. (повне судове рішення складено 3 вересня 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/5489/21 (головуючий І інстанції суддя Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Нікольської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач у травні 2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Нікольської селищної ради щодо не прийняття рішення про збереження їй середньої заробітної плати, яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на період працевлаштування, але не більше шести місяців та про зарахування часу, коли вона тимчасово не працювала у зв`язку з неможливістю надання їй попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку її повноважень, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою вона працювала до обрання у місцеву раду, де вона виконувала свої обов`язки на постійній основі; зобов`язати Нікольську селищну раду прийняти рішення про збереження їй середньої заробітної плати, яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на період працевлаштування, але не більше шести місяців та зарахувати час коли вона тимчасово не працювала у зв`язку з неможливістю надання їй попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку її повноважень (11.12.2020 року), але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою позивач працювала до обрання у місцеву раду, де вона виконувала свої обов`язки на постійній основі; стягнути судові витрати (а.с. 1-4, 45-53). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 у справі № 200/5489/21 поновлено позивачу строк звернення до суду (а.с. 117-118). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 200/5489/21 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Нікольської селищної ради щодо не прийняття рішення про збереження середньої заробітної плати позивача у відповідності до частини 2 статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на період працевлаштування, але не більше шести місяців. Зобов`язано Нікольську селищну раду прийняти відповідне рішення про збереження середньої заробітної плати позивача у відповідності до частини 2 статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на період працевлаштування, але не більше шести місяців, з дня закінчення повноважень як секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області - 12 грудня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат (а.с. 134-141). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2021 та залишити позовну заяву позивача без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що звільнення позивача з посади секретаря Темрюцької сільської ради відбулось у зв`язку із закінченням строку повноважень ради та виконавчого комітету з підстав, передбачених вказаними позивачем п. 6 прим. 1 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування» та пп. 4 п. 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад». Тобто, апелянт вважає, що припинення повноважень у зв`язку із закінченням строку повноважень ради та виконавчого комітету не слід ототожнювати з припиненням виконання повноважень, що регламентується п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Також апелянт вказує на порушення позивачем строку звернення до суду. За визначенням ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не було оскаржено. Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав. Позивач у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином. З матеріалів справи вбачається наступне. Позивач є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянки України (а.с. 5, зв. бік). Із трудової книжки серії НОМЕР_1 , що видана на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, встановлено: - 01 квітня 2016 року позивача прийнято до Старченківської сільської ради на посаду оператора комп`ютерного набору (запис № 13); - 21 січня 2020 року позивача звільнено із займаної посади оператора комп`ютерного набору у зв`язку з обранням на виборну посаду в Темрюцьку сільську раду на підставі п. 5 ст. 36 КЗПп (запис № 14); - 22 січня 2020 року позивача обрано на посаду секретаря Темрюцької сільської ради; - 11 грудня 2020 року позивач звільнена з посади секретаря Темрюцької сільської ради у зв`язку із закінченням строку повноважень на підставі п.6.1 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пп. 4 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» п. 5 ст. 41 КЗпП, (запис № 17) (а.с. 7-8). 22 грудня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила вирішити питання про збереження за нею середньої заробітної плати на період її працевлаштування, що передбачене ч. 2 ст. 38 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у зв`язку з неможливістю її працевлаштування за попереднім місцем роботи у Темрюцькій сільській раді Нікольського району Донецької області на посаді оператора комп`ютерного набору через реорганізацію органів місцевого самоврядування згідно частини 4 статті 8Закону України від 05.02.2015 року № 157- VIII «Про добровільне об`єднання територіальних громад» (а.с. 25). 29 грудня 2020 року позивач звернулась до Голови Нікольської селищної ради із заявою, в якій, на підставі ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», за змістом якої час, коли колишній депутат тимчасово не працює у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі, просила видати відповідне розпорядження та вирішити питання щодо внесення відповідного запису у її трудову книжку. Крім того повідомила, що згідно розрахункового листа Темрюцької сільської ради за грудень 2020 року, який вона отримала 28.12.2020 року у Темрюцькій сільській раді, їй при звільненні було нараховано 90 707, 91 грн. Зазначена сума була їй нарахована станом на 11 грудня 2020 року на підставі окладу, рангу, вислуги, компенсації за невикористану відпустку, премії та заробітної плати, нарахованої згідно п. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (а.с. 11, 26 ). У довідці від 31 грудня 2020 року № 2961 вказано, що за позивачем, як за колишньою посадовою особою органів місцевого самоврядування - секретаря Темрюцької сільської ради, повноваження якої були припинені 11 грудня 2020 року № 8/1-1 згідно рішення Нікольської селищної ради, у разі його не працевлаштування зберігається середній заробіток у зв`язку з тим, що він не має пенсійного забезпечення на період працевлаштування, але не більше 6 місяців, який виплачується з місцевого бюджету після її щомісячного звертання. Зазначено також, що гарантії щодо виплати середнього заробітку, передбачені ст. 33 Закону України «Про статус депутатів» поширюються, поряд з іншими, на секретарів сільської, селищної, міської ради (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Довідка має зазначення, що видана для пред`явлення до центру зайнятості (а.с. 27). За наслідками звернення позивача із заявою від 29.12.2020 року Нікольська селищна рада Нікольського району Донецької області своїм листом від 13 січня 2021 року № 2-20/160 повідомила останню про те, що 23 грудня 2020 року розпорядженням № 65 Темрюцької сільської ради, яка була станом на 23 грудня 2020 року реорганізованою та такою, що не мала повноважень видання розпоряджень, позивачу було нараховано розрахункові виплати відповідно до п. 5 ст. 41 Кодексу Законів про працю України, у розмірі шести середньомісячних заробітних плат. Також позивача було повідомлено про те, що зазначене розпорядження, на підставі якого їй були нараховані вказані виплати, не має жодних законних підстав, а також не має підпису голови селищної ради. 20 січня 2021 року позивач звернулась до Голови Нікольської селищної ради із листом і повідомила про те, що її заява від 22 грудня 2020 року не була відповідачем розглянута належним чином, оскільки не було прийнято відповідне розпорядження про збереження за позивачем середньої заробітної плати на період її працевлаштування, що передбачена ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», а позивач так і не отримала належних їй коштів, які виплачуються щомісячно у розмірі середньомісячної заробітної плати з місцевого бюджету Нікольської селищної ради після її щомісячного звертання. Одночасно позивач у листі повідомила, що кошти у розмірі 77 640, 00 грн., які нею були отримані 28 грудня 2020 року як заробітна плата, отримані нею були як компенсація при звільненні з місцевого бюджету Темрюцької сільської ради, яка виплачується одноразово у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток згідно п. 5 ст. 41, ст. 44 КЗпП (а.с. 29). 20 січня 2021 року позивач звернулась до Голови Нікольської селищної ради із заявою, відповідно до якої просила вирішити питання щодо збереження за нею середньої заробітної плати на період її працевлаштування, що передбачене ч. 2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у зв`язку з неможливістю її працевлаштування за попереднім місцем роботи у Темрюцькій сільській раді Нікольського району Донецької області на посаді оператора комп`ютерного набору через реорганізацію органів місцевого самоврядування згідно ч. 4 ст. 8 Закону України від 05.02.2015 року № 157-VIII «Про добровільне об`єднання територіальних громад» (а.с. 30). Нікольська селищна рада Донецької області у своєму листі від 25 січня 2021 року № 2-20-/318 повідомила останню про те, що секретарю не може бути виплачена вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а тому для виплати цієї допомоги звільнення відбувається на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП, що не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, трудові відносини з якими припиняються у зв`язку із закінченням строку повноважень. Також було позивача повідомлено про те, що запис щодо звільнення з посади секретаря здійснений з порушенням чинного законодавства, на підставі чого рекомендовано добровільно повернути помилково виплачену компенсацію при звільненні у зв`язку з неправильним застосуванням законодавства. Також у листі було зазначено, що задля реалізації свого права на отримання середнього заробітку, передбаченого частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» позивачу необхідно надати повний пакет документів, передбачених діючим законодавством (а.с. 31 - зв. бік а.с. 31). 11 лютого 2021 року позивач звернулась до голови Нікольської селищної ради із заявою, відповідно до якої просила вирішити питання про збереження за нею середньої заробітної плати на період її працевлаштування, передбаченого ч.2 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», у зв`язку з неможливістю її працевлаштування за попереднім місцем роботи у Темрюцькій сільській раді Нікольського району Донецької області. Також позивач просила надати їй копію відповідного розпорядження щодо збереження за нею заробітної плати та стажу роботи (а.с. 12). 11 лютого 2021 року виконавчим комітетом Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області позивачу видано довідку № 0614, в якій останню повідомлено про те, що у зв`язку із реорганізацією сільських рад, згідно діючої структури Нікольської селищної ради, посада оператор комп`ютерного набору відсутня, а також вказана посада відсутня в структурі Темрюцької сільської ради на час припинення повноважень позивача на посаді Темрюцької сільської ради. Також у довідці зазначено про те, що запропонувати позивачу іншу роботу неможливо (а.с. 10). 09 березня 2021 року позивач звернулась до Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області із заявою, відповідно до якої повідомляла, що не працевлаштована, а також просила письмово повідомити її про стан розгляду її заяви від 11 лютого 2021 року про збереження за нею середньої заробітної платина період її працевлаштування (а.с. 13). Зазначено, що 11 лютого 2021 року, під час особистого прийому головою селищної ради, позивачці було роз`яснено необхідність повернення коштів, які вона отримала у розмірі саме середнього заробітку, на які вона претендує. Крім того було зазначено про те, що саме після встановлення факту повернення незаконно отриманих позивачем коштів буде вирішено питання про збереження за позивачем середнього заробітку на період працевлаштування, але не більше шести місяців, згідно ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Також, було повідомлено про те, що сільські, селищні, міські голови територіальних громад, які увійшли до складу відповідної територіальної громади, у свій останній день роботи можуть видати (як керівники відповідних ОМС) розпорядження про звільнення у зв`язку із припиненням повноважень на підставі пп. 4 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 562 щодо секретаря відповідної ради для здійснення розрахунку при звільненні. 11 грудня 2020 року відбулося припинення повноважень голови Темрюцької сільської ради та позивача, як секретаря Темрюцької сільської ради, зазначено, що саме 11 грудня 2020 року, на той час, голова Темрюцької сільської ради О.Жуков повинен був видати розпорядження про припинення повноважень секретаря сільської ради із вказівкою на розрахункові виплати. В даному випадку Кодекс Законів про працю України застосовується лише в частині своєчасних виплат при звільненні, п. 5 статті 41 вищезазначеного Кодексу, не має жодного відношення до припинення повноважень секретаря сільської ради (а.с. 14.зв. бік а.с. 14, а.с. 28зв. бік а.с. 28). Листом від 13 березня 2021 року за вих. № 2-20/1126 виконавчий комітет Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області, у відповідь на заяву позивача від 09 березня 2021 року повідомив останню поряд з іншим проте, що саме 11 грудня 2020 року, коли відбулось припинення повноважень голови Темрюцької сільської ради, на той час голова Темрюцької сільської ради О.Жуков повинен був видати розпорядження про припинення повноважень секретаря сільської ради із вказівкою на розрахункові виплати, а саме компенсацію про невикористані відпустки, якщо вона наявна (а.с. 15-зв. бік а.с. 15). У відповідь на звернення позивача від 01 березня 2021 року Східне міжрегіональне управління державної служби України з питань праці своїм листом від 26 березня 2021 року № 04.1/4-100Д повідомило останню про те, що питання зарахування, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі, часу, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, не відноситься до компетенції Державної служби України з питань праці. Також у листі рекомендовано звернутись за відповідними роз`ясненнями до Нікольського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (а.с. 16-17). У відповідь на звернення позивача від 02 березня 2021 року Національне агентство України з питань державної служби своїм листом від 26 березня 2021 року № 2131/13-21 повідомило останню про те, що, на його думку, положення Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» щодо охорони трудових та інших прав депутатів місцевої ради застосовуються до депутатів місцевої ради, які займають виборні посади в раді і працюють в ній на постійній основі, та для яких скликання цієї ради вперше. За колишнім депутатом зберігається середня заробітна плата, яку він отримував на виборній посаді, у разі неможливості надання йому попередньої або іншої рівноцінної роботи (а.с. 18-зв. бік а.с. 18). 19 квітня 2021 року позивач звернулась до голови Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області із заявою, за змістом якої у зв`язку з припиненням її повноважень на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на підставі рішення Нікольської селищної ради 8 скликання від 11 грудня 2020 року № 8/1-1 та у зв`язку з неможливістю надання попередньої роботи, на період працевлаштування згідно статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», просила провести їй відповідні виплати у розмірі середньої заробітної плати, яку вона одержувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради, але не більше 6-ти місяців. До заяви позивач додала оригінал своєї трудової книжки та копію довідки від 11 лютого 2021 року № 0614 про неможливість її працевлаштування на посаді оператора комп`ютерного набору в Темрюцькій сільській ради (а.с. 19, 32). У відповідь на заяву позивача від 19 квітня 2021 року виконавчий комітет Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області листом від 22 квітня 2021 року за вих. № 2-20/1835 повідомив останню про те, що 23 грудня 2020 року згідно розпорядження № 65 Темрюцької сільської ради (на той час вже реорганізовану шляхом приєднання Нікольської селищної ради, те не маючи повноважень видання розпоряджень) їй було нараховано розрахункові виплати у розмірі шести середньомісячних заробітних плат вже існує. Повторно виплатити їй такі кошти неможливо (а.с. зв. бік а.с. 20, а.с. 33-зв. бік а.с. 33). Колегія суддів вважає вимоги апеляційної скарги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Приписи частини 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачають: сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За правилами підпунктів 1, 4, 9 пункту 6-1 розділу V Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 280/97-ВР до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку зі змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади); сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту; юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою. Старченківська сільська рада рішенням від 21 липня 2016 року перейменувала Старченківську сільську раду на Темрюцьку відповідно до Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у Донецькій області у Нікольському районі. Рішенням Нікольської селищної ради від 18 грудня 2020 року № 8/1-17 Нікольську селищну раду реорганізовано шляхом приєднання сільських рад, зокрема Темрюцької сільської ради. Відтак, Нікольська селищна рада є правонаступником Темрюцької сільської ради, що в свою чергу була правонаступником Старченківської сільської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради згідно положень статті 50 Закону № 280/97-ВР обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради і працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради визначає Закон України «Про статус депутатів місцевих рад», який також встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради. У разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі. З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради (частина 1 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»). Частиною 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» встановлено, що депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді. Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади, також встановлені статтею 118 КЗпП України, за приписами якої працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право депутата місцевої ради на надання йому, після закінчення його повноважень за виборною посадою, попередньої або рівноцінної роботи (посади), а за її відсутності - збереження за ним середньої заробітної плати на строк не більше шести місяців або до дня його працевлаштування. Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 у справі № 174/445/16-а, від 26 грудня 2019 року у справі № 570/3880/16-а. Отже, саме перебування у трудових відносинах безпосередньо до обрання на виборну посаду і є підставою для реалізації гарантій передбачених статтею 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Враховуючи зазначене вище, суд приходить до переконання, що особа може претендувати на збереження протягом не більше 6 місяців її середнього заробітку з відповідного місцевого бюджету у разі дотримання в сукупності трьох обов`язкових умов: 1) звільнення з попереднього місця роботи за п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України; 2) звернення на попереднє місце роботи не пізніше 3-х місяців після припинення повноважень; 3) неможливість надання відповідної роботи (посади). Як вже зазначалось судом, позивач працювала на посаді оператора комп`ютерного набору Старченківської сільської ради, розпорядженням № 01 від 21 січня 2020 року позивача звільнено з роботи у зв`язку з обранням на виборну посаду в Темрюцьку сільську раду відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України. Після закінчення повноважень позивача за виборною посадою як секретаря Темрюцької сільської ради, її працевлаштування на попередню посаду оператора комп`ютерного набору Старченківської сільської ради Нікольського району Донецької області виявилось неможливим, оскільки Темрюцька сільської ради Нікольського району Донецької області перестала існувати і силу пп. 4 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» . Суд також зазначає, що неможливість працевлаштування позивача на попередню роботу (посаду) виникла не з її вини. Крім того, суд зауважує, що Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" не передбачено обов`язку позивача доводити правомірність відмови попереднього роботодавця щодо працевлаштування. Такий висновок відповідає висновку у постанові Верховного Суду від 25.10.2019 року у справі № 345/3102/16-а. Неможливість прийняття позивача на посаду, яку вона займала до обрання її секретарем сільської ради у зв`язку з відсутністю Темрюцької сільської ради як юридичної особи, надає ОСОБА_1 право на отримання середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування, проте не більше ніж за шість місяців, внаслідок чого відповідач, в силу вимог статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» зобов`язаний був, як правонаступник Старченківської сільської ради, і, відповідно, Темрюцької сільської ради на період працевлаштування позивача зберегти за нею, але не більше шести місяців, середню заробітну плату, яку вона одержувала на виборній посаді у раді. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу середньомісячної заробітної плати за період у відповідності до вимог ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, дії, які він повинен вчинити за законом. Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У постанові від 26.06.2018 у справі № 809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Виплата середньомісячної заробітної плати провадиться за рахунок місцевого бюджету (ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») за рішенням відповідної ради. Середня заробітна плата розраховується до згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем рішення про збереження середньої заробітної плати за позивачем, яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області не приймалось, а тому суд першої інстанції правомірно вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про збереження середньої заробітної плати позивача, яку вона отримувала на виборній посаді секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, на період працевлаштування, але не більше шести місяців, з дня закінчення повноважень як секретаря Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області - 12 грудня 2020 року. Правилами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Щодо доводів відповідача стосовно пропуску строку звернення позивача до суду, суд зазначає наступне. За приписами частини 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як визначено частиною 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. На думку апелянта суд першої інстанції повинен був виходити зі строків передбачених ч. 5 ст. 122 КАС України, якою визначено: для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Колегія суддів вважає, що твердження відповідача є хибним, з огляду на те, що предметом цього позову є дотримання правонаступником роботодавця гарантій працівника щодо належної оплати передбачених законодавцем пільг і компенсацій. Ніяких позовних вимог щодо прийняття її на публічну службу, проходження, або звільнення позивач не ставила. З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з посади 11 грудня 2020 року, а до суду вона звернулась, згідно штампу на конверті, в якому містився цей позов, лише 29 квітня 2021 року (а.с. 37). Отже, встановлений законодавством шестимісячний строк для звернення до суду позивачем не порушено. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Щодо витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., суд зазначає наступне. Згідно договору про надання правничої допомоги від 08 квітня 2021 року та акту приймання-передачі послуг від 30 травня 2021 року, наданих адвокатом, згідно вказаного договору про надання адміністративних послуг від 08 квітня 2021 року, розмір гонорару становить 5 000,00 грн. (а.с. 83-87). Послуги включать: вивчення, аналіз та правова оцінка документів, аналіз нормативно-правових актів, пов`язаних з підготовкою адміністративного позову; надання консультації клієнту; складання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, складання позовної заяви; складання та підготовка пакету документів до позову; загальна вартість - 5 000, 00 грн. Відповідно до меморіального ордеру № @2PL071336 від 16 квітня 2021 року та № @2PL321752 від 29 квітня 2021 року сума сплачених позивачем коштів на рахунок Адвокатського об`єднання «Віват Лекс» становить 5 000 грн. 00 коп. (а.с. 87-88). Згідно статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За унормуванням частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). За правилами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина першої статті 139 КАС України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, згідно ч. 7 статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За правилами частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини на дотримання статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006. У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц міститься висновок про те, що, розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи / послуг, складність виконуваної роботи / послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, адміністративне провадження № К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що вартість послуг правового характеру у розмірі 5 000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в повному обсязі, а саме у сумі 5 000,00 грн. Згідно частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. За подання до суду даного позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн. (а.с. 35). Таким чином, враховуючи, що позов судом задоволений частково, необхідним є стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі - 454,00 грн. про що вірно зазначено судом першої інстанції. Таким чином адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, про що вірно зазначено судом першої інстанції. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 195, 205, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Нікольської селищної ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 р. у справі № 200/5489/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 січня 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін