Постанова 4856 № 120/560/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/560/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Т.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 17 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди, В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції майнову шкоду у розмірі 69961,86 грн. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року позов залишено без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи та порушення норм процесуального права. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Залишаючи без розгляду позов Департаменту патрульної поліції про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, проте не наведено жодних обставин, які б були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача чи були пов`язані з дійсними істотними перешкодами або труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ч.1 ст.5 КАС України унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У ч.1 ст.6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Положеннями ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України). Так, у ч. 5 ст. 122 КАС України зазначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, з матеріалів справи з`ясовано, що 14.09.2019 року близько 05 год.45 хв. по вул. Північна, 8, у місті Ковель сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу автомобіля марки MITSUBISHI OUTLANDER, під керуванням інспектора УПП в Вінницькій області ОСОБА_1 та автомобіля марки RENAULT MASTER, власником якого є ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.03.2020 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно штампу вхідної кореспонденції вказана постанова отримана УПП у Волинській області Департаменту патрульної поліції 17.03.2020. Отже, підстави, що дають позивачу право на пред`явлення позовних вимог, виникли в березні 2020 року, проте до Вінницького окружного адміністративного суду з відповідним позовом останній звернувся лише 18.01.2021. Також, судом встановлено, що заяву про проведення судової автотоварознавчої експертизи від Департаменту патрульної служби направлено до Волинського НДЕКЦ МВС поштою 13.11.2020, а на його адресу надійшла та зареєстрована 17.11.2020 року В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскільки матеріальна відповідальність поліцейських та відшкодування матеріальної шкоди не врегульовані положеннями спеціального законодавства на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з позовом до суду нормами спеціального законодавства, що регулюють проходження служби в органах поліції, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України, зокрема, ч.3 ст.233 КЗпП України, якою визначено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяною підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Однак, колегія суддів критично оцінює вказані доводи апелянта, оскільки проходження служби в Національній поліції України та військової служби є проходження публічної служби, визначення якої надано пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України, а саме публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військово служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади АРК, органах місцевого самоврядування. При цьому, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України "Про Національну поліцію". Відтак, посилання позивача на застосування строку звернення до суду в один рік, визначеного ч. 3 ст. 233 КЗпП України, в даному випадку є безпідставними. Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання матеріальної відповідальності, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування шкоди відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 122 КАС України, яким визначено місячний строк звернення до суду. Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, а також не наведено поважних причин для поновлення такого строку, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruizv. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З урахуванням наведених обставин у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без розгляду. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України). За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 77, 243, 250, 304, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.