Постанова 4852 № 280/4669/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4669/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., секретар судового засідання Лащенко Р.В. за участі позивача ОСОБА_1 представника позивача Вишнякова Д.О. представника відповідача РСЦ МВС Павлюка Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційні скарги Головного сервісного центру МВС та Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 р. (суддя Сіпака А.В., повне судове рішення складено 11.12.2020 р.) в справі № 280/4669/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного сервісного центру МВС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області (далі РСЦ МВС), Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС), Головного сервісного центру МВС (далі ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування наказу голови ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Запорізькій області № 58о/с від 12.06.2020 р. в частині звільнення його з посади адміністратора територіального сервісного центру № 2342, поновлення на посаді адміністратора територіального сервісного центру № 2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі МВС України та Головному сервісному центрі МВС, стягнення з РСЦ МВС в Запорізькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.06.2020 р. по дату прийняття судом рішення про поновлення на посаді, зобов`язання МВС та ГСЦ МВС вчинити дії щодо вжиття заходів із призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 р. позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального сервісного центру в Запорізькій області №58о/с від 12.06.2020 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №2342 (на правах відділу, м. Запоріжжя) Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області; поновлено ОСОБА_1 , державного службовця 7 рангу, на посаді адміністратора територіального сервісного центру №2342 (на правах відділу, м. Запоріжжя) Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з 17.06.2020; стягнуто з Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 97 152, 94 грн.; зобов`язано Головний сервісний центр МВС вжити заходи щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ГСЦ МВС просить скасувати рішення в частині зобов`язання ГСЦ МВС вжити заходи щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог. Вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що ліквідація РСЦ МВС в Запорізькій області з покладенням завдань, повноважень та функцій цього органу на РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу, а також стосовно того, що ГСЦ МВС є правонаступником ліквідованих регіональних сервісних центрів. З цього питання зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 р. № 79, яка є чинною, ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, зокрема, РСЦ МВС в Запорізькій області. Отже, в силу статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України РСЦ МВС припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов`язків до інших осіб, а постанова Кабінету Міністрів України № 79 не містить положень стосовно правонаступництва ліквідованих органів. При цьому РСЦ МВС в Запорізькій області є окремою юридичною особою, яка не входить до структури ГСЦ МВС, відповідно ГСЦ МВС не є правонаступником РСЦ МВС в Запорізькій області, не є новоствореним органом, до якого перейшли майно, права та обов`язки ліквідованого органу. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно досліджено питання ліквідації РСЦ МВС в Запорізькій області, адже така позовна вимога не заявлялась. Крім того, переведення державних службовців має здійснюватися у порядку та у спосіб, встановлений законодавством, зокрема Законом України «Про державну службу», приписами якого не встановлено обов`язку суб`єкта призначення на пропонування посад у разі ліквідації державного органу. Вважає неправильним застосування до цих правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.10.2018 р. в справі № 816/979/17, адже такий правовий висновок зроблений стосовно застосування норм права, які на цей час змінені. Суб`єктом призначення стосовно позивача є начальник РСЦ МВС в Запорізькій області, а не начальник ГСЦ МВС, оскільки позивач не перебував в трудових відносинах з ГСЦ МВС, а в силу статті 41 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби може, але не зобов`язаний, прийняти рішення про переведення державного службовця, тому вважає, що суд першої інстанції втрутився у дискрецію суб`єкта владних повноважень. В апеляційній скарзі відповідач РСЦ МВС в Запорізькій області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апелянта аналогічні доводам ГСЦ МВС стосовно відсутності правонаступництва ГСЦ МВС та відсутності підстав для прийняття рішення про переведення позивача у новий орган. Також вважає неправильним висновок суду першої інстанції про недотримання РСЦ МВС вимог трудового законодавства в частині не надання позивачу як державному службовцю пропозицій з переведення на посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, у новоствореному РСЦ ГСЦ МВС, оскільки РСЦ МВС не має жодного відношення до РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС), тому не наділений повноваженнями з призначення (переведення) на вакантну посаду в іншому державному органі, а рішення керівника ГСЦ МВС щодо погодження на переведення позивача на посаду в структурі ГСЦ МВС відсутнє, як того вимагає п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу». Судом першої інстанції не враховано зміни, внесені до Закону України «Про державну службу», стосовно припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу та виключення із частини 3 статті 87 цього закону норми, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством по працю, а також виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду. У відзивах на апеляційні скарги позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволення апеляційних скарг. В судовому засіданні представник відповідача РСЦ МВС в Запорізькій області апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача ГСЦ МВС до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв`язку з чим суд визнав за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутність представника відповідача. При цьому судом відмовлено у задоволенні клопотання цього відповідача про відкладення розгляду справи, зважаючи на не надання доказів неможливості прибуття до судового засідання. Представник відповідача МВС до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв`язку з чим суд визнав за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутність представника відповідача. Позивач та його представник в судовому засіданні просили в задоволенні апеляційних скарг відмовити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились до судового засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах (державна служба) з Регіональним сервісним центром МВС в Запорізькій області, працював на посаді адміністратора територіального сервісного центру №2342. Наказом голови ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Запорізькій області №58о/с від 12.06.2020 року «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області» відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області згідно з постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» із припиненням державної служби з 16 червня 2020 року звільнено ОСОБА_1 , державного службовця 7 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру МВС в Запорізькій області. Встановивши, що фактично відбулася реорганізація державного органу Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація, до правонаступника Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Запорізькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється, суд першої інстанції вважав, що в цьому випадку має місце правонаступництво при ліквідації Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області та утворенні регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Запорізькій області. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідачем РСЦ МВС 11.03.2020 р. персонально попереджено позивача про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» N 889-VIII, проте позивачу при звільненні не запропоновано будь-яку вакантну посаду та не вжито жодних заходів до його працевлаштування. Також не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем РСЦ МВС при звільненні позивача не дотримано вимоги чинного трудового законодавства, у тому числі положення частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП України та ст. 87 Закону N 889-VIII, а тому визнав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Суд першої інстанції вважав, що порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом визнання протиправним та скасування наказу голови ліквідаційної комісії відповідача 1 №58о/с від 12.06.2020 в частині звільнення позивача з посади адміністратора територіального сервісного центру №2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області та поновлення його на вказаній посаді. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на час розгляду цієї справи Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області перебуває у стані припинення. Ліквідація Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з покладенням завдань, повноважень та функцій цього органу на Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу, тому Головний сервісний центр МВС України, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником ліквідованих регіональних сервісних центрів. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що в частині зобов`язання МВС вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області слід відмовити, як і в частині позовних вимог щодо поновлення позивача на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі МВС України та Головному сервісному центрі МВС. З метою повного захисту прав та інтересів позивача щодо можливості бути призначеним на посаду у новоствореному органі, що фактично виконує функції ліквідованого, суд першої інстанції зобов`язав Головний сервісний центр МВС України вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області. При вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції обчислено середньоденний заробіток в розмірі 828,33 грн., виходячи з нарахованих позивачу сум заробітної плати за квітень та травень 2020 року, відповідно, оскільки період вимушеного прогулу становить з 17.06.2020 р. по 03.12.2020 р., середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 97 152, 94 грн. При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку з 13.06.2020 р., оскільки останнім днем служби був 16.06.2020 р. Оскільки позивач перебував на державній службі та був протиправно звільнений з Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме з вказаного органу підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Здійснюючи апеляційній перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді адміністратора територіального сервісного центру № 2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, має 7 ранг державного службовця. Наказом голови ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Запорізькій області №58о/с від 12.06.2020 р. «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області» відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області згідно з постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 р. «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ОСОБА_1 , державного службовця 7 рангу, звільнено у зв`язку із припиненням державної служби з 16.06.2020 р. з посади адміністратора територіального сервісного центру МВС в Запорізькій області. Спірним під час апеляційного перегляду справи є правомірність звільнення позивача з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу, а також питання правонаступництва ГСЦ МВС стосовно прав та обов`язків РСЦ МВС в Запорізькій області. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 р. (далі Закон № 889-VIII), який застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Статтею 5 Закону № 889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, пунктом 4 частини першої якої встановлено, що державна служба припиняється, зокрема за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). За приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Згідно зі статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, КЗпП в тій частині, що не врегульована Законом № 889-VIII. За змістом статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП). Частиною другою статті 40 КЗпП передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Приведені норми законодавства дають підстави для висновку, що законодавцем визначено такі умови (гарантії) для вивільнення працівників при скороченні чисельності або штату як персональне попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці; обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. В цьому випадку відповідачем РСЦ МВС в Запорізькій області 11.03.2020 р. персонально попереджено позивача про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII, але не запропоновано будь-яку вакантну посаду та не вжито жодних заходів для працевлаштування позивача. При цьому відповідачами не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі. Враховуючи викладене, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідачем при звільненні позивача не дотримано вимоги частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 КЗпП, статті 87 Закону N 889-VIII, які встановлюють гарантії працівників при вивільненні у разі скороченні чисельності або штату працівників, що вказує на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про протиправність наказу про звільнення позивача. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Оскільки судом першої інстанції правильно визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення позивача, є правильним висновок суду першої інстанції про поновлення позивача на тій посаді, з якої його звільнено, - адміністратора територіального сервісного центру №2342 (на правах відділу, м. Запоріжжя) Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області з 17.06.2020 р., оскільки позивач вважається звільненим з дати припинення державної служби 16.06.2020 р. Посилання апелянтів на неврахування судом першої інстанції змін, внесених до Закону України «Про державну службу», стосовно припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу, а також виключення із частини 3 статті 87 цього закону норми, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством по працю та стосовно того, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду, суд визнає необґрунтованими. Як зазначено вище, Закон № 889-VIII в редакції, чинній на час виникнення справних правовідносин, містить імперативний припис стосовно того, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (перше речення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII). Не є спірним питанням, що позивача персонально попереджено про наступне вивільнення 11.03.2020 р. Разом з тим, наступні речення абзацу першого частини третьої статті 87 цього Закону мають наступні положення: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.». Тобто, законодавцем в Законі № 889-VIII передбачена можливість пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби (за наявності). Крім того, Закон № 889-VIII чітко вказує на не застосування положень законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Інші ж питання дотримання прав вивільнених працівників, а також питання процедури звільнення державного службовця, не врегульовані Законом № 889-VIII, відповідно, судом першої інстанції цілком обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин норми КЗпП. Посилання апелянтів на неправильне застосування судом першої інстанції до цих правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.10.2018 р. в справі № 816/979/17, адже такий правовий висновок зроблений стосовно застосування норм права, які на цей час змінені, також суд визнає безпідставними, адже вище судом встановлено, не зважаючи на зміни, які відбулись у Законі № 889-VIII, цей Закон містить приписи про те, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (стаття 5). Оскільки спірні питання повністю не врегульовані спеціальним законом, судом першої інстанції правильно застосовано як норми КЗпП, так й правовий висновок Верховного Суду, викладений у зазначеній постанові. Стосовно правомірності висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання ГСЦ МВС як правонаступника РСЦ МВС вжити заходи щодо призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до РСЦ ГСЦ МВС в Запорізькій області суд зазначає наступне. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», статтею 5 якого визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів. Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області був створений як юридична особа публічного права згідно з постановою Кабінету Міністрів «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» від 28.10.2015 р. N889. За змістом пункту 1 Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 р. N1407, (у редакції наказу МВС від 19.05.2017 р. N 409) РСЦ МВС в Запорізькій області підпорядковувався Головному сервісному центру МВС як головному органу в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 р. «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» установлено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ. Наказом МВС України №171 від 24.02.2020 р. «Про затвердження структури Головного сервісного центру МВС» затверджено структуру Головного сервісного центру МВС та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС, яким затверджено структуру регіональних сервісних центрів. Наказом МВС України №354 від 24.04.2020 р. внесено зміни до Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 р., та викладено його у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС) утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС. Наказом Головного сервісного центру МВС №11 від 27.04.2020 р. затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Положення регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області з 05.03.2020 р. перебуває у стані припинення. В ЄДР внесено запис про державну реєстрацію відокремленого підрозділу Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС). Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Статтею 95 Цивільного кодексу України визначений статус філій та представництв. Згідно з частинами 1, 2, 3 цієї статті філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 р. затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 р. (справа №21-8а14), від 27.05.2014 р. (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган. Постанова Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 р. «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» як розпорядчий акт орган державної влади не містить обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них повноваження та функції до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ. Тож в системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Водночас у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються. Порівняння змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом МВС України №1407 від 07.11.2015 р., та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №11 від 27.04.2020 р., дає підстави вважати про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг. Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції, що фактично відбулася реорганізація державного органу Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. При цьому до правонаступника Головного сервісного центру МВС перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Запорізькій області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється. Враховуючи, що РСЦ МВС в Запорізькій області ліквідовано, цей орган знаходиться у стадії припинення, а завдання, повноваження та функції РСЦ МВС в Запорізькій області покладено на Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області, який діє в системі ГСЦ МВС, є правильним висновок суду першої інстанції, що саме ГСЦ МВС України, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, є правонаступником ліквідованих регіональних сервісних центрів, тому судом першої інстанції правильно покладено саме на ГСЦ МВС обов`язок із вжиття заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області. Доводи апелянтів щодо того, що ГСЦ МВС не є правонаступником РСЦ МВС в Запорізькій області, не є новоствореним органом, до якого перейшли майно, права та обов`язки ліквідованого органу, суд визнає необґрунтованими. Європейським судом з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. в справі «Чуйкіна проти України» зроблено висновок, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Як вказано вище, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 27.05.2014 р. в справі № 21-108а14, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Верховним Судом в постанові від 11.10.2019 р. в справі № 812/1408/16 висловлена наступна правова позиція з питання публічного правонаступництва: «Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення фактичного (або компетенційного адміністративного правонаступництва), тобто такого, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, визначальним є перехід повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) РСЦ МВС в Запорізькій області до іншого суб`єкта ГСЦ МВС. Вище приведено висновок, що аналіз функцій та повноважень ліквідованого органу (РСЦ МВС в Запорізькій області) та функцій та повноважень ГСЦ МВС свідчить, що відбулося публічне правонаступництво внаслідок передачі функцій та компетенції від РСЦ МВС в Запорізькій області до ГСЦ МВС. Відповідно, оскільки права та обов`язки РСЦ МВС в Запорізькій області фактично перейшли до ГСЦ МВС, саме на ГСЦ МВС як правонаступника та органу, наділеного переданою повною або частковою адміністративною компетенцією, покладається обов`язок відновити права позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом. Також суд визнає незмістовними в контексті спірних правовідносин доводи апелянтів стосовно того, що суб`єктом призначення стосовно позивача є начальник РСЦ МВС в Запорізькій області, а не начальник ГСЦ МВС, а також стосовно відсутності рішення керівника ГСЦ МВС щодо погодження на переведення позивача на посаду в структурі ГСЦ МВС, як того вимагає п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу». Суд з цього приводу зазначає про некоректне посилання апелянтів на статтю 41 Закону № 889-VIII, зважаючи на те, що ця норма регулює питання переведення державного службовця, а не питання дотримання гарантій вивільнених внаслідок ліквідації державного органу працівників. Стосовно втручання суду першої інстанції у дискрецію суб`єкта владних повноважень суд зауважує, що в цьому випадку не відбулось жодного втручання у компетенцію відповідачів, адже в межах спірних правовідносин відповідачі зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Натомість, у цій справі, відповідачі помилково вважають свої повноваження дискреційними, адже не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Відповідачами не приведено доводів у спростування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого на користь позивача, тому судом не надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в цій частині. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення. Оскільки ця справа стосується питання прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а позивач не є службовою особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного сервісного центру МВС та Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 р. в справі № 280/4669/20 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 р. в справі № 280/4669/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного сервісного центру МВС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05.04.2021 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 06.04.2021 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко