Постанова Закарпатський апеляційний суд № 309/805/15-ц

Справа № 309/805/15-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 16 листопада 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., за участю секретарки судового засідання Балаж Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 , Вишківської селищної ради, третьої особи Управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та повернення земельної ділянки, за апеляційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області Новікова А.А. на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2018 року, ухваленого суддею Савицьким С.А., в с т а н о в и в: У березні 2015 року Хустський міжрайонний прокурор Зовдун С. в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Вишківської селищної ради, третьої особи Управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та повернення земельної ділянки. Позов мотивовано тим, що Хустською міжрайонною прокуратурою вивчено матеріали Управління Держземагенства у Хустському районі з питань додержання вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок у приватну власність із земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Установлено, що на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Вишківської селищної ради від 09.08.2000 ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 014221 загальною площею 2,17 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цей державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5202. Дана земельна ділянка загальною площею 2,17 га передана ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розподілена, згідно з державним актом на право приватної власності на землю на три земельні ділянки площею 1,25 га, 0,43 га, 0,49 га, та знаходяться вони на території Вишківської селищної ради. Ці земельні ділянки відповідачу ОСОБА_1 надані в рахунок частки (паю) члена орендо - агроторгового об`єднання «Прикордонник» на підставі сертифікатів серії ЗК № 0122235 і серії ЗК № 0028117, виданих ОСОБА_1 , які йому передані на підставі купівлі-продажу. Однак у технічних матеріалах по виготовленню державного акта на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 2,17 га, рішення 16 сесії 23 скликання Вишківської селищної ради від 09.08.2000, на підставі якого видано цей державний акт, є відсутнім. Окрім того, листом Вишківської селищної ради повідомлено місцеву прокуратуру, що 16 сесією 23 скликання цієї селищної ради від 09.08.2000 рішення про надання у власність громадянину ОСОБА_1 земельних ділянок загальною площею 2,17 га не приймалося. Також установлено, що земельна ділянка площею 1,25 га, яка згідно з указаним державним актом надана у приватну власність ОСОБА_1 для товарного сільськогосподарського виробництва в рахунок частки (паю) члена орендо - агроторгового об`єднання «Прикордонник», не відноситься до земель пайового фонду, оскільки відповідно до викопіювання з планово картографічних матеріалів, наданих Управлінням Держземагенства у Хустському районі, вказана земельна ділянка надана не за рахунок земель колективної власності даного об`єднання «Прикордонник», а за рахунок земель запасу Вишківської селищної ради. Отож, спірний державний акт виготовлений з порушенням Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», а також методичних рекомендацій щодо паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським товариствам, підприємствам і організаціям, які затверджені наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 20.02.1996 за № 11, та методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної части (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільського господарських підприємств і організацій, в якій зазначено, що «передача в натурі земельної частки (паю) проводиться громадянину, який має сертифікат на право на земельну часту (пай), згідно з його заявою». А тому прокурор уважає, що виготовлення спірного державного акту на земельну ділянку загальною площею 2,17 га відбулося з грубим порушенням вимог законодавства, оскільки земельна ділянка площею 1,25 га надана за межами земель пайового фонду. Зазначені порушення були виявлені Управлінням Держземагенства у Хустському районі, яке 10.02.2015 направило до Хустської міжрайонної прокуратури звернення та матеріали для розгляду і відповідного реагування, а тому прокуратурі про ці порушення вимог земельного законодавства стало відомо тільки 11.02.2015, тобто з моменту надходження цього звернення та матеріалів. Як на підставу звернення до суду із зазначеним позовом, прокурор указував на порушення інтересів держави, які полягають у неналежному регулюванні земельних відносин з метою відновлення встановленого земельним законодавством порядку дотримання передачі земельних ділянок у приватну власність та забезпечення права на землю держави, раціонального використання та охорони земель. Посилаючись на наведені обставини, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 014221, виданий ОСОБА_1 16.03.2001 на земельну ділянку загальною площею 2,17 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №5202, і повернути вказану земельну ділянку у землі запасу вартістю 46 906,23 грн. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2018 року у задоволенні позову прокурору відмовлено. В апеляційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області Новіков А.А. просив скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову по суті позовних вимог. Указував на те, що місцевим судом не було надано належної правової оцінки доказам, які були досліджені в судовому засіданні, зокрема листу Управління Держземагенства у Хустському районі Закарпатської області від 10.02.2015 за №10-710-0.6-719/2-15 та протоколу 16 сесії 23 скликання Вишківської селищної ради від 09.08.2000, з яких вбачається, що рішення Вишківською селищною радою щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельних ділянок загальною площею 2,17 га - не приймалось. Також стверджував, що судом неправильно застосовано положення статті 116 ЗК України від 25.10.2001, яка відповідно до пункту 1 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» цього Кодексу набула чинності з 01.01.2002, тоді як оскаржуваний державний акт виготовлений 16.03.2001, а тому ця норма матеріального права не підлягала застосуванню. Звертав увагу і на те, що місцевий суд не надав правову оцінку доказам, які були досліджені в судовому засіданні, зокрема листу Управління Держземагенства у Хустському районі Закарпатської області від 19.02.2015 за №10-710-0.4-1020/2-15 та викопіюванням з планово картографічних матеріалів Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (пай) в ОАО «Прикордонник», з яких убачається, що земельна ділянка площею 1,25 га не відноситься до земель пайового фонду. Твердив, що не було взято до уваги і той факт, що 18 червня 2015 року Хустським ВП ГУНП в Закарпатській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12015070050000841 за фактом підроблення посадовими особами Вишківської селищної ради витягів із рішень сесії вказаного органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства на території Вишківської селищної ради, після чого на підставі підроблених витягів з цих рішень сесій Вишківської селищної ради, відповідними ліцензованими підприємствами були виготовлені державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, зокрема було виготовлено і спірний державний акт, виданий ОСОБА_1 . 29 червня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015070050000841 про обвинувачення Вишківського селищного голови ОСОБА_2 в учиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України, направлено до Хустського районного суду. Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, де в судовому засіданні він свою вину визнав повністю. А тому, відповідно до ч. 6 ст.82 ЦПК України, зазначена ухвала є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої вона постановлена, лише в питаннях, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Зазначена ухвала, на думку прокурора, є ще одним з доказів для визнання спірного державного акта на землю недійсним. Також прокурор указував на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення, допущені при виготовленні спірного державного акта, прокурору стало відомо лише у 2015 році, після отримання листів з Управління Держземагенства у Хустському районі Закарпатської області від 10.02.2015 та від 19.02.2015, а до суду із цим позовом прокурор звернувся у березні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу прокурора представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Калин В.Ю. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Указував на пропуск прокурором строку позовної давності, безпідставне посилання на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 13.10.2016, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_1 було видано 16.03.2001, а ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він будучи на посаді Вишківського селищного голови у червні місяці 2003 року (тобто майже через два роки після видачі ОСОБА_1 державного акта на землю) підробив витяги з рішень сесій Вишківської селищної ради про надання вказаним громадянам, у тому числі і ОСОБА_1 , у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства на території Вишківської селищної ради. Зауважував і на те, що відомості, які містяться у вказаній ухвалі суду, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 державний акт було видано у 2001 році, а дії ОСОБА_2 мали місце у 2003 році, тобто після видачі ОСОБА_1 спірного державного акту. У судовому засіданні, яке було призначено на 25.09.2019, прокурор Лемак Р.В., а в судовому засіданні 16.11.2020 прокурор Роман М.С. - апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав наведених у скарзі. Представниця ОСОБА_1 - адвокатеса Мацола А.В. у судовому засіданні, яке було призначено на 25.09.2019, і представник ОСОБА_3 в судовому засіданні 16.11.2020 - апеляційну скаргу не визнали, просили таку залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши доповідачку, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з пунктом 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався його недоведеністю і водночас пропуском строку позовної давності. Проте колегія суддів у повній мірі з такими висновками місцевого суду погодитися не може з огляду на таке. Судом установлено, що на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Вишківської селищної ради від 09.08.2000 ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 014221 від 16.03.2001 загальною площею 2,17 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цей державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5202. Ця земельна ділянка загальною площею 2,17 га передана ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і згідно з державним актом на право приватної власності на землю розподілена на три земельні ділянки площею 1,25 га, 0,43 га, 0,49 га, та розташована на території Вишківської селищної ради. Зазначені земельні ділянки відповідачу надані в рахунок частки (паю) члена орендо - агроторгового об`єднання «Прикордонник» на підставі сертифікатів серії ЗК №0122235 та серії ЗК №0028117, які йому передані на підставі договору купівлі-продажу. У позовній заяві прокурор указував на те, що в технічних матеріалах по виготовленню державного акта на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 2,17 га рішення 16 сесії 23 скликання Вишківської селищної ради від 09.08.2000, на підставі якого видано цей державний акт, є відсутнім. Також посилався, що листом Вишківської селищної ради від 16.02.2015 прокуратуру повідомлено про не прийняття 16 сесією 23 скликання селищної ради від 09.08.2000 рішення про надання у власність громадянину ОСОБА_1 земельних ділянок загальною площею 2,17 га. Проте колегія суддів констатує, що з листа Вишківської сільської ради від 16.02.2015 вбачається, що до нього додано копію протоколу 16 сесії Вишківської селищної ради 23 скликання від 09.08.2000. З цієї виписки протоколу засідання сесії слідує, що на порядку денному (пункт 2) розглядалися заяви, відповідно до якого слухали землевпорядника цієї сільської ради ОСОБА_4 , зокрема щодо передачі у приватну власність земельних ділянок, виділення земельних ділянок під огородництво (рішення додається), яке Вишківським селищним головою до цього листа не додано. Позивачем не додано до матеріалів справи даного рішення, яке б спростовувало, що 09.08.2000 на засіданні сесії селищної ради не приймалося відповідне рішення про передачу у приватну власність земельних ділянок, у тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 . З приводу наданого прокурором листа Управління Держземагенства у Хустському районі Закарпатської області від 19.02.2015 за № 10-710-04-1020/2-15 та викопіювання з планово картографічних матеріалів Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (пай) в ОАО «Прикордонник», то зазначені докази беззаперечно і поза розумним сумнівом не стверджують ту обставину, що земельна ділянка площею 1,25 га не відноситься до земель пайового фонду та якого саме пайового фонду. Апеляційний суд констатує, що не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом безпідставно не взято до уваги і той факт, що 18 червня 2015 року Хустським ВП ГУНП в Закарпатській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 12015070050000841 за фактом підроблення посадовими особами Вишківської селищної ради витягів з рішень сесії вказаного органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства на території Вишківської селищної ради, після чого на підставі підроблених витягів з рішень сесій Вишківської селищної ради, відповідними ліцензованими підприємствами були виготовлені державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, зокрема і спірний державний акт виданий ОСОБА_1 . Так, 29 червня 2016 року обвинувальний акт у згаданому вище кримінальному провадженні відносно Вишківського селищного голови ОСОБА_2 в учиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України, хоч і був направлений до Хустського районного суду Закарпатської області, де ухвалою цього ж суду від 13 жовтня 2016 року його звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, але ці інкриміновані йому діяння стосуються періоду 2003 року, а не періоду 2000-2001 роки, тобто часу видачі спірного державного акта на землю, та ця ухвала суду стосується зовсім іншої особи - ОСОБА_5 , а не відповідача ОСОБА_1 . Наведене підтверджується тим, що ОСОБА_1 спірний державний акт на право приватної власності на землю був виданий 16.03.2001 (т.1 а.с.7), а ОСОБА_2 , згідно з ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 13.10.2016 (т.1 а.с.134-135) обвинувачувався у тому, що він будучи на посаді Вишківського селищного голови, являючись службовою особою умисно, з корисливих мотивів діючи в інтересах третіх осіб, зокрема й ОСОБА_5 /інша особа/, у червні місяці 2003 року підробив витяги з рішень сесій Вишківської селищної ради про надання вказаним громадянам, у тому числі й якомусь (якійсь) ОСОБА_5 , у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства на території Вишківської селищної ради. У подальшому, на підставі підроблених витягів з рішень сесій Вишківської селищної ради, відповідними ліцензованими підприємствами були виготовлені державні акти на право приватної власності на землю, зокрема й ОСОБА_5 , а не відповідач ОСОБА_1 . Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Водночас апеляційний суд наголошує, що відповідно до розділів І-ІІІ «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 № 45, зареєстрованої в Мін`юсті 04.06.1999 за № 354/3647, зі змінами (чинних на час виникнення спірних правовідносин 09.08.2000- 16.03.2001), встановлювалась чітка процедура для виготовлення і видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, де зокрема, без виділення /відновлення/ її на місцевості, встановлення межових знаків, без відому Держкомзему України, кадастрового плану земельної ділянки, збірнику кадастрового плану суміжних землевласників і землекористувачів, наявної технічної документації з випискою з рішення відповідного органу місцевого самоврядування про її надання, технічного завдання, висновку державного органу земельних ресурсів Держкомзему України про наявні обмеження по земельній ділянці, журналу польових вимірювань тощо, видача державного акта на право власності на земельну ділянку, в тому числі рішення органу місцевого самоврядування, є апріорі неможливою. До речі, пунктом 1.20 цієї Інструкції також передбачалось, що при виході громадянина з членів КСП зі своїм земельним паєм технічна документація зі складання державного акта на право приватної власності на землю розробляється на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) та рішення відповідної місцевої ради про надання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). З огляду на це, посилання прокурора на відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування і, як наслідок, автоматична недійсність спірного державного акта на земельну ділянку є недоведеним і передчасним, за відсутності у матеріалах справи протилежного щодо порушеної процедури його видачі. Окрім того, положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Заразом ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Апеляційний суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, «inter alia», санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. За обставинами цієї справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, якою він правомірно користується тривалий час за цільовим призначенням, на підставі відповідного державного акта; у статусі власника земельної ділянки відповідач тривалий час володіє земельною ділянкою. Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади можливу і недоведену «помилку», не може мати наслідком непропорційного втручання у право відповідача ОСОБА_1 та перекладати на нього усі негативні наслідки такої можливої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав та недоведених належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Водночас позивач не довів, чим порушуються інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів або яка завдана шкода і кому саме, і в якому розмірі. Отже, втручання держави у право відповідача ОСОБА_1 на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування нею, в тому числі на праві приватної власності майже 20 років, який протиправних дій для заволодіння і користування земельною ділянкою не вчиняв /матеріали справи не містять протилежного/, має ознаки непропорційного втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених цим Кодексом. Приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла переконання, що позивачем не доведено обставини, за яких він просив задовольнити позов. Зважаючи на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову як по суті позовних вимог, так і внаслідок пропуску прокуратурою строку позовної давності, що є взаємовиключними підставами, тому це судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню. З огляду на це, апеляційна скарга в порядку ст. 376 ЦПК України підлягає частковому задоволенню зі скасуванням оскаржуваного рішення та ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області А.Новікова - задовольнити частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2018 року - скасувати. У задоволенні позову Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 , Вишківської селищної ради, третьої особи Управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та повернення земельної ділянки - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 листопада 2020 року. Суддя-доповідачка Судді