Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9372/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Воловик С.В. 16 червня 2021 р. Справа № 480/9372/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В с т а но в и в: 24.12.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 16-20), просить суд: - визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі ГУ ПФУ в Сумській області, пенсійний орган) щодо зменшення виплати соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України від 18.11.2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон № 2195-IV); - стягнувши з ГУ ПФУ в Сумській області на її користь недоплачену державну соціальну допомогу за період з 2011 по 2019 рік в розмірі 26.967,24 грн.; - зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області не порушувати Конституцію України і Закони України та щомісячно правильно нараховувати соціальну допомогу для дітей війни. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 2195-IV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Також, позивач зазначив, що Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розміру таких виплат. Крім того, позивач зазначив, що розмір соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закон № 2195-IV становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Заперечуючи вимоги адміністративного позову, у відзиві відповідач ГУ ПФУ в Сумській області зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (далі - Постанова КМУ № 1381) розмір підвищення дітям війни, в тому числі і позивачу, був встановлений на рівні 7% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та виплачувався в наступних розмірах: за період з 01.01.2012 року - 57,54 грн., за період з 01.04.2012 року - 58,66 грн., за період з 01.07.2012 року - 59,08 грн., за період з 01.10.2012 року - 59,92 грн., за період з 01.12.2012 року - 61,88 грн., за період з 01.01.2013 року - 62,58 грн., за період з 01.12.2013 року - 66,43 грн. Після внесення змін до постанови № 1381 постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року № 112 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення», а саме, в період з 24.04.2014 року та на момент звернення до суду позивача, підвищення дітям війни, в тому числі і позивачу, встановлено та виплачувалося в розмірі 66,43 грн. Також, відповідач зазначив, що зміни в редакції Закону № 2195-IV, які набули чинності з 01.01.2015 року, не скасовані та не визнавалися Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню. Крім того, відповідач зазначив, що враховуючи те, позов ОСОБА_1 подано з порушенням установленого законом строку для звернення до адміністративного суду, позивачем не подано клопотання про поновлення пропущеного строку, а обставина зазначена позивачем в позовній заяві не є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року у задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 року (справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Висновок суду вмотивований тим, що на час виникнення спірних правовідносин постанова КМУ № 1381, із змінами та доповненнями, є чинною, а тому підлягає застосуванню, в зв`язку з чим, відсутні правові підстави для виплати підвищення до пенсії в іншому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством Щодо посилань позивача на те, що зміни в редакції Закону України Про соціальний захист дітей війни, які набули чинності з 01.01.2015 року, звужують права громадян та суперечать Конституції України, суд зазначив, що вказані зміни не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню. Також, суд зазначив, що на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави Конституційний Суд України зазначав й у своїх рішеннях від 19.06.2001 року № 9-рп/2001 та від 08.10.2008 року № 20-рп/2008. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. Тобто, встановлення розміру щомісячної соціальної виплати дітям війни Кабінетом Міністрів України не суперечить положенням законодавства. Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його частково скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог адміністративного позову. Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у позові. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитини війни відповідно до Закону № 2195-IV, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. На звернення ОСОБА_1 про проведення перерахунку соціальної допомоги, листом від 15.10.2020 року № 1800-0221-8/51465 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повідомило, що відповідно до норм ст. 6 Закону № 2195-ІV дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII)) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених КМУ. Відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі Постанова КМУ № 530) підвищення дітям війни з 01.10.2008 року по 31.12.2011 року виплачувалось у розмірі 49,80 грн. З 01.01.2012 року відповідно до постанови КМУ № 1381 розмір підвищення дітям війни був встановлений на рівні 7% від прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність, та складав - 57,54 грн., з 01.04.2012 року - 58,66 грн., з 01.07.2012 року - 59,08 грн., з 01.10.2012 року - 59,92 грн., з 01.12.2012 року - 61,88 грн., з 01.01.2013 року - 62,58 грн., з 01.12.2013 року - 66,43 грн. Після внесення змін до постанови № 1381 постановою КМУ № 112, з 24.04.2014 року та на момент звернення до суду позивача, підвищення дітям війни, в тому числі і позивачу, встановлено та виплачувалося в розмірі 66,43 грн. (а.с.6). Разом з цим, стверджуючи, що розмір відповідної надбавки мав становити 30% мінімальної пенсії за віком, позивач звернулась до суду з позовом. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. У відповідності до ст. 1 Закону № 2195-ІV, дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (в редакції, чинній на час прийняття Закону) дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість неї, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст. 7 Закону № 2195-IV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до пп. 2 п. 41 розд. ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Такий розмір встановлений ч. 4 ст. 14 Закону № 3551-XII і складає 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп положення п. 41 розд. ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано неконституційним і воно втратило чинність з дня ухвалення зазначеного рішення. Постановою КМУ № 530 виплату підвищення дітям війни з 01.10.2008 року по 31.12.2011 року було передбачено у розмірі 49,80 грн. Пунктом 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2011 рік" № 3491-VI від 14.06.2011 року встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону № 2195-ІV застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вищевказаного Закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року, пунктом 6 якої встановлено, що дітям війни до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі 49,80 грн. Вказана постанова набрала чинності з 23.07.2011 року З 01.11.2011 року надбавка дітям війни проводиться у відповідності до розмірів, визначених Кабінетом Міністрів України (з 01.11.2011 року по 31.12.2011 року - 49,80 грн., з 01.01.2012 року - в розмірі 7% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2014 року - 66,43 грн.). Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 76-VIII), який набув чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до Закону № 2195-ІV, та частина перша ст. 6 викладена у наступній редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Зі змісту вказаної норми встановлено, що законодавець уповноважив саме Кабінет Міністрів України визначати порядок обчислення та розмір підвищення, яке виплачується дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII) до пенсії. Відповідно до п. 4 постанови КМУ № 1381 дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів № 3551-XII і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону № 2195-ІV, провадиться у розмірі 66,43 грн. Отже, виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни проводилась у розмірі, встановленому постановою КМУ 1381. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог. Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. На час виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України від № 1381, із змінами та доповненнями, є чинною та не скасованою, а тому підлягає застосуванню відповідачем, як суб`єктом владних повноважень. Таким чином, у спірний період відсутні правові підстави для виплати підвищення до пенсії в іншому розмірі, ніж це передбачено діючими нормами законодавства. Крім того колегія суддів зауважує, що зміни в редакції Закону № 2195-ІV, які набули чинності з 01.01.2015 року, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому підлягають застосуванню. На залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави Конституційний Суд України зазначав й у своїх рішеннях від 19.06.2001 року № 9-рп/2001 та від 08.10.2008 року № 20-рп/2008. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. Тобто, встановлення розміру щомісячної соціальної виплати дітям війни Кабінетом Міністрів України не суперечить положенням законодавства. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладено у постановах від 13.02.2018 року у справі № 308/12874/16-а, від 20.03.2018 року у справі № 466/1072/15-а, від 17.07.2018 року у справі № 602/58/17. При вирішенні спірних правовідносин слід також враховувати й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже змінено відповідні норми законодавства, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у спірний період у позивача немає «законних сподівань» на виплату підвищення до пенсії в іншому, ніж встановлено чинним законодавством, розмірі, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Великода проти України» Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010 після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання дії відповідача незаконними щодо зменшення виплати соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV та стягнення на користь позивача недоплаченої державної соціальної допомогу за період з 2011 року по 2019 рік в розмірі 26.967,24 грн є такими, що не підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова