Постанова 4855 № 620/3295/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3295/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Кузьмишиної О.М., Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 несплаченої (заборгованої), як дитині війни, щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 06.06.2019 по дату ухвалення судового рішення, а невиплачену підвищену пенсію - заборгованістю, зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 06.06.2019 по дату ухвалення судового рішення, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, звернути рішення суду до негайного виконання. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно позбавив її щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, що на думку позивача є протиправним. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено всі обставини у справі, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта судом першої інстанції не досліджено доказів, які свідчать про виплату їй пенсії як дитині війни. Апелянт вказує, що вказану пенсію вона не отримувала. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що апелянт отримує пенсію, обчислену згідно вимог чинного законодавства, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог немає. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач у липні та вересні 2019 року зверталася до відповідача із заявою та скаргою про перерахунок і виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком. Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30.08.2019 року № 3588/02/Ю-12 та від 16 жовтня 2019 року № 4017/02/70-12 у задоволенні звернень ОСОБА_1 було відмовлено. Не погоджуючись із такими діями і рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, на момент виникнення спірних правовідносин при виплаті позивачу пенсії не встановлено порушення відповідачем норм пенсійного законодавства. Колегія суддів погоджується і висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Правовий статус дітей війни і основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» 18 листопада 2004 року N 2195-IV (далі - Закон N 2195-IV). Статтями 1,2 Закону N 2195-IV визначено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки. Згідно із ст. 3 Закону N 2195-IV, законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 6 Закону N 2195-IV (в редакції на час прийняття Закону) було встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статі зазнавала протягом часу певних змін, в той же час, згідно із внесенням останніх змін згідно із Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76 від 28.12.2014, положення ч.1 ст.6 Закону було викладено в новій редакції, а саме встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Редакція цієї статті є чинною та неконституційною не визнавалась. Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки також не було встановлено змін щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто, якщо положеннями редакції ст.6 Закону N 2195-IV визначався розмір, що підлягав застосуванню при підвищенні доплати - виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, то згодом, встановлено інший порядок та розмір, який визначається Кабінетом Міністрів України. Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави. Суд також зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність, тобто 66,43 гривні. Твердження позивача стосовно того, що відповідачем не надано суду доказів виплати їй пенсії, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається із матеріалів справи, разом із заявою від 02.03.2020 р. № 2500-0802-7/5757 на виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 р. № 620/3595/19 відповідач надав суду: належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача; довідку про рух коштів по пенсійній справі за період з 01.01.2006 р. із зазначенням інформації (помісячно) про розмір призначеної, нарахованої та виплаченої основної пенсії та розміру щомісячної доплати до пенсії як дитині війни (по датах). З аналізу наданих відповідачем документів можна дійти висновку, що позивач отримує щомісячну доплату до пенсії, як дитина війни, саме в розмірі 66,43 грн, починаючи з грудня 2013 року. Вказане також підтверджується протоколом призначення пенсії від 04.12.2019 р. З урахуванням викладеного, на підставі аналізу норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при виплаті позивачу пенсії не встановлено порушення відповідачем норм пенсійного законодавства, а отже у задоволенні позову слід відмовити. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Вказаним критеріям рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 260, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина Судді: Л.О.Костюк О.Є.Пилипенко