Постанова 4824 № 755/6672/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/6672/20 Головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П. Провадження № 22-ц/824/6528/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Севеко»на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Севеко» до ОСОБА_1 , державного реєстратора філії комунального підприємства «Новоіванівське 3» у місті Києві Коровайко Оксани Сергіївни, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень державного реєстратора та скасування запису про державну реєстрацію, в с т а н о в и в: У травні 2020 року ТОВ «Компанія Севеко»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора філії КП «Новоіванівське 3» у м. Києві Коровайко О.С., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень державного реєстратора та скасування запису про державну реєстрацію. На обґрунтування позову зазначено, що у провадженні Саксаганського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження № 53271236, в якому боржником являється ОСОБА_2 , а стягувачем - ТОВ «Компанія Севеко». В межах зазначеного виконавчого провадження на примусовому виконанні перебував виконавчий лист, виданий 7 листопада 2016 року на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 жовтня 2016 року у справі № 214/9128/14-ц, яким передбачено стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія Севеко», яке є правонаступником ТОВ «Торговий Дім Севеко», грошові кошти у загальному розмірі 2 379 000,00 грн. Під час примусового виконання вказаного судового рішення державним виконавцем Годуновою В.Г. винесено постанову про арешт майна боржника від 24 січня 2017 року, відповідно до якої накладено арешт на все нерухоме майно боржника - ОСОБА_2 і в цей же день відомості про накладення арешту внесено до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень, номер запису про обтяження: 18680745. Водночас із 13 травня 2017 року по 18 січня 2018 року вчинення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні зупинялося на підставі ухвали суду касаційної інстанції, проте жодним судовим рішенням або рішенням державного виконавця арешт, накладений на майно боржника, скасовано не було. У подальшому державним виконавцем під час формування інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень встановлено, що стосовно двох об`єктів нерухомого майна, які на праві приватної власності належать ОСОБА_2 , державним реєстратором було вчинено реєстраційні дії, в результаті яких змінено інформацію про фізичні параметри таких об`єктів, власника, а також змінено відомості про наявні документи, на підставі яких було набуто право власності. Позивач вказав, що станом на момент накладення арешту на майно боржника, тобто 24 січня 2017 року, за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на однокімнатну квартиру, площею 32,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1588693580000) та однокімнатну квартиру, площею 34,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1588646580000). Проте, незважаючи на наявність в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень актуального запису про арешт усього нерухомого майна ОСОБА_2 , державним реєстратором філії КП «Новоіванівське 3» у м. Києві Коровайко О.С. щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , 2 липня 2018 року здійснено реєстрацію виправлень (виправлення технічної помилки; рішення державного реєстратора № 41859818), а саме: замінено запис про параметри квартири - запис про однокімнатну квартиру, площею 34,7 кв. м замінено на двокімнатну, площею 64,3 кв. м. Також 26 вересня 2018 року щодо вказаної квартири державним реєстратором внесено наступні зміни (виправлення технічної помилки; рішення державного реєстратора № 43212588): замінено запис про власника - замість дійсного власника ОСОБА_2 зазначено нового власника - ОСОБА_1 (сина третьої особи); видалено запис про усі правовстановлюючі документи, на підставі яких за ОСОБА_2 раніше було зареєстровано право власності на дану квартиру; додано записи про нові правовстановлюючі документи, які нібито посвідчують право власності нового власника - ОСОБА_1 на квартиру (зазначено ті ж самі документи). Водночас указаним реєстратором здійснено аналогічні реєстраційні дії і щодо другого об`єкта нерухомого майна - квартири, площею 32,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 26 вересня 2018 року здійснено реєстрацію виправлень (виправлення технічної помилки; рішення державного реєстратора № 43212188); замінено запис про власника - замість дійсного власника ОСОБА_2 зазначено нового власника - ОСОБА_1 ; додано записи про нові правовстановлюючі документи, які нібито посвідчують право власності нового власника - ОСОБА_1 на квартиру (зазначено ті ж самі документи). З урахуванням викладеного позивач вважає, що під час обтяження вказаних об`єктів нерухомого майна арештом, при наявному актуальному записі в реєстрі прав про арешт, державним реєстратором шляхом виправлення технічної помилки фактично здійснено заміну фізичних параметрів однієї з квартир, заміну власника та правовстановлюючих документів щодо обох квартир, а також здійснено видалення записів про попередні правовстановлюючі документи, що суперечить законодавству, зокрема вимогам пунктів 3-6, 11-12 частини першої статті 24, частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень». ТОВ «Компанія Севеко» є стягувачем у виконавчому провадженні, в якому з боржника ОСОБА_2 стягується 2 379 000,00 грн, що свідчить про наявність у позивача майнового (охоронюваного законом) інтересу у вирішенні даного спору, оскільки визнання недійсними рішень державного реєстратора фактично поновить право власності ОСОБА_2 на згадані об`єкти нерухомого майна, на які можливо буде звернути стягнення з метою реального виконання судового рішення, яке набрало законної сили. За наведених обставин підлягають визнанню недійсними рішення державного реєстратора від 2 липня 2018 року № 41859818, від 26 вересня 2018 року № 43212188 та від 26 вересня 2018 року № 43212588, що є підставою скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на спірні об`єкти нерухомого майна (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 1588693580000 та 1588646580000). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2020 року, шляхом зняття арешту та заборони відчуження на наступне нерухоме майно: квартиру загальною площею 32,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1588693580000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 ;квартиру загальною площею 64,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1588646580000), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 ; а також скасування заборони особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо вказаних об`єктів нерухомого майна. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Шевченка М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити з одночасним стягненням понесених судових витрат. Як на підставу своїх вимог представник позивача посилається на те, що із інформаційних довідок № 140693762 та № 140692827 від 9 жовтня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається факт, що попереднім власником нерухомого майна була ОСОБА_2 , тому, ураховуючи наявне актуальні обтяження, а саме арешт на все майно ОСОБА_2 , накладеного відповідно до постанови державного виконавця, здійснення державної реєстрації права власності відповідача на квартири було проведено з порушенням вимог частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З огляду на зазначене у державного реєстратора філії КП «Новоіванівське 3» у м. Києві Коровайко О.С.були відсутні правові підстави для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна, враховуючи наявність актуальних обтяжень, накладених на це нерухоме майно. Судом першої інстанції не надано роз`яснення яким чином невнесення інформації до автоматизованої системи виконавчого провадження встановлює нікчемність та недопустимість як доказу інформаційних довідок № 140693762 та 140692827 від 9 жовтня 2018 року, а інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства. Державний виконавець Годунова В.Г. в межах наданих їх повноважень у виконавчому провадженні № 53271236 і відповідно до вимог чинного законодавства здійснила запит у електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав за допомогою електронного цифрового підпису, який ідентифікує її як посадову особу, про що можна пересвідчитись при огляді вказаних довідок. Навіть якщо припустити, що державний виконавець допустила гіпотетичне порушення Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження щодо внесення відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, це не спростовує того факту, що вказаними довідками зафіксовано порушення законодавства внаслідок проведення реєстраційних дій за наявності діючого обтяження на нерухоме майно, а судом не перевірено факт наявності або відсутності вказаних довідок в письмових матеріалах виконавчого провадження № 53271236. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 грудня 2016 року між відповідачем ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Райдужний район» (далі - ОК «ЖБК «Райдужний район») був укладений договір № 19-3/3/304 про пайову участь, за умовами якого ЖБК зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва - Клубний дім «Райдужний район» за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , здати його в експлуатацію, передати двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_5 , учаснику, а учасник зобов`язується на умовах, визначених цим договором, повністю та вчасно сплатити пайовий внесок, виконувати інші зобов`язання, передбачені умовами цього договору, після введення об`єкту в експлуатацію оформити на учасника право власності на квартиру шляхом отримання рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (інформація з Державного реєстру прав в електронній або в паперовій формі) (а.с. 113-118, т. 1). Відповідно до довідки вих. № 3/304, виданої 21 березня 2017 року ОК «ЖБК «Райдужний район» асоційованому члену кооперативу громадянину України ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , станом на 21 березня 2017 року він здійснив оплату пайового внеску договору про пайову участь № 19-3/3/304 від 28 грудня 2016 року з ОК «ЖБК «Райдужний район» за проектною площею, а саме: 818 500,00 грн (а.с. 125, т. 1). Із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_6 , складеного ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» на замовлення ОСОБА_1 11 червня 2018 року, убачаються технічні характеристики вказаної квартири, що розташована на 3 поверсі 11 поверхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 27,4 кв. м, загальною площею 64,3 кв. м (а.с. 127-129, т. 1). Згідно з витягом № 139253557 від 26 вересня 2018 року, що сформований ОСОБА_3 , Філія КП «Новоіванівське 3» у м. Києві, м. Київ, об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1588646580000, двокімнатна квартира, загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею 27,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 за номером запису про право власності: 26856701, державна реєстрація від 26.06.2018 18:31:16, внесений ОСОБА_3 , Філія КП «Новоіванівське 3» у м. Києві, м. Київ, підстава виникнення права власності: витяг з реєстру асоційованих членів, серія та номер: б/н, виданий 14.06.2018, видавник: ОК «ЖБК «Райдужний район»: довідка, серія та номер: 19, виданий 14.06.2018, видавник: ОК «ЖБК «Райдужний район»; додаткова угода, серія та номер: 1, виданий 14.06.2018, видавник: сторони; акт прийому-передачі квартири, серія та номер: 209, виданий 14.06.2018, видавник: сторони; договір про пайову участь, серія та номер: 19-3/3/304, виданий 28.12.2016, видавник: сторони; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 11.06.2018, видавник: ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» (а.с. 133, т. 1). Крім того встановлено, що 28 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Райдужний район» був укладений договір № 20-3/3/306 про пайову участь, за умовами якого ЖБК зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва - Клубний дім «Райдужний район», за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , здати його в експлуатацію, передати однокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_9 , учаснику, а учасник зобов`язується на умовах, визначених цим договором, повністю та вчасно сплатити пайовий внесок, виконувати інші зобов`язання, передбачені умовами цього договору, після введення об`єкту в експлуатацію оформити на учасника право власності на квартиру шляхом отримання рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (інформація з Державного реєстру прав в електронній або в паперовій формі) (а.с. 119-124, т. 1). Відповідно до довідки вих. № 3/306, виданої 21 березня 2017 року ОК «ЖБК «Райдужний район» асоційованому члену кооперативу громадянину України ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , станом на 21 березня 2017 року він здійснив оплату пайового внеску договору про пайову участь № 20-3/3/306 від 28 грудня 2016 року з ОК «ЖБК «Райдужний район» за проектною площею, а саме: 424 575,00 грн (а.с. 126, т. 1). Із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_10 , складеного ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» на замовлення ОСОБА_1 11 червня 2018 року, убачаються технічні характеристики вказаної квартири, що розташована на 3 поверсі 11 поверхового будинку та складається з однієї кімнати житловою площею 12,1 кв. м, загальною площею 32,7 кв. м (а.с. 130-132, т. 1). Згідно з витягом № 139251028 від 26 вересня 2018 року, що сформований ОСОБА_3 , Філія КП «Новоіванівське 3» у м. Києві, м. Київ, об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1588693580000, однокімнатна квартира, загальною площею 32,7 кв. м, житловою площею 12,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 за номером запису про право власності: 26857323, державна реєстрація від 26.06.2018 17:50:02, внесений ОСОБА_3 , Філія КП «Новоіванівське 3» у м. Києві, м. Київ, підстава виникнення права власності: витяг з реєстру асоційованих членів, серія та номер: б/н, виданий 14.06.2018, видавник: ОК «ЖБК «Райдужний район»: довідка, серія та номер: 19, виданий 14.06.2018, видавник: ОК «ЖБК «Райдужний район»; додаткова угода, серія та номер: 1, виданий 14.06.2018, видавник: сторони; акт прийому-передачі квартири, серія та номер: 211, виданий 14.06.2018, видавник: сторони; договір про пайову участь, серія та номер: 20-3/3/306, виданий 28.12.2016, видавник: сторони; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 11.06.2018, видавник: ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» (а.с. 134, т. 1). Із Інформації від 17 жовтня 2020 року про виконавче провадження № 53271236, ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження: 98Д154ЕА2ВЕГ, убачається, що на примусовому виконанні у Саксаганському ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області перебував виконавчий лист № 2/214/1180/15, виданий 7 листопада 2016 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія Севеко» грошових коштів у розмірі 2 382 654 грн. Виконавче провадження № 53271236 було відкрито 24 січня 2017 року постановою державного виконавця Годунової В.Г. і цього ж дня державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, якою звернуто стягнення на все рухоме та нерухоме майно боржника. 21 квітня 2017 року виконавче провадження № 53271236 було зупинено на підставі ухвали Верховного суду України у справі № 6-2904ц16 від 18 січня 2017 року у зв`язку із зупиненням виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу. Цього ж дня замінено стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Торговий дім Севеко» на ТОВ «Компанія Севеко» на підставі ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 2 листопада 2016 року. 18 січня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження. 25 січня 2018 року постановою державного виконавця про арешт коштів боржника звернуто стягнення на кошти на рахунках боржника. 9 жовтня 2018 року державним виконавцем Саксаганського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області Годуновою В.Г. винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу за його письмовою заявою від 8 жовтня 2018 року за вх. № 15103/13.13-29/1 (а.с. 135-140, 174-175,т. 1). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 9 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57398327 з примусового виконання виконавчого листа № 214/9128/14-ц, виданого 7 листопада 2016 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Компанія Севеко» грошових коштів у загальному розмірі 2 379 000,00 грн, а також понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 3 654,00 грн (а.с. 50-51). Постановою приватного виконавця від 10 жовтня 2018 року про арешт майна боржника звернуто стягнення на майно боржника - ОСОБА_2 , а саме: садовий будинок, загальною площею 392,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_11 ; земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:78:422:0017, площа 0,1 га, цільове призначення: для ведення підсобного сільського господарства, для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_11 (а.с. 41-46, 50, т. 1). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі відповідних правочинів про пайову участь відповідач ОСОБА_1 є належним та єдиним власником спірного нерухомого майна - квартир АДРЕСА_12 та АДРЕСА_10 , а з урахуванням того, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини, відсутні встановлені законом підстави для визнання недійсними рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на належне йому нерухоме майно. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Згідно із статтями 55, 124 Конституції України та статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Компанія Севеко» зазначило, що воно є стягувачем у виконавчому провадженні, в якому з третьої особи ОСОБА_2 стягується 2 379 000,00 грн, що свідчить про наявність у позивача майнового (охоронюваного законом) інтересу у вирішенні даного спору, оскільки визнання недійсними рішень державного реєстратора фактично поновить право власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, на які можливо буде звернути стягнення з метою реального виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Так, статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Положеннями статей 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частини перша, друга статті Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Державній реєстрації прав, зокрема, підлягає право власності та (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Частиною першою статті 5 цього Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. У відповідності до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. За змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду. Стаття 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Відповідно до частини другої статті 26 наведеного вище Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Згідно із вимогами частин другої, третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент вирішення спору) у разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Крім того, Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Отже, як на момент виникнення спірних правовідносин так і на момент вирішення справи законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19). У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) визначено, що «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи». Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як свідчать матеріали справи та не заперечувалося учасниками справи, що відповідач ОСОБА_1 набув у власність спірне нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_12 та АДРЕСА_10 на підставі договорів № 19-3/3/304 та № 20-3/3/306 про пайову участь, укладеними 28 грудня 2016 року з ОК «ЖБК «Райдужний район». 26 червня 2018 року державним реєстратором філії КП «Новоіванівське 3» у м. Києві Коровайко О.С. відповідно до прийнятих рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 липня 2018 року було здійснено проведення державної реєстрації права приватної власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі: витягів з реєстру асоційованих членів ОК «ЖБК «Райдужний район» від 14 червня 2018 року; довідок ОК «ЖБК «Райдужний район» від 14 червня 2018 року; додаткових угод від 14 червня 2018 року, укладених між відповідачем та ОК «ЖБК «Райдужний район»; актів прийому-передачі квартири від 14 червня 2018 року, підписаних цими особами; договорів про пайову участь від 28 грудня 2016 року; технічних паспортів ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» від 11 червня 2018 року. Разом з тим, матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про набуття у власність спірних квартир іншою особою, окрім відповідача ОСОБА_1 , зокрема, третьою особою ОСОБА_2 на підставі будь-яких правочинів, укладених в установленому законом порядку, предметом яких є зазначені об`єкти нерухомості, речові права на які підлягали державній реєстрації. У пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Тріо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року). Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися в першу чергу на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні ЄСПЛ від 1 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. У рішенні ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача, який добросовісно набув права власності на спірні об`єкти нерухомості на підставі чинних і дійсних правочинів без будь-якої компенсації та з непереконливих підстав становитиме порушення вищенаведених норм європейського законодавства та суперечитиме практиці ЄСПЛ. За наведених обставин, взявши до уваги встановлені обставини справи і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність встановлених законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними рішень державного реєстратора та скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на нерухоме майно, оскільки на підставі відповідних правочинів про пайову участь відповідач ОСОБА_1 є належним та єдиним власником спірного нерухомого майна - квартир АДРЕСА_12 та АДРЕСА_10 , а з урахуванням того, що між ним та позивачем відсутні будь-які правовідносини, то права та інтереси ТОВ «Компанія Севеко», як стягувача у виконавчому провадженні проведеними реєстраційними діями порушені не були. Доводи апеляційної скарги про те, що із інформаційних довідок № 140693762 та № 140692827 від 9 жовтня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається факт, що попереднім власником нерухомого майна була саме ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, адже за результатом проведення в судовому засіданні огляду електронного доказу, а саме: вмісту відомостей про виконавче провадження № 53271236 з Автоматизованої системи виконавчого провадження через веб-сайт https://asvpweb.minjust.gov.ua, судом першої інстанції було встановлено, що вказане виконавче провадження до повернення виконавчого листа стягувачу не містить даних про отримання державним виконавцем Саксаганського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області Годуновою В.Г. 9 жовтня 2018 року Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому відповідно до вимог пункту 2 розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5,доказ на який посилався позивач як на підставу своїх вимог, зокрема вищевказана Інформація, не може бути прийнята судом як належний та допустимий доказ у справі. Посилання апеляційної скарги на те, що у державного реєстратора філії КП «Новоіванівське 3» у м. Києві Коровайко О.С.були відсутні правові підстави для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна, враховуючи наявність актуальних обтяжень, накладених державним виконавцем на це нерухоме майно, є необґрунтованими з огляду на те, що відповідно до матеріалів справи власником спірного майна (учасником кооперативу з відповідними пайовими внесками) є саме відповідач ОСОБА_1 , арешт майна третьої особи - боржника ОСОБА_2 не впливає на його правомочності як володільця цього майна, а можливі допущені державним реєстратором технічної помилки під час внесення відомостей про його речові права на квартири в об`єкті будівництва до Державного реєстру прав не підлягають виправленню за його рахунок, оскільки це буде становити непропорційне втручання в право на мирне володіння майном. В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно вибувається. З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України немає. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Севеко» залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній