Постанова 4855 № 640/29387/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29387/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клименчук Н.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Чучковської Ольги Вячеславівни на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року (розглянута у порядку спрощеного (письмового) провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом клопотанням Управління Державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Управління Державної охорони України (далі - відповідач), у якій просить суд: - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за період з 2008 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.) станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019; - зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 07.10.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.). Відповідачем 05.01.2021 подано до суду першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що Позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021року клопотання Управління Державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду задоволено частково. Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Управління Державної охорони України в частині позовних вимог про зобов`язання Відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 07.10.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.). В іншій частині у задоволенні клопотання Управління Державної охорони України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просив дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав. Залишаючи позовну заяву без розгляду в частині, суд першої інстанції виходив з того, що про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 07.10.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.), у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду і відсутністю поважних підстав пропуску строку звернення до суду. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за період з 2008 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.) станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас, за приписами ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В аспекті спірних правовідносин, суд зазначає, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати заробітної плати, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 №160/5393/19. Отже, в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки такий строк не пропущено. Колегія суддів погоджується із зазначеними вище висновками суду першої інстанції, проте, зазначає про передчасність та помилковість висновку суду першої інстанції щодо залишення без розгляду частині позовних вимог, а саме про зобов`язання відповідча нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 07.10.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.), та зазначає наступне. Так, п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки. За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Водночас ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Виходячи з цього, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС України і частині 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Отже, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст.. 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Таким чином, строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України. Колегія суддів звертає увагу на посилання позивача, а саме на те, що ним не пропущено строк звернення до суду, в обґрунтування чого зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України такий строк не обмежено будь-яким строком. На підставі вище зазначеного вказує, оскільки на розгляді у суді першої інстанції перебуває вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за період з 2008 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.) станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року, яка законодавством про оплату праці не обмежується будь-яким строком (ст.233 КЗпП). Тому, завчасно говорити про залишення позовної заяви без розгляду в частині зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 07.10.2019 по день фактичного розрахунку, виходячи з середньоденного грошового забезпечення (у розмірі 866,75 грн.), оскільки не з`ясованим лишається питання щодо дії відповідача в частині щодо не нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Аналізуючи оскаржувані рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03). У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07). На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв`язку із чим суд прийшов до прмилуового висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду адміністративного позову, чим порушив норми процесуального права. За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Чучковської Ольги Вячеславівни - задоволити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 17 червня 2021 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаля