Постанова 4824 № 759/22244/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2021 року м. Київ справа № 759/22244/19 провадження № 22-ц/824/8164/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А., суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року у складі судді Войтенко Ю.В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВердиктКапітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року представник ТОВ «Вердикт Капітал» - Радченко В.Ю. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №09-268/07-А від 15 лютого 2007 року у розмірі 108 810,48 грн та 1 921 грн судового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 жовтня 2011 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №09-268/07-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 13 468 доларів США зі сплатою 10% річних. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №09-268/07-А-П від 15 лютого 2007 року, відповідно до якого поручитель зобов`язується нести солідарну майнову відповідальність перед банком. 15 листопада 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, у тому числі і за договорами, укладеними з відповідачами. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, станом на 23 жовтня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 6 086 957,78 грн, з яких: 202 504,84 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 107 353,14 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги; 19 259,05 грн - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості); 12 213,69 грн - заборгованість по комісії; 5 745 627,05 грн - заборгованість по пені. Проте, позивач має намір стягнути з відповідача заборгованість станом на 23 жовтня 2019 року у розмірі 108 810,48 грн, з яких: 18 242 грн - 3% річних; 71 309,43 грн - пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ; 19 259,05 грн - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 5 495,13 грн та 91,01 грн сплаченого судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 12 квітня 2021 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом не наведено розрахунку 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, з огляду на що неможливо встановити походження стягнутої судом суми у розмірі 5 495,13 грн. Стверджує, що відступлення ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» прав вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» не поновлює строку позовної давності щодо стягнення з відповідачів 3% річних, нарахованих на суму заборгованості. Починаючи з 16 жовтня 2012 року, кредитор жодного разу не звертався з будь-якими вимогами щодо виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2007 року, чим прострочив строки звернення, визначені статтями 257, 258 ЦК України. Вказує, що 10 вересня 2010 року ОСОБА_1 було погашено прострочену заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2007 року на загальну суму 12 629,64 грн, що не було враховано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року. Уважає, що укладений між сторонами кредитний договір припинив свою дію 20 січня 2010 року, а право на звернення стягнення з позичальника 3% річних від простроченої суми заборгованості існувало у банку до 21 січня 2013 року. 31 травня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив генерального директора ТОВ «Вердикт Капітал» - Їжаковського О.В., в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на існування рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» є обґрунтованими лише в частині стягнення 3% річних нарахованих на суму заборгованості, встановлену рішенням Шевченківського районного суду від 23 лютого 2011 року у розмірі 65 223,38 грн, з урахуванням строку позовної давності за період з 26 листопада 2016 року до 16 вересня 2019 року (до дати фактичного виконання судового рішення) у розмірі 5 495,13 грн. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 15 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 09-268/07-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 13 468 дол. США зі сплатою 10,00 % річних (а.с. 8-14). З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ в особі начальника відділення № 9 філії «Київське регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит», ТОВ Шпак Н.Д., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір поруки№09-268/07-А-П від 15 лютого 2007 року, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №09-268/07-А від 15 лютого 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 13 468 доларів США, зі сплатою 10,00 % річних та договором про відкриття кредитної лінії №09-268/07-А-Л від 15 лютого 2007 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові відкрито відновлювальну кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 5 441 гривень, зі сплатою 19% річних (а.с. 109-111). 15 листопада 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт капітал» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №09-268/07-А та договором поруки №09-268/07-А-П від 15 лютого 2007 року (а.с. 23-27). Згідно ч. 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 23 жовтня 2019 року заборгованість становить 6 086 957,78 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 202 504,84 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 107 353,14 грн; заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 19 259,05 грн; заборгованість по комісії - 12 213,69 грн; заборгованість по пені - 5 745 627,05 грн. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 97 778,65 грн, з яких: 65 223, 38 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6 462,49 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, 1 118,39 грн - заборгованість по щомісячній комісії, 24 974,39 - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків, комісії (а.с. 72-75). При цьому, згідно з наданою позовною заявою, яка була предметом розгляду в Шевченківському районному суді м. Києва, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно суму заборгованості станом на 19 січня 2010 в порядку п. 3.4 кредитного договору, згідно з яким банк має право у тому числі, вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів (а.с.113). Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження від 16 вересня 2019 року у ВП № 34743620 по виконавчому листу № 2-1713/11, виданому 19 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу у розмір 98 876,44 грн закінчено (а.с. 76). Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів та пені після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Такі правові висновки, узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 у справі №444/9519/12. Відповідно до ст.61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки рішенням Шевченківського районного суду від 23 лютого 2011 року заборгованість за тим самим кредитним договором вже стягнута у повному обсязі, тому повторне стягнення заборгованості за кредитом, всупереч положенням ст. 61 Конституції України, призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов`язання, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими. У статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. При цьому, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Під час розгляду справи відповідачі у запереченнях на відповідь на відзив та у додаткових поясненнях посилались на пропуск ТОВ «Вердикт Капітал» строку на звернення до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості з огляду на існування рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року. Згідно зі ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом ст.ст. 256, 267 ЦК, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Матеріалами справи встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 97 778,65 грн. Вказане рішення виконано 16 вересня 2019 року, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 16 вересня 2019 року. 15 листопада 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги за вищевказаними договорами кредиту та поруки. З позовом про стягнення заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду 26 листопада 2019 року. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», має право на стягнення з відповідачів 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, встановлену рішенням Шевченківського районного суду від 23 лютого 2011 року у розмірі 65 223,38 грн, у порядку, встановленому статтею 625 ЦК України. Так, з урахуванням строку позовної давності суд першої інстанції вірно визначив період, за який підлягає стягненню заборгованість, встановивши такий період з 26 листопада 2016 року (26 листопада 2019 року - дата подання позову) до 16 вересня 2019 року (дата фактичного виконання судового рішення). Також, місцевим судом правильно здійснено математичний розрахунок 3% річних на суму простроченої заборгованості у розмірі 65 223,38 грн за формулою [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів] та дійдено вірного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 5 495,13 грн. Отже, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що судом не наведено розрахунку 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, з огляду на що неможливо встановити походження стягнутої судом суми у розмірі 5 495,13 грн. Не заслуговують на увагу суду аргументи відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості в порядку статті 625 ЦК України за період з 26 листопада 2016 року до 16 вересня 2019 року, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами та зводяться до власного тлумачення норм матеріального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, що 10 вересня 2010 року ОСОБА_1 було погашено прострочену заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2007 року на загальну суму 12 629,64 грн, що не було враховано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року, є неспроможними, оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2011 року набуло законної сили та було виконано відповідачами. Інші доводи апеляційної скарги вже були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку. Разом з тим, місцевим судом помилкового висновку дійдено про стягнення з відповідачів заборгованості у порядку, визначеному статтею 625 ЦК України, за невиконання рішення суду, а також судового збору солідарно. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З огляду на викладене, колегія доходить висновку про зміну резолютивної частини оскаржуваного рішення та викладення абзаців другого та третього останньої в наступній редакції: «Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 5 495,13 грн. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» сплачену суму судового збору у розмірі 97,01 грн». Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки зміна резолютивної частини рішення місцевого суду не призвело до ухвалення іншого по суті рішення, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статями 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року - змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість у розмірі 5 495,13 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» сплачену суму судового збору у розмірі 48,50 грн з кожного». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик