Постанова 4855 № 620/3295/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3295/19 Суддя першої інстанції: Лобан Д.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Епель О.В. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 несплаченої (заборгованої), як дитині війни, щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року по дату ухвалення судового рішення, а невиплачену підвищену пенсію - заборгованістю; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року по дату ухвалення судового рішення, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, звернути рішення суду до негайного виконання. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року було відкрито провадження у справі в частині вимог за період з 06 червня 2019 року. Позовну заяву в частині вимог за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року по 06 червня 2019 року було повернуто ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року. Не погоджуючись із ухвалою суду від 25 листопада 2019 року про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник вказує на те, що про порушення свого права на отримання пенсії дізналася з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16 жовтня 2019 року. Також позивач зазначає, що відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Головне управління Пенсійного фону України в Чернігівській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило, що позивач не була обмежена у можливості отримати інформацію про складові пенсії, у зв`язку з чим підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року - без змін виходячи із наступного. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач у липні та вересні 2019 року зверталася до відповідача із заявою та скаргою про перерахунок і виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком. Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30 серпня 2019 року № 3588/02/Ю-12 та від 16 жовтня 2019 року № 4017/02/70-12 у задоволенні звернень ОСОБА_1 було відмовлено. Не погоджуючись із такими діями і рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом. Приймаючи рішення про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 в частині вимог за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року по 06 червня 2019 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причин пропустила строк звернення до суду. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. У відповідності до ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З 15 грудня 2017 року строк звернення встановлений ст. 122 КАС України, яка також передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як раніше зазначалося, ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо перерахунку пенсії за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року по день ухвалення рішення, проте з адміністративним позовом звернулася до суду 06 листопада 2019 року, тобто після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Ухвалою суду від 14 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху, а ухвалою від 25 листопада 2019 року - визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та повернуто позовну заяву в частині. Звертаючись до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду, ОСОБА_1 вказувала на те, що про порушення свого права на виплату пенсії за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та з 08 березня 2011 року у належному розмірі з урахуванням допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», дізналася із листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16 жовтня 2019 року № 4017/02/70-12. Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів враховує, що згідно з абз. 22 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Листом від 16 жовтня 2019 року № 4017/02/70-12 позивачу було повідомлено, що відповідь на її питання була надала листом від 30 серпня 2019 року № 3588/02/Ю-12. У свою чергу в зазначеному листі ОСОБА_1 було роз`яснено, що відповідач не визнає її право на отримання пенсії за вказаний період порушеним. З вказаного листа позивач фактично дізналася про те, що відповідач відмовляється поновити право на отримання підвищення до пенсії у належному розмірі, яке, на її думку, було порушене. Натомість про порушення свого права на виплату пенсії за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та починаючи з 08 березня 2011 року позивач повинна була дізнатися не отримавши пенсію за кожен із місяців такого періоду в належному, на її думку, розмірі. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду. За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду від 25 листопада 2019 року постановлена у повній відповідності до вимог ч. 2 ст. 123 КАС України. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що строки звернення до суду з адміністративним позовом не застосовуються відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Вказана норма права передбачає виплату за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нарахованих сум пенсії, які не отримані пенсіонером з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Разом з тим, у випадку ОСОБА_1 доплата до пенсії за період з 01 січня 2006 року по 30 липня 2010 року та починаючи з 08 березня 2011 року не лише не виплачувалася позивачу, але й не була нарахована. Відповідно, ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не регулює правовідносини, що виникли між сторонами справи. Посилання позивача на ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також є необґрунтованим, адже вказана норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до абз.абз. 1, 2 п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Посилання позивача як на підставу не застосовувати наслідки пропущення строків звернення до суду, передбачені ст. 123 КАС України, на ст. 268 ЦК України колегія суддів вважає також необґрунтованими. Доводи позивача ґрунтуються на положеннях ст. 268 ЦК України, яка стосується застосування строку позовної давності в разі звернення до суду за захистом свого права власності чи іншого речового права. Колегія суддів вважає, що посилання позивача на Цивільний кодекс України як нормативно-правовий акт, який встановлює інший строк звернення до адміністративного суду, відмінний від строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, - необґрунтованими. Цивільний кодекс України не належить до нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють правовідносини, що склалися між сторонами справи. Адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішень, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією, бездіяльністю. Натомість вимоги про захист права власності та інших речових прав не належать до юрисдикції адміністративного суду. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не застосував до спірних правовідносин ст. 268 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції вірно застосував ст. 99 КАС України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин та ст.ст. 122, 123 КАС України у редакції, що діє на час вирішення справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 25 листопада 2019 року, та не можуть бути підставами для її скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року про повернення позовної заяви - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді О.В. Епель Є.В. Чаку