Постанова 4813 № 520/977/13- ц

Номер провадження: 22-ц/813/2356/21 Номер справи місцевого суду: 520/977/13- ц Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 520/977/13- ц Номер провадження: 22-ц/813/2356/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Пучкової І.М. 05 грудня 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Київського районного суду міста Одеси з вищевказаним позовом, згідно якого просить: 1) визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 05.01.2007 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є.; 2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, підписаний ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 21.05.2008 року, посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Щукіною JI.C. ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_5 , який був батьком ОСОБА_4 . Після звернення ОСОБА_4 до державного нотаріуса із заявою про прийняття про спадщини, з`ясувалось про наявність заповіту від 03.08.2007 року, складеного між ОСОБА_5 та незнайомою особою, яка не перебувала у родинних стосунках зі спадкоємцем на користь ОСОБА_2 .. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.10.2011 року заповіт від 03.08.2007 року визнано недійсним. Через відсутність у ОСОБА_4 правовстановлюючих документів на спадкове майно остання звернулася з позовною заявою до Одеської міської ради про визнання права на спадкування за законом. 28.09.2012 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позовна заява ОСОБА_6 до Одеської міської ради про визнання права на спадкування за законом задоволена. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 05.01.2007 року було складено заповіт на цю квартиру між ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , який посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є., за реєстровим № 3-9. Позивачка вважає, що на час посвідчення заповіту у ОСОБА_5 спостерігався процес психічного розладу, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому, просить визнати заповіт від 05.01.2007 року недійсним (Т. 1, а. с. 2 - 4). Після смерті позивачки ОСОБА_4 , яка померла - ІНФОРМАЦІЯ_2 , до участі у справі було залучено в якості правонаступника позивачки - ОСОБА_1 .. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить визнати заповіт від 05.01.2007 року, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 недійсним (Т. 2, а. с. 71 - 74). 2.2 Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 05 січня 2007 року ОСОБА_5 , за реєстровим № 3-9, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі - 114,70 грн.. Рішення суд мотивоване тим, що на час укладання оспорюваного заповіту заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що підтверджується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 24.03.2014 року (Т. 2, а. с. 246 - 249). 2.3 Короткий зміст вимог апеляційних скарг В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. 2.4 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що у останньому висновку експертів зазначено, що у зв`язку з недостатньою кількістю оригіналів рукописних зразків, неможливо точніше визначити період виконання рукописних записів у досліджуваній медичній картці ООПНД на ім`я ОСОБА_7 , у період з лютого 2004 року по березень 2011 року. Такий висновок експертів не можна вважати повним та об`єктивним, і взагалі методика експертів, яка дозволяє виконувати такі дослідження не передбачає таку тривалість виконання й технічну можливість виконання експертизи досліджування документів тривалістю 15 років. Оскаржуване рішення 05.12.2019 року фактично ухвалене заочно за відсутності сторін які беруть участь у справі. Тому, таке рішення, керуючись цивільними процесуальними нормами, не відповідає законові та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції допустив грубі порушення процесуального права. У мотивувальній частини рішенні суду зазначено, що є рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.09.2012 року, яким позов ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права на спадкування за законом задоволено. Визнано право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 52 кв. м.. В оскаржуваному заповіті, складеним ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 від 05.01.2007 року, зазначено особу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно якої заповідач заповів довічно проживати у зазначеній квартирі. Вказана особа має пряме відношення до спірного спадкового майна, яке судом не визнається. Рішення суду грубо порушує її процесуальні та матеріальні права. ОСОБА_8 зареєстрована за адресою - АДРЕСА_3 , її права власності на спірне спадкове майно порушено (Т. 3, а. с. 11 - 14). 2.5Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді У поясненнях ОСОБА_1 просить врахувати те, що із корисливою метою щодо заволодіння легковим автомобілем марки «Mercedes-Benz», модель S420, 1995 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , чорного кольору, адвокат ОСОБА_2 використовував дві підроблені довіреності, нібито підписані його померлим дідусем - ОСОБА_5 , складені і завірені приватним нотаріусом Демидівського районного нотаріального округу Рівненської області Котюбіним Ігорем Федоровичем, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович Оленою Юріївною (Т. 3, а. с. 180 - 183).

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.03.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року залишено без руху (Т. 3, а. с. 98 - 99). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки (Т. 3, а. с. 115). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року (Т. 3, а. с. 118 - 119). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 120). 05.11.2020 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за його відсутності. 09.02.2021 року від ОСОБА_1 пояснення по справі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про призначення по справі повторної посмертної судової психіатричної експертизи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року. У судовому засіданні адвокат Мацієвський Олександр Миколайович, діючий від імені ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не підлягають задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Другим Приморським відділом РАЦС Одеського міського управління юстиції 30.07.2009 року, ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_4 . Батько і дочка проживали окремо один від одного. ОСОБА_5 проживав у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва, виданого виконкомом Одеської міської ради 16.01.2007 року. Відповідно до заповіту, складеного 03 серпня 2007 року, який посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Андріадіс В.Ю., ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_2 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.10.2011 року заповіт від 03.08.2007 року визнано недійсним. Зазначеним рішенням було встановлено, що ОСОБА_5 під час складання заповіту від 03.08.2007 року страждав хронічним психічним розладом та не міг в цей час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 05.01.2007 року ОСОБА_5 складено заповіт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв. м., на користь ОСОБА_2 , з правом проживання в цій квартирі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який посвідчений державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є., за реєстровим № 3-9. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси 28.09.2012 року позовну заяву ОСОБА_6 до Одеської міської ради про визнання права на спадкування за законом задоволено. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 52 кв. м.. Визнано право власності на земельну ділянку № НОМЕР_4 , розміром 0,083 га., у Кооперативі «Нептун», а також визнано право власності на легковий автомобіль марки Мерседес, 1995 року випуску, д/н НОМЕР_2 . Згідно з висновком, викладеним в акті № 139 комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 24.03.2014 року, проведеної за ухвалою Київського районного суду від 10.02.2014 року КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я», ОСОБА_5 під час складання ним заповіту від 05.01.2007 року на користь ОСОБА_2 страждав стійким хронічним психічним розладом та не міг в цей час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом держаної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби ОМУЮ за актовим записом № 6307. За життя ОСОБА_4 заповіту не складала. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2018 року за заявою відповідача ОСОБА_2 призначена додаткова судова технічна експертиза у справі, на вирішення якої поставлено питання: - Чи відповідають записи письмового тексту датам, які зазначені у медичній амбулаторній картці на ім`я ОСОБА_5 : - письмові записи лікарів ООПНД, датовані на сторінці під № 1, зазначеної від «03.02.2004»; - записи, виконанні на сторінці під № 2, зазначеної «3.02.2004»; - записи на сторінці № 3, зроблені лікарем-невропатологом 03.02.2004 року. Відповідно до висновку судової технічної експертизи № 6789/18-34/20287-20307/19-34 від 18.07.2019 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, по першому питанню записи на першому, другому та третьому аркушах медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; по другому питанню на другому та третьому аркушах медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 не виявлено ознак штучного зістарювання документів. На першому аркуші медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 ознаки зістарювання документів не виключаються; по третьому питанню записи лікарів ООПНД на сторінці під №1 (титульна сторінка), датовані 03.02.2004 року, виконані, ймовірно, у період часу до грудня 2004 року. Записи на сторінці №2 )9заява від імені ОСОБА_5 ). датовані 03.02.2004 року, виконані, ймовірно, у період часу до березня 2006 року. Записи на сторінці №3, зроблені від імені лікаря невропатолога, датовані 03.02.2004 року, виконані ймовірно, у період часу до вересня 2005 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних записів у документів не представляється можливим із причини малої кількості зразків порівняння зі штрихами такої ж рецептури пасти, як і у досліджуваному записі. Тобто, виконання досліджених записів у вказану в документі дату «03.02.2004» не виключається. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1261 ЦК України , у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Заповітом, відповідно до вимог ст. 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт, згідно з ч.1 ст. 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. У п. 18 правах про спадкування; нормативно-правовий акт № 7 від 30.05.2008 року постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7«Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06листопада 2009 року №9«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у пункті 16 роз`яснено, що правила статті -IV від 16.01.2003 225ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 05.01.2007 року є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. 3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта щодо неналежного сповіщення ОСОБА_2 про дату, час і місце проведення судового засідання, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовується матеріалами справи. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним заповіту, складеного 05 січня 2007 року ОСОБА_5 , за реєстровим № 3-9, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори Бойченко О.Є., оскільки висновком, викладеним в акті № 139 комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 24.03.2014 року, встановлено, що ОСОБА_5 під час складання ним заповіту від 05.01.2007 року на користь ОСОБА_2 страждав стійким хронічним психічним розладом та не міг в цей час усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Заповітом, відповідно до вимог ст. 1233 ЦК України, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт, згідно з ч.1 ст. 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. У п. 18 правах про спадкування; нормативно-правовий акт № 7 від 30.05.2008">постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7«Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06листопада 2009 року №9«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у пункті 16 роз`яснено, що правила статті -IV від 16.01.2003">225ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієїі з сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 14 червня 2021 року Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе