Постанова 4851 № 520/11289/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2020 р.Справа № 520/11289/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Сіренко О.І. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. представника позивача Ходарєва А.О.; представника відповідача Татоян А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.01.20 року по справі № 520/11289/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеною позовною заявою, в якій просив суд: - періодично виконувати перерахунки розміру пенсії Відповідачем (збільшувати її) відповідно до частини 2 та частини 3, ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і в даний чає і в подальшому з урахуванням змін і доповнень до цього Закону, що періодично вносяться законодавцем; - виконувати перерахування не тільки пенсії, але і доплат до неї (понаднормативний стаж і Дитина війни), розмір котрих пов`язан з розміром мінімальної пенсії, яка періодично зростає (Закон "Про державний бюджет України" на відповідний рік), та має юридичне значення для перерахування (підвищення) пенсії за віком; - виконувати перерахунки пенсії без спеціального звернення ОСОБА_1 до відповідача по даному питанню, та надсилати кожен раз виконаний перерахунок пенсії з пояснювальним листом на Е-mail: rotor319@gmail.com (з відповідачем зв`язок Е-mail встановлений); - здійснити доплату до пенсії по статусу "Дитина війни" - 30% мінімальної пенсії в розмірі 435 грн.60 коп. (1452 * 30%) замість 284 грн.70 коп. (949 * 30%) на дату 01.10.2017 (Пенсійна реформа) недоплата складає 150 грн. 90 коп./ міс. та виконати відповідне нарахування за періо/ з 01.10.2017 по 28.02.2019 - 17 місяців; - виконати перерахування пенсії з 01.03.2019 р. згідно "Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до ч.2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Індексація). При цьому доплата за понаднормативний стаж (12%) та по статусу "Дитина війни" (30%) прив`язана до мінімальної пенсії - 1497,00 грн. Виконати відповідне нарахування за період з 01.03.2019 по 30.06.2019 року. - виконати перерахування доплат до пенсії за понаднормативний стаж та по стату;су "Дитина війни" 01 липня (мінімальна пенсія 1564.00 грн.) та 01 липня (буде підвищена до 1638.00 грн.) у зв`язку із підвищенням прожиткового мінімуму. Виконати відповідні нарахування за періоди з 01.07.2019 по 30.11.2019 та з 01.12.2019 і далі відповідно. Підстава: Ч. 3 ст. 42 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закон "Про Державний бюджет України на 2019 рік"; - визнати умисне невиконання, неналежне виконання відповідачем постанов, рішень адміністративних судів, постійне порушення Законів України, Постанов Кабінету Міністрів України, інших відповідних нормативних документів України при відновленні і перерахунку мені розміру пенсії за віком. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач не виконав постанову суду від 28.03.2014 р. належним чином, відновивши позивачу пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення" через рік після рішення суду в розмірі 141 грн. 901 коп. Окрім того позивач зазначає, що його пенсія не була перерахована. Після звернення до відповідача з проханням виконати перерахунок, суб`єкт владних повноважень відмовив здійснити такий перерахунок, пояснюючи це тим, що рішення суду не містило зобов`язань проведення перерахунків його пенсії. Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено в повному обсязі. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі позивач зазначив, що згідно аб.3, ст. 22 Конституції України «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі №1-29 / 2007 (справа про соціальні гарантії громадян) прийнято рішення № 6-рп / 2007, згідно з яким, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним,) зокрема, п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489Л/. Конституційний Суд України визначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов`язків, пільг, компенсації і гарантій громадян, передбачених цими Законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних Законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Тобто доплата дітям війни 30% від мінімальної пенсії незмінна. На думку позивача, відповідач згідно з ч.2, ст.42 ЗУ-1058-ІУ у зв`язку з індексацією пенсій щорічно кожен раз повинен виконувати перерахунок розміру пенсій пенсіонерам за віком (підвищувати її) без спеціального звернення з даного питання. При цьому підвищувати також і усі доплати до пенсій встановлені законодавством, які прив`язані до розміру мінімальної пенсії. Позивач звертає увагу, що відповідач відмовив провести перерахунок доплат до пенсії, пояснюючи: «Оскільки у в попередніх рішеннях суду не містилося зобов`язання проведення перерахунку у подальшому, підстави для перерахунку пенсії у тому числі у зв`язку із зміною норм діючого законодавства станом на сьогоднішній день відсутні, на даний час пенсія виплачується у розмірі встановленому на дату визначену рішенням суду». Але це тлумачення порушує ч.2 ст.19 Конституції, та є необгрунтованим, та таким, що суперечить діючому законодавству. Право КМ України встановлювати підвищення до пенсії «Дітям війни» у ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» замість 30% від мінімальної пенсії (з порушенням Конституції і закону) встановлено з 28.12.2014 р. згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76 від 28.12.2014. Після цього терміну КМ України щодо доплати до пенсії «Дітям війни» ніяких рішень не приймав. Тобто доплату до пенсії дітям війни згідно із законом (без порушення Конституції) покладено застосовувати в розмірі 30% від мінімальної пенсії. Позивач вважає, що КМ України у своїх постановах згідно з Конституцією і законами повинен у подальшому тільки підвищувати доплату «Дітям війни», або зберігати 30% доплати від мінімальної пенсії, яка встановлена законом (без порушення Конституції), та підлягає застосуванню. Позивач вважає, що оскаржу ване рішення по даній справі порушують його право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднані зі ст.1 першого протоколу до конвенції). Позивач зазначає, що суд першої інстанції не намагався навіть аналізувати справу і давати відповіді на конкуренцію норм права в її фабулі, а вирішив просто погодитися із позицією відповідача. Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому серед іншого зазначено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 № 820/3545/18 було зобов`язано Управління зробити перерахунок пенсії позивачу відповідно до вимог Закону 1058 з 01.10.2017 та виплатити нарахування 01.10.2017. Зобов`язано Управління здійснити виплати позивачу з страхового стажу в 37 років. Розпорядженням відділу з питань призначення, перерахунків та виплат пенсій від 11.01.2019 було проведено перерахунок пенсії відповідно до рішення суду від 27.06.2018 № 820/3545/18. Відповідач вважає, що на даний час усі рішення суддів Управлінням були виконані повністю. Згідно із статтею 3 Закон 2195-ІУ, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 6 Закон 2195-ІУ (в редакції на час прийняття Закону) було встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Пунктом 34 Розділу Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-УІІІ, який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме: у частині першій статті 6 цього Закону слова «у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» замінено словами «у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Тобто, якщо положеннями редакції статті 6 Закон 2195-ІУ визначався розмір, що підлягав застосуванню при підвищенні доплати - виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, то згодом, встановлено інший порядок та розмір, який визначається Кабінетом Міністрів України. Таким чином, з 1 січня 2015 року дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідач зазначає, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній і життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,8 грн. Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в редакції від 24 квітня 2014 року), дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні. На думку відповідача, він при виплаті позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни діяв на підставі, у межах повноважень та згідно з чинним законодавством України, а тому не порушив права та законні інтереси позивача. Відповідач не мав правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст.6 Закону, в редакції на час прийняття, норми яких на теперішній час існують та діють в іншій редакції закону, та у інший спосіб регулюють спірні правовідносини. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до протоколу про призначені пенсії № 914052 Позивач знаходиться на обліку в Управлінні з 05.03.1999 р. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.03.2014 по справі № 638/14176/13-а (провадження № 2-а/638/57/14) було зобов`язано Управління відновити право на виплату пенсії за віком Позивачу починаючи з 09.03.2013 року та виплатити суму відповідних нарахувань за цей період. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2014 було залишено без змін постанову Дзержинського районного суду від 28.03.2014 по справі № 638/14176/13-а. Протоколом від 05.10.2015 р. позивачу було відновлено пенсію за матеріалами пенсійної справи, в сумі, що склалася на момент закриття пенсійної справи у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон без урахування надбавки на утриманців в розмірі 141 грн. 90 коп. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.03.2016 по справі № 638/961/16-а (провадження 2-а/638/109/16) було зобов`язано Управління здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком у розмірі встановленому ч. 1 ст. 28 Закону 1058 та провести відповідні виплати Позивачу з 30.06.2015 р. Зобов`язано Управління відповідно до постанови суду від 2 березня 2014 року про відновлення права на виплату пенсії здійснити перерахунок пенсії за віком позивачу у розмірі відповідно до чинного законодавства. На виконання рішення суду від 19.04.2016 розпорядженням відділу з питань призначення, перерахунків та виплати пенсій від 18.07.2016 було проведено розрахунок пенсії за матеріалами пенсійної справ з 09.03.2013 із заробітної плати за період 01.01.1981 по 31.12.1985 (у загальних сумах по роках) при стажі 34 роки 4 місяці 13 днів в мінімальному розмірі, встановленому частиною першою статті 28 Закону 1058 при наявності необхідного стажу роботи, а з 30.06.2015 - з урахуванням підвищенням дітям війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Розпорядженням відділу з питань призначення, перерахунків та виплати пенсій від 26.09.2016 було проведено розрахунок пенсій з 09.03.2013 за матеріалами пенсійної справи із заробітної плати за період з 01.01.1981 по 31.12.1985 при стажі роботи 34 роки 4 місяці 13 днів з урахуванням доплати за понаднормовий стаж роботи - 9 років, а з 30.06.2015 р. з урахуванням підвищенням дітям війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Розпорядженням відділу з питань призначення, перерахунків та виплат пенсій від 03.11.2016 р. позивачу з 09.03.2013 було проведено перерахунок пенсії від заробітної плати за період з 01.05.1981 по 1986 (як більш вигідний варіант) у зв`язку з тим, що при призначені пенсії до матеріалів пенсійної справи було залучено довідку про заробітну плату в помісячних сумах. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 № 820/3545/18 було зобов`язано Управління зробити перерахунок пенсії Позивачу відповідно до вимог Закону 1058 з 01.10.2017 та виплатити нарахування 01.10.2017. Зобов`язано Управління здійснити виплати Позивачу з страхового стажу в 37 років. Розпорядженням відділу з питань призначення, перерахунків та виплат пенсій від 11.01.2019 було проведено перерахунок пенсії відповідно до рішення суду від 27.06.2018 №820/3545/18. Однак, вважаючи, що суб`єктом владних повноважень не були дотримані вимоги чинного законодавства позивач звернувся за захистом прав до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не було встановлено порушення відповідачем норм пенсійного законодавства. Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом. Правовий статус дітей війни і основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195 (далі - Закон 2195). Статтями 1,2 Закону 2195 визначено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки. Згідно із ст. З Закону 2195, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 6 Закону 2195 (в редакції на час прийняття Закону) було встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статі зазнавала протягом часу певних змін, в той же час, згідно із внесенням останніх змін згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76 від 28.12.2014, положення ч.1 ст.6 Закону було викладено в новій редакції, а саме встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Редакція цієї статті є чинною та неконституційною не визнавалась. Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки також не було встановлено змін щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто, якщо положеннями редакції ст.6 Закону 2195 визначався розмір, що підлягав застосуванню при підвищенні доплати - виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, то згодом, встановлено інший порядок та розмір, який визначається Кабінетом Міністрів України. Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 березйї 2014 року було частково задоволенні позовні вимоги ОСОБА_1 . Зобов`язанно Управління відновити право на виплату пенсії за віком з 09.03.2013 та виплатити суму відповідних нарахувань за цей період. Відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхуваня» (в редакції від 06.12.2016) Пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, щороку здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком. Розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України. Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282 від 03.07.1991 року (далі - Закон № 1282), індексації підлягають грошові доходи громадян одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії та передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, для відповідних соціальних груп. З метою реалізації Закону № 1282, Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року був затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін Для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Згідно із п. 18 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148: частину першу ст. 42 виключено; частину другу викладена в такій редакції: «2. Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини». Згідно із внесених змін Законом № 2148 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була прийнята постанова Кабінета Міністрів України «Про проведення індексації у 2019 році» від 20 лютого 2019 року № 124, яким затверджено порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2020 року та від 23.04.2020 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 . Дослідивши копію пенсійної справи позивача, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 починаючи з моменту поновлення пенсійних виплат за рішенням суду (09.03.2013) по теперішній час індексація пенсії не проводилась. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Верховний Суд у постанові від 30.01.20 у справі № 554/5119/16-а зазначив, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням належного перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов`язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017). Водночас, щодо доплати за "Дитину війни", колегія суддів зазначає, правовий статус дітей війни і основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195 (далі - Закон 2195). Статтями 1,2 Закону 2195 визначено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки. Згідно із ст. 3 Закону 2195, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 6 Закону 2195 (в редакції на час прийняття Закону) було встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статі зазнавала протягом часу певних змін, в той же час, згідно із внесенням останніх змін згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76 від 28.12.2014, положення ч.1 ст.6 Закону було викладено в новій редакції, а саме встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Редакція цієї статті є чинною та неконституційною не визнавалась. Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки також не було встановлено змін щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто, якщо положеннями редакції ст.6 Закону 2195 визначався розмір, що підлягав застосуванню при підвищенні доплати - виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, то згодом, встановлено інший порядок та розмір, який визначається Кабінетом Міністрів України. Таким актом, є Постанова КМ України від 28 грудня 2011 року №1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення". Відповідно до пункту 4 Постанови №1381 в редакції із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 112 від 25.03.2014, встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Закону України "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 гривні. Тобто, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66 грн. 43 коп. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, відповідачем не було порушено норми пенсійного законодавства, а отже позов в частині доплат за "Дитину війни" не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Також, засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Таким чином, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню та з метою ефективного засоби захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 09.03.2013 року. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зробив передчасні висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі № 520/11289/19, в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню у цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі № 520/11289/19 скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Прийняти в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 09.03.2013 року. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі № 520/11289/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.І. Сіренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 09.07.2020 року