Постанова 4856 № 240/14509/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/14509/20 Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Наталія Миколаївна Суддя-доповідач: Іваненко Т.В. 10 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., представників відповідачів, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС), Головного сервісного центру МВС України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС), Головного сервісного центру МВС України, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила: - визнати протиправними та скасувати накази Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 15.06.2020 №28 о/с, від 13.07.2020 № 33 о/с, від 27.07.2020 №34 о/с, від 03.08.2020 № 35 о/с в частині звільнення її з посади спеціаліста сектору персоналу Регіонального сервісного центру МВС Житомирській області; - поновити її на посаді спеціаліста Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС); - зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС Житомирській області нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по день ухвалення судового рішення. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 15.06.2020 №28 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста сектору персоналу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області та накази від 13.07.2020 №33/ос, від 27.07.2020 №34о/с, від 03.08.2020 №35о/с про внесення змін до наказу від 15.06.2020 №28 о/с. Поновлено ОСОБА_1 з 04.08.2020 на посаді спеціаліста сектору персоналу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області. Зобов`язано Регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по день ухвалення судового рішення. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що ліквідація РСЦ МВС в Житомирській області з покладенням завдань, повноважень та функцій цього органу на РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу, а також стосовно того, що ГСЦ МВС є правонаступником ліквідованих регіональних сервісних центрів. З цього питання зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 р. № 79, яка є чинною, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, зокрема, РСЦ МВС в Житомирській області. Отже, в силу статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України РСЦ МВС припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб, а постанова Кабінету Міністрів України № 79 не містить положень стосовно правонаступництва ліквідованих органів. При цьому РСЦ МВС в Житомирській області є окремою юридичною особою, яка не входить до структури ГСЦ МВС, відповідно ГСЦ МВС не є правонаступником РСЦ МВС в Житомирській області, не є новоствореним органом, до якого перейшли майно, права та обов`язки ліквідованого органу. Крім того, переведення державних службовців має здійснюватися у порядку та у спосіб, встановлений законодавством, зокрема Законом України «Про державну службу», приписами якого не встановлено обов`язку суб`єкта призначення на пропонування посад у разі ліквідації державного органу. На переконання апелянта, судом першої інстанції не враховано зміни, внесені до Закону України «Про державну службу», стосовно припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу та виключення із частини 3 статті 87 цього закону норми, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством по працю, а також виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду. Апелянт також вказує на те, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , судом першої інстанції не визначено конкретної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті на користь позивачки. Позивачка надіслала до суду відзив, у якому заперечила доводи апеляційної скарги, просила суд залишити її без задоволення, зазначивши, що вона є одинокою матір`ю, на утримання якої знаходиться двоє неповнолітніх дітей. Законом України "Про державну службу" звільнення жінок, які мають дітей віком до 3 років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років не врегульовано, а тому відповідно до ч.3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" підлягають застосуванню в даному випадку положення КЗпП. Також зазначає, що фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація РСЦ МВС у Житомирській області, а тому вона мала право на призначення на рівнозначну посаду в новоутвореному органі. В судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її. Позивачка в судове засідання не з`явилася. 07.06.2021 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Регіональним сервісним центром МВС в Житомирській області. Відповідно до попередження від 06.03.2020 позивачку повідомлено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області. Згідно оскаржуваного наказу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 15.06.2020 №28 о/с позивачку звільнено із займаної посади з 16.06.2020 у зв`язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області, відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (далі - №889-VIII). Наказами Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 13.07.2020 №33/ос, від 27.07.2020 №34о/с, від 03.08.2020 №35о/с внесено зміни до оскаржуваного наказу в частині виплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до наказів Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 13.07.2020 №33/ос, від 27.07.2020 №34о/с, від 03.08.2020 №35о/с. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 р. (далі Закон № 889-VIII), який застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Статтею 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, пунктом 4 частини першої якої встановлено, що державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). За приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Згідно зі статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, КЗпП в тій частині, що не врегульована Законом № 889-VIII. За змістом статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП). Частиною другою статті 40 КЗпП передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Приведені норми законодавства дають підстави для висновку, що законодавцем визначено такі умови (гарантії) для вивільнення працівників при скороченні чисельності або штату як персональне попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці; обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. В цьому випадку відповідачем РСЦ МВС в Житомирській області 06.03.2020 персонально попереджено позивачку про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII, але не запропоновано будь-яку вакантну посаду та не вжито жодних заходів для її працевлаштування. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач запропонував позивачці всі наявні вакантні посади у цій же установі, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. У той же час, штатний розпис РСЦ ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) свідчить про наявність посад, які на момент створення філії були вакантними, та могли бути запропоновані позивачці відповідно до її кваліфікації та переважного права на залишення на роботі. Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем при звільненні позивачки не дотримано вимоги частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП, статті 87 Закону N 889-VIII, які встановлюють гарантії працівників при вивільненні у разі скороченні чисельності або штату працівників, що вказує на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про протиправність наказу про звільнення позивача. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Оскільки судом першої інстанції правильно визнано протиправним та скасовано накази про звільнення позивача, є правильним висновок суду першої інстанції про поновлення позивача на тій посаді, з якої її звільнено з 04.08.2020. Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції змін, внесених до Закону України «Про державну службу», стосовно припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу, а також виключення із частини 3 статті 87 цього закону норми, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством по працю та стосовно того, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду, суд визнає необґрунтованими. Як зазначено вище, Закон № 889-VIII в редакції, чинній на час виникнення справних правовідносин, містить імперативний припис стосовно того, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (перше речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII). Не є спірним питанням, що позивачку персонально попереджено про наступне вивільнення 06.03.2020 р. Разом з тим, наступні речення абзацу першого частини третьої статті 87 цього Закону мають наступні положення: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.». Тобто, законодавцем в Законі № 889-VIII передбачена можливість пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби (за наявності). Крім того, Закон № 889-VIII чітко вказує на не застосування положень законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Інші ж питання дотримання прав вивільнених працівників, а також питання процедури звільнення державного службовця, не врегульовані Законом № 889-VIII, відповідно, судом першої інстанції цілком обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин норми КЗпП. Посилання апелянтів на неправильне застосування судом першої інстанції до цих правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.10.2018 р. в справі № 816/979/17, адже такий правовий висновок зроблений стосовно застосування норм права, які на цей час змінені, також суд визнає безпідставними, адже вище судом встановлено, не зважаючи на зміни, які відбулись у Законі № 889-VIII, цей Закон містить приписи про те, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (стаття 5). Оскільки спірні питання повністю не врегульовані спеціальним законом, судом першої інстанції правильно застосовано як норми КЗпП, так і правовий висновок Верховного Суду, викладений у зазначеній постанові. Зазначені висновки щодо наявності підстав для застосування норм КЗпП України до спірних правовідносин узгоджуються із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20. Колегія суддів також зауважує, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, зокрема Законом України "Про центральні органи виконавчої влади", де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів. Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що Регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області був створений як юридична особа публічного права згідно з постановою КМ України "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" від 28 жовтня 2015 року N

889. За змістом п.1 Положення про регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року N 1405 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19 травня 2017 року N 407) Регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області (далі - РСЦ МВС в Житомирській області) підпорядковувався Головному сервісному центру МВС як головному органу в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС. Відтак, ліквідація Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області як юридичної особи публічного права була зумовлена постановою КМ України "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" від 12 лютого 2020 року N79. Приписи цієї постанови передбачали, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ. У відповідності до вказаних вимог наказом Головного сервісного центру МВС №9 від 27.04.2020 затверджено Положення про регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в Житомирській області. За змістом вказаного Положення регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в Житомирській області набув статусу філії Головного сервісного центру МВС. Більш того, функції регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Житомирській області є абсолютно тотожними з функціями, передбаченими Положенням про регіональний сервісний центр МВС в Житомирській області, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року N 1405 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19 травня 2017 року N 407). Загальновідомо, що згідно з ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України, юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. В силу приписів статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Зазначене дає підстави зробити висновок, що припинення Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області відбулося в результаті реорганізації. На підставі зазначеного, доводи представників відповідачів щодо відсутності правонаступництва при ліквідації Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області та утворення регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Житомирській області суд визнає необґрунтованими. Отже, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказів Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області від 15.06.2020 №28 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста сектору персоналу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області та наказів від 13.07.2020 №33/ос, від 27.07.2020 №34о/с, від 03.08.2020 №35о/с про внесення змін до наказу від 15.06.2020 №28 о/с., а також необхідність поновити позивача з 04.08.2020 на посаді спеціаліста сектору персоналу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області. При цьому, заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не здійснено розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути нараховано та виплачено ОСОБА_1 . Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про доходи, яка міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 33) за травень-червень 2020 року заробітна плата позивачки становила 9886,05 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів -

29. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 340, 90 грн. Період вимушеного прогулу позивачки з 04.08.2020 по 10.06.2020 - 214 робочих днів. Таким чином розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути сплачено ОСОБА_1 , становить 72 952 грн 60 коп. (340,9грн х 214 р.дн.). При цьому, суд зауважує, що оскільки позивач перебувала на державній службі та була протиправно звільнена з Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області, то саме з вказаного органу підлягає стягненню на її користь розрахована судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити судове рішення. Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За правилами частини 4статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року змінити. Абзац 4 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: "Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Житомирській області (вул. Покровська, 96, м. Житомир, 10031, код ЄДРПОУ 40112081) на користь ОСОБА_1 (ідент. код. НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 04.08.2020 по 10.06.2021 в сумі 72 952 (сімдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 60 коп. В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 червня 2021 року. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.