Постанова 4852 № 404/7661/20(2-а/404/356/20)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 червня 2021 року м. Дніпросправа № 404/7661/20(2-а/404/356/20) (суддя Іванова Н.Ю., м. Кропивницький) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року у справі №404/7661/20(2-а/404/356/20) за позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу №2 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Топор Олександра Юрійовича, Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 03 грудня 2020 року звернулася до суду з позовом до інспектора взводу №2 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Топор Олександра Юрійовича, Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції, згідно з яким, просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3464841 від 22 листопада 2020 року, справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно позивача закрити, стягнути на користь позивача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не мав законних підстав для перевірки поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на відсутність обставин, передбачених законодавством для здійснення такого контролю. Зазначає про відсутність у відповідача підстав для зупинки транспортного засобу позивача. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт того, що позивач керувала транспортним засобом без чинного страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач поніс подвійну відповідальність за одне й те ж правопорушення, оскільки цього ж дня годиною раніше позивача уже було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме відсутності при собі поліса страхування про що було складено постанову серії НК №158028. Зазначає про те, що чинність страхового поліса відбувається з 00:01 год. наступної доби, а тому у разі придбання позивачем такого поліса в день притягнення її до відповідальності такий поліс не був би чинним. Крім того, позивач вказує на відсутність підстав у працівників поліції для зупинки ї автомобіля. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з постановою серії ЕАМ №3464841 від 22.11.2020 року винесеною відповідачем, 22.11.2020 року о 15:30 годині позивач керував автомобілем LAND ROVER RANGE ROVER SPORT, номерний знак НОМЕР_1 рухався по вул. Шевченка, 5 м. Кропивницький без чинного страхового полісу обов`язкового страхування, чим порушив п. 2.1 «ґ» ПДР та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с.11). Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність. Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 2.1 «ґ» розділу 2 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було притягнуто позивача до відповідальності за порушення пункту 2.1 «ґ» розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р., а саме керування транспортним засобом без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, частиною 1 цього Закону закріплено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці. Тобто, належним доказом правопорушення є фото або відеофіксація вчиненого правопорушення розміщена на видному місці. Як вбачається з наданого відповідачем відеозапису вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП DSJX300048_ВА0048, працівником поліції було повідомлено позивачу про необхідність пред`явлення, зокрема, полісу обов`язкового страхування та те, що його не пред`явлення є правопорушенням відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП, при цьому позивач при наданні пояснень щодо вчиненого правопорушення не спростовував та не заперечував факт відсутності у неї такого полісу (а.с.52). Факт відсутності у позивача на час зупинки його автомобіля 22.11.2020 року полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не заперечується позивачем і у позовній заяві. З встановлених обставин можна зробити висновок про те, що позивач на час зупинки його автомобіля 22.11.2020 року не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що є правопорушенням відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП. Щодо доводів позивача про те, що відповідач не мав законних підстав для перевірки наявності у позивача поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з огляду на відсутність обставин, передбачених законодавством для здійснення такого контролю, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно із ст.53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У відповідності до п.2.1 «ґ» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно із п.2.4 «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. З огляду на вказані норми права, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності, у спірному випадку, правових підстав у відповідача для перевірки наявності у нього полісу обов`язкового страхування, оскільки такі повноваження інспектора патрульної поліції передбачені чинним законодавством, і вказані повноваження кореспондуються з обов`язком водія мати при собі поліс обов`язкового страхування та пред`являти його на вимогу працівників поліції. Так, пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України. В той же час, пунктом 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. Тобто, вказаною нормою права визначено обов`язок водія мати при собі страховий поліс і такий страховий поліс має бути пред`явлений посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. При цьому, п.21.3 ст. 21 Закону не вказує на те, що поліс страхування може бути пред`явлений на вимогу повноважної особи лише у випадку складання нею протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Аналізуючи зазначені норми права Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Правил дорожнього руху, які визначають повноваження посадових осіб поліції та обов`язки водіїв транспортних засобів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що визначені пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстави контролю за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не є вичерпними, оскільки вказаний Закон не є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері безпеки руху та визначає повноваження підрозділів Національної поліції в цих правовідносинах. На думку суду п.21.2 ст.21 Закону, як закону, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено додаткові повноваження підрозділів Національної поліції щодо контролю за наявністю полісу обов`язкового страхування у такому випадку, як складання протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Про вказану правову позицію, на думку суду апеляційної інстанції, свідчать і внесені законодавцем зміни до ч.1 ст.126 КУпАП, попередня редакція якої: «Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне накладення штрафу ….», була змінена: «керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу …». Тобто, ч.1 ст.126 КУпАП, в редакції яка діяла на час прийняття відповідачем оскарженої постанови, передбачала відповідальність за сам факт відсутності або не пред`явлення для перевірки полісу обов`язкового страхування, без такої умови, як «у випадках, передбачених законодавством». Разом з цим, є помилковими доводи позивача про необхідність скасування оскаржуваної постанови з підстав не повідомлення відповідачем позивачу причини зупинки його автомобіля, враховуючи наступне. Статтею 23 Закону України "Про національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, в тому числі: - вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; - припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; - регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. Частинною 3 вказаної статті визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. З аналізу норм Закону України "Про національну поліцію" можна зробити висновок, що повноваження працівника поліції не є обмеженими для зупинки транспортного засобу виключно при вчиненні особою порушень Правил дорожнього руху та поліцейський з метою запобігання вчинення адміністративного правопорушення має право зупиняти транспортний засіб й у інших випадках. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує те, що з відеофіксації DSJX300048_ВА0048 вбачається, що працівником поліції позивачу було роз`яснено підставу зупинки її автомобіля. Щодо доводів позивача про понесення позивачем подвійної відповідальності за одне й те ж правопорушення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, положення частини 1 статті 126 КУпАП передбачають відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки, зокрема, поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"). Зазначене правопорушення є триваючим. Тобто, при складенні постанови серії НК №158028 від 22.11.2020 року позивачу було донесено до відома те, що керування нею автомобілем без поліса страхування є правопорушенням відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП. Однак, позивач після попереднього притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП, знову розпочала керування транспортним засобом без поліса страхування в результаті чого знову скоїла адміністративне правопорушення з тим самим складом, та була зупинена працівниками поліції повторно. Суд апеляційної інстанції зауважує, що притягнення позивача до відповідальності 22.11.2020 року за керування транспортним засобом без поліса страхування не звільняє позивача від відповідальності за повторне керування цим транспортним засобом без зазначеного документа. Твердження позивача про те, що чинність страхового поліса відбувається з 00:01 год. наступної доби, а тому у разі придбання позивачем такого поліса в день притягнення її до відповідальності такий поліс не був би чинним також не звільняє її від обов`язку здійснювати експлуатацію транспортного засобу з обов`язково наявністю страхового полісу. При цьому, відсутність страхового полісу зумовлює заборону експлуатації такого транспортного засобу. Посилання позивача на правову

позиція Верховного Суду викладену у постанові від 19.03.2021 у справі №300/195/20 є помилковими, оскільки висновок Верховним Судом щодо подвійної відповідальності зроблений у зв`язку з тим, що відповідальність за одне й те ж правопорушення передбачена різними законами, в той час як в спірних відносинах правопорушення є триваючим, і позивач після притягнення її до відповідальності за відсутність полісу страхування здійснила повторне керування автомобілем без поліса страхування, не припинив експлуатацію такого транспортного засобу. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи в частині судового рішення, що оскаржується позивачем об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року у справі №404/7661/20(2-а/404/356/20) без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 15 червня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко