Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 129/771/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 129/771/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дєдов С.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 24 липня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 червня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАК № 2245844 від 14.03.2020, винесену інспектором УПП у Вінницькій області лейтенантом поліції Павленком С.І., згідно якої позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 червня 2023 року позов задоволено: -визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕАК № 2245844 від 14.03.2020, винесену інспектором УПП у Вінницькій області лейтенантом поліції Павленком Семеном Ігоровичем, за якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, із накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 255 (двісті п`ятдесят п`ять) гривень за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено що 14.03.2020 інспектором УПП у Вінницькій області лейтенантом поліції Павленком С.І. винесено постанову серії ЕАК № 2245844 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та притягнення останнього до адміністративної відповідальності у вигляді 255 грн. штрафу. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі оскаржуваної постанови. Переглядаючи оскаржуване судове рішення, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. У статті 9 КУпАП міститься визначення, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 Про дорожній рух встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. За правилами п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР України) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п.1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП. Нормами вказаної статті закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ст.ст. 73, 74 КАС України закріплено, що належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановлено законом. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. У статті 252 КУпАП зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Статтею 280 КУпАП врегульовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 283 КУпАП закріплено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 14.03.2020 р. о 18:44 год. в м. Вінниця, водій таксі ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м.Вінниці по вул. Соборна,24, порушив вимогу дорожнього знаку 3.34 Зупинку заборонено. При цьому, як стверджує відповідач, обставини порушення позивачем ПДР, зафіксовані технічним засобом, що має функції відеозйомки, однак відеозапис не зберігся, оскільки закінчився строк зберігання останнього. Надаючи правову оцінку доводам відповідача у цій частині, колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до примітки до ст.14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу. В свою чергу, статтею 40 Закону України від 02.07.2015, № 580-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Розділ VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (далі - Інструкція) визначає загальний порядок зберігання та видачі відеозаписів. Пунктом 3 цього розділу Інструкції визначено, що строк зберігання відеозаписів становить з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА,- 30 діб; з автомобільної або стаціонарної системи залежно від технічних характеристик-не менше 30 діб; у стаціонарних системах, які використовуються під час відбору кандидатів на службу до поліції,- 60 діб. Отже, зважаючи на те, що оскаржувана постанова винесена відповідачем 14.03.2020, а з даним позовом, позивач звернувся до суду лише 10.03.2021, строк зберігання відеозапису закінчився. В той же час, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, остання не містить відомостей ні про пристрій яким здійснювалася відеофіксація адмінправопорушення, ні про те, що відеофіксація здійснювалася взагалі. При цьому, відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що даний відеозапис знищено. Таким доказом, наприклад міг би бути акт огляду та знищення відеозапису. За вказаних обставин, у суду відсутня можливість встановити чи існував такий доказ як відеофіксація правопорушення у справі про адміністративне правопорушення, за результатами якої винесено постанову серії ЕАК № 2245844 від 14.03.2020. Статтею 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах Малофєєва проти Росії та Карелін проти Росії зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом. Отже, зважаючи на те, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, яка полягає у порушенні правил зупинки транспортного засобу, не підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами, то колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування спірної постанови. Стосовно тверджень відповідача про те, що позивачем не наведено жодної поважної причини, яка перешкоджала останньому звернутися до суду протягом десяти днів з моменту постановлення ухвали від 15.02.2021 у справі №120/903/20, колегія суддів вказує на таке. Як з`ясовано з матеріалів справи та відомостей Автоматизованої системи діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду та ЄДРСР, 02.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування постанови серії ЕАК № 2245844 від 14.03.2020 (справа №120/903/20). Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 06.04.2020, відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою від 30.06.2020 позов залишено без розгляду, в зв`язку з неявкою позивача до суду. Вказана ухвала оскаржена ОСОБА_1 в апеляційному порядку. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2021 апеляційна скарга повернута позивачу. Згідно супровідного листа СААС, ухвала направлена позивачу 04.03.2020, однак відомості про отримання останнім вказаного процесуального документу, відсутні. Проте є заява ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами справи від 09.03.2021. Згідно поштового конверта, наявного в матеріалах справи позовна заява по даній справі, подана протягом семи днів з того моменту, як позивач ознайомився зі змістом ухвали від 04.03.2023, а відтак є безпідставними посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 протягом місяця після повернення апеляційної скарги у справі №120/903/20 без поважних причин, не звертався до суду. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 червня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.