Постанова 4813 № 522/2429/21
від 01.06.2021 ·Номер провадження: 22-ц/813/7119/21 Номер справи місцевого суду: 522/2429/21 Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «НАШ ГОРОД») про визнання дій протиправними, скасування дозволу, зобов`язання вчинити певні дії, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Федчишиної Т.Ю. 16 лютого 2021року у м. Одеса, встановила: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «НАШ ГОРОД», про визнання дій протиправними, скасування дозволу, зобов`язання вчинити певні дії (а.с. 1-8). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником квартири та машиномісця в буд. АДРЕСА_1 . Поруч з будинком ТОВ «НАШ ГОРОД» здійснюється будівництво спортивно-готельного комплексу, що може негативно вплинути на стан будинку, в якому вона проживає. Вважає, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю та Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради протиправно надано дозволи ТОВ «НАШ ГОРОД» на виконання будівельних робіт для будівництва об`єкта «нове будівництво спортивно-готельного комплексу за адресою: АДРЕСА_2 », та на проведення земляних або монтажних робіт, не пов`язаних з прокладанням, перекладанням, ремонтом інженерних мереж і споруд» під час встановлення тимчасового огородження відповідно до наданої схеми за адресою: АДРЕСА_2 відповідно, оскільки згідно з новим Генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VІ, ділянка будівлі за адресою: АДРЕСА_2 розміщена в межах ландшафтно-рекреаційної території, з цільовим призначенням «зелена зона загального користування». Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року у відкритті провадження у справі було відмовлено (а.с. 22-26). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом приватного права, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної/юридичної особи. В такому випадку - це спір про право (а.с. 28-31). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, у тому числі, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. За правилами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно із частиною першою статті 2 КАС, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Тобто, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в цій справі є скасування дозволів, виданих суб`єктами владних повноважень, тобто рішень суб`єкта владних повноважень, прийняті при реалізації наданої йому компетенції. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала його протиправними діями відповідачів, як суб`єктів владних повноважень, щодо видачі дозволів на будівництво спортивно-готельного комплексу та на проведення робіт, а не діями забудовника щодо будівництва об`єкта, що виразилося в порушенні, на думку позивача, її прав та інтересів, тому між сторонами виникли саме адміністративні правовідносини, оскільки в цих правовідносинах відповідачі реалізують свої функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Таким чином, колегія суддів, враховуючи предмет спору в цій справі та підстави звернення позивача до суду з відповідним позовом, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За вказаних обставин, судом першої інстанції у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 обґрунтовано відмовлено, та роз`яснено позивачу право на звернення до суду з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання у апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 про те, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом приватного права, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної/юридичної особи. В такому випадку - це спір про право. Колегія суддів зауважує, що предметом даної справи є протиправні, на думку позивача, дії відповідачів, як суб`єктів владних повноважень, щодо видачі дозволів на будівництво спортивно-готельного комплексу та на проведення робіт, а не дії забудовника щодо будівництва об`єкта Припущення позивача на те, що протиправна забудова може негативно вплинути на стан будинку, в якому вона проживає, та який знаходиться поруч з об`єктом будівництва, з огляду на зміст спірних правовідносин, не може бути достатньою підставою для віднесення спірних правовідносин до приватно-правових. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 14 червня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе