Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/4157/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 травня 2022 року м. Дніпросправа № 340/4157/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року (головуючий суддя Сагун А.В.) в адміністративній справі №340/4157/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 22.07.2021 року до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції, в якому просив: - зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21.06.2017 по 26.06.2021. В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вказані нарахування передбачені Кодексом законів про працю України. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року позов задоволено частково: - стягнуто з Департаменту Патрульної поліції середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22.06.2017 по 24.06.2021 в сумі 4 697 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, індексація грошового забезпечення, доплати за службу в нічний час тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Відповідач при звільненні позивача не виплатив всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 в розмірі 1519 грн. 85 коп. та доплати за службу в нічний час за період 27.04.2016 по 21.06.2017 в розмірі 3237 грн. 23 коп. Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції також вказав, що період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується саме з 22.06.2017 ( наступного дня, за днем виключення позивача зі списків особового складу) по 24.06.2021 (день, що передує, фактичному проведенню розрахунку) та складає 1 464 календарних днів, а саме 2017 рік -119дні; 208 рік - 365 дні; 2019 рік -365- дні; 2020 рік - 366 дні; 2021 рік - 175 дні. Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, складає 394 723,68 грн. (269,62 грн. х 1 464 к.д.). Водночас, у порівнянні із виплаченою компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 4 685,72 грн., суму 394 723,68 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації, відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги наведені вище позиції судів касаційної в аналогічних правовідносинах, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений позивачу у розмірі 4 697 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зменшуючи суму середнього заробітку, рішенням суду першої інстанції порушено принцип розумності, справедливості та пропорційності. Це стосується зобовЙязання Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21.06.2017 по 26.06.2021 у сумі 4 697 грн., що значно менше на суму виплати середнього заробітку за весь період час затримки в повному обсязі. Зауважує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен стягуватись за весь період його затримки, і в повному обсязі. В частині задоволенні позову рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржується. 15.04.2022 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача надійшло клопотання про направлення Департаменту патрульної поліції матеріалів апеляційної скарги з додатками та продовження процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з тим, що на електронну адресу відповідача надійшла лише ухвала про відкриття провадження у справі від 21.02.2022 року. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022 року вказане клопотання задоволено. Повторно направлено Департаменту патрульної поліції (відповідачу у справі) копію апеляційної скарги з додатками та надано строк 5 днів (з дня отримання копії цієї ухвали) для подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №340/4157/21. У зв`язку з чим, відкладено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року в адміністративній справі №340/4157/21 до 09 травня 2022 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Копію цієї ухвали разом з копією апеляційної скарги направлено на наступні електронні адреси Департаменту патрульної поліції: public@patrol.police.gov.ua та Kropivnytskyi@ patrol.police.gov.ua. Станом на 09 травня 2022 року відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 14.06.2017 № 211 позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 21 червня 2017 року (а.с. 43). Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі №340/1424/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково: - стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 не виплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 в розмірі 3237 грн. 23 коп.; - стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 в розмірі 1519 грн. 85 коп.; - в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено ( а.с. 11-15). На виконання рішення суду від 13.05.2021 у справі №340/1424/21 Департамент патрульної поліції 25.06.2021 перераховано на картковий рахунок позивача 4 685,72 грн. (а.с.21). Оскільки відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час, то спір про зазначені невиплачені суми вичерпано. При цьому, позивачу стала відома дата остаточного розрахунку при звільненні (25.06.2021), тому позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (справа № 340/4157/21). Суд першої інстанції позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Кодекс Законів про працю України (КЗпП України), КАС України. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Предметом спору є наявність/відсутність правових підстав для виплати на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21.06.2017 по 26.06.2021. Щодо своєчасності звернення позивача до адміністративного суду з зазначеним позовом колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Водночас, відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Натомість спір, що розглядається не є трудовим, а є публічно-правовим, що зумовлює застосування норм, передбачених саме для публічно-правових відносин. За приписами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Виходячи з цього, встановлений у частині 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору (а не для вирішення публічно-правового спору). Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Верховним Судом усталена позиція щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України. Таким чином право позивача в публічних правовідносинах обмежується місячним строком звернення до суду з цим адміністративним позовом з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Саме така правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №380/145/20. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено 25.06.2021 року (а.с. 21), то позивач, звертаючись до адміністративного суду 22.07.2021 року - не пропустив місячний строк звернення до суду. Щодо суті спору, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише прочинаючи з періоду коли вичерпано спір. За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що з огляду на те, що до ухвалення Рішення Кіровоградським окружним адміністративним судом від 13.05.2021 у справі №340/1424/21 (а.с. 11-15), яке набрало законної сили 15.06.2021, між позивачем і відповідачем тривали спірні правовідносини щодо наявності/відсутності права на доплату за службу в нічний час за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 та індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2016 по 21.06.2017, то відповідач не мав обов`язку нараховувати до набрання законної сили рішенням таку компенсацію. При цьому, після набрання законної сили рішенням суду у справі №340/1424/21, відповідач нарахував та виплатив позивачу (25.06.2021 року) визначені судом суми (доплата за службу в нічний час 3 237,23грн., заборгованість з індексації 1 519,85грн.) в загальному розмірі 4 685,72 грн. (а.с. 21). Отже, відповідач не допустив до 15.06.2021 (набрання законної сили рішення суду від 13.05.2021 у справі №340/1424/21) порушення щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем, оскільки між позивачем і відповідачем тривали спірні правовідносини, які в судовому порядку були вирішені. Зокрема, Позивач у період з 27.04.2016 по 21.06.2017 проходив службу на посаді інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Кропивницький Департаменту патрульної поліції, при цьому повний розрахунок з позивачем проведено лише 25.06.2021 року (після ухвалення рішення у справі №340/1424/21). Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок з ним здійснено лише 26.06.2021 року то за затримку розрахунку при звільненні слід нарахувати середній заробіток за весь час затримки, а саме з 21.06.2017 по 26.06.2021, що відповідає вимогам ст. 117 КЗПП. При цьому, слід взяти до уваги, що вина відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення зі служби (21.06.2017) доплату за службу в нічний час за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 та індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 була встановлена рішенням Кіровоградським окружним адміністративним судом від 13.05.2021 у справі №340/1424/21. Однак, оскільки між позивачем і відповідачем тривав судовий спір щодо права на доплату за службу в нічний час за період з 27.04.2016 по 21.06.2017 та індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2016 по 21.06.2017, при цьому позивач звернувся з позовом до суду у справі №340/1424/21 лише у 2021 році (тобто після сплину майже 4-х років після звільнення зі служби), то колегія суддів апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції обґрунтовано застосував для вирішення даного спору пропорційний підхід щодо визначення суми компенсації за несвоєчасне здійснення з позивачем розрахунку. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 116 КЗпП України дійсно на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Водночас, реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. Зокрема, під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця. Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення. Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за певних умов може бути зменшено розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗПП України. Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи зазначені вимоги колегія суддів апеляційної інстанції вважає справедливим розмір виплат в сумі 4 697 грн, що був визначений судом першої інстанції. Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. З врахуванням того, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 21.04.2022 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. В повному обсязі постанова виготовлена 16.05.2022. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова