Постанова 4803 № 199/7376/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4726/21 Справа № 199/7376/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя», про витребування майна, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя», про витребування майна. Позовна заява мотивована тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення № 25, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003 «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя». Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п. 1 рішення міської ради). З урахуванням положень ст. 128 ЦК Української РСР, ст. ст. 31, 35 Закону України «Про власність» (чинних на час прийняття зазначених вище рішень) територіальна громада міста набула права власності на об`єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003 року. Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 року комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 №15-КВ було затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 року, рішення Дніпропетровської міської ради від 26.02.2003 № 35/7, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 07.05.2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 25, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60249412101). Так, на виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 року, об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП «Лівобережжя» передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». 06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради. На час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 року у справі № 38/5005/6636/2012 Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О.М., яким, всупереч нормам чинного законодавства та рішенням Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № 25, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення № 25, загальною площею 127,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оформлених протоколом № 22 від 27.12.2012, та переможцем яких визначено товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС-КЛУБ». На підставі протоколу № 22 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , 27.12.2012 року між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС-КЛУБ» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 821, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі. Рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 роек Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м., оформлених протоколом №22 від 27.12.2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 721 від 10.06.2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ «РЕНЕССАНС-КЛУБ» з відчуження нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м. З урахуванням, положень ч. 4 ст. 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 є такою, що набрала законної сили. Вказане нерухоме майно ТОВ «РЕНЕССАНС-КЛУБ» було відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №4880 від 15.10.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. Враховуючи те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому на думку позивача підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро. Враховуючи зазначене, позивач просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 25, загальною площею 127,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.1-9, т.1). Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року позов Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя», про витребування майна - задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №25, що розташоване по АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 205-210, т.1). Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року залишено без задоволення (а.с.114, т.2). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року скасовано. В задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Клуб», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» про витребування майна відмовлено (а.с.253-259, т.2). Постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.70-79, т.3). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що обставина припинення із 14 серпня 2012 року повноважень Дніпропетровської міської ради як представника власника майна, встановлена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року, виключає висновок щодо необхідності наявності волі міської ради для укладення договору купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року та в подальшому укладення договору від 15 жовтня 2013 року, оскільки вказаною ухвалою встановлено, що Дніпровська міська рада не може бути суб`єктом віндикації, оскільки втратила повноваження представника власника майна і витребування спірної нерухомості на користь вказаного органу місцевого самоврядування. Крім того, апелянт зазначає, що Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 41/22 від 28 березня 2012 року було затверджено проміжний ліквідаційний баланс КЖЕП Лівобережжя, до якого увійшов й спірний об`єкт нерухомості, а тому міська рада станом на 28 березня 2012 року була обізнана про облік спірної нерухомості на балансі підприємства, а тому вказаний позов, який пред`явлений в жовтні 2016 року подано поза межами строку позовної давності. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23.10.2003 «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя». Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п. 1 рішення міської ради). Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 №15-КВ було затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської міської ради від 26.02.2003 № 35/7, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 07.05.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 25, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Так, на виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП «Лівобережжя» передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». 06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради. На час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі № 38/5005/6636/2012 Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О.М., нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення приміщення № 25, загальною площею 127,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оформлених протоколом № 22 від 27.12.2012, та переможцем яких визначено товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСАНС-КЛУБ». На підставі протоколу № 22 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , 27.12.2012 між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС-КЛУБ» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі. Рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_2 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м., оформлених протоколом №22 від 27.12.2012 та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 721 від 10.06.2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ «РЕНЕССАНС-КЛУБ» з відчуження нежитлового приміщення № 25 по АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв. м. 15 жовтня 2013 року вказане нерухоме майно ТОВ «РЕНЕССАНС-КЛУБ» було відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки спірна нерухомість вибула з володіння Дніпровської міської ради поза її волею. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом статей 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Отже, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна відчужувача за першим договором. Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Дніпровська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Дніпра, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади. Відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади. Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6636/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 199/7377/16-ц (провадження № 61-46307св18). Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених обставин справи, а також те, що останній набувач спірного нежитлового приміщення ОСОБА_1 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 жовтня 2013 року, укладеного між нею як покупцем і ТОВ «Ренессанс-Клуб» як продавцем та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, колегія суддів дійшла до висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею. Враховуючи викладене, відповідач не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, визначені законом. Таким чином, оскільки спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК відповідає вимогам закону. Враховуючи встановлені вище обставини у справі, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що Дніпровська міська рада не може бути суб`єктом віндикації. Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що пред`явлений в жовтні 2016 року позов подано поза межами строку позовної давності, оскільки вважає, що лише після винесення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012, якою було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, прокурорі та Дніпровській міській раді стало відомо про порушення права та про особу, яка його порушила. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи. Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: