Постанова 4851 № 520/13918/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2025 р.Справа № 520/13918/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року (постановлену суддею Тітовим О.М.) по справі № 520/13918/25 за позовом ОСОБА_1 до Міського голови Харкова Терехова Ігоря Олександровича , Директора Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради Лиски Костянтина Олександровича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міського голови Харкова Терехова І.О., Директор Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради Лиска К.О. про притягнення до відповідальності за організовану злочину діяльність та бездіяльність у виконанні своїх обов`язків, в якому просила: Міський голова Терехов І.О., директор Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради Лиска К.О., керівники інших Департаментів, які вказуються підписантами документів з внесеними недостовірними даними, прокурори і дізнавач по сфальсифікованій справі мають бути притягненими до кримінальної відповідальності, згідно п. 1, п. 2 ст. 364, ст. 365 КК України, п. 1, п. 2 ст. 366 КК України. За порушення Статуту Харківської громади, порушення присяги, за використання коштів з податків харків`ян та громадян України без доповіді про витрати, без узгоджень з власниками цих коштів, тобто витрачання коштів з міського бюджету, за які можна б було створити фортифікаційні споруди, закрити небо, тобто порушення обороноздатності міста Харкова, як частки України, міський голова має бути притягнений до відповідальності за державну зраду. Притягнути до відповідальності представників органів місцевого самоврядування Харківської громади та правоохоронної державної установи: міського голову Харкова Терехова І.О. за створення злочинного угрупування, порушення присяги, зловживання коштами громадян України, державну зраду; директора департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради Лиска К.О. і його заступників та інших підписантів з департаменту ЖКГ за підписання договору про роботи, не узгоджені з власником, з проникненням у житло, у власність, викрадення, використання компенсаційних коштів власників пошкодженого будинку; прокурорів і дізнавача по справі внесеної до ЄРДР № 12024226200000322 із сфальсифікованими даними; підписантів акту комісійного обстеження та інших посадовців за внесення недостовірних даних в офіційні документи. Притягнути до відповідальності саме за організовану злочинну діяльність та бездіяльність у виконанні своїх обов`язків, відповідно до: «Створення злочинної організації» (ст. 259 КК України); «Керівництво злочинною організацією» (ст. 259 КК України); «Участь у злочинній організації» (ст. 259 КК України); грабіж з насильством організованою групою під час воєнного стану ч.ч. 2-5 ст. 186 КК України; зловживання і перевищення службових повноважень п.п. 1, 2 ст. 364, ст. 365 КК України; внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей п.п. 1, 2 ст. 366 КК України та Статуту територіальної громади Харкова. Керуючись статтею 23 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Особи, винні у порушенні законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законом.» Негайно звільнити будинок АДРЕСА_1 від «окупації». Виплатити всім власникам квартир співвласникам будинку компенсацію за втрачене майно з можливістю відновити свої квартири. Стягнути на її користь коштовність всього втраченого нею рухомого і нерухомого майна, згідно ст.56 Конституції України, та моральний і фізичний збиток, що вплинув на її здоров`я, у загальному розмірі 10000000,00 грн. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міського голови Харкова Терехова І.О., Директора Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради Лиска К.О. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 р. та повернути до провадження справу 520/13918/25, яка була вказана на сайті «Судова влада України» за провадженням № П520/16634/25, на підставі виконання своїх обов`язків, згідно Конституції і Законів України, згідно своєї присяги народу України та відновити порушені права людини особами владних повноважень місцевого самоврядування, а саме: прибрати від будинку АДРЕСА_1 . Харкова паркан; припинити перешкоджання людям жити у власних квартирах; виплатити компенсацію кожному постраждалому власнику; притягнути до відповідальності суб`єктів владних повноважень, а саме керівників місцевого самоврядування за протиправні дії, що порушили Конституцію і Закони України, порушили права харків`ян, які постраждали від агресії путінського злочинного угрупування. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. В судовому засіданні апелянтка підтримала доводи апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції, та справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Представник Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила суд залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється лише в порядку кримінального судочинства та виключно за результатами повного та неупередженого розслідування. Одночасно суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для роз`яснення позивачці, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи, оскільки відповідно до вимог КПК України судовий розгляд питання про притягнення до кримінальної відповідальності без проведення розслідування неможливий. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Zаndv. Аustria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи зі сторони суб`єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. Крім того, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад і участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Аналогічна права позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 в справі №243/4405/17, від 19.05.2020 в справі №916/1608/18. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка просить суд притягнути відповідачів та інших посадових осіб до кримінальної відповідальності за ч.ч. 2-5 ст. 186, ст. 259, ч.ч. 1, 2 ст. 364, ст. 365, ч.ч. 1, 2 ст. 366 КК України. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України). Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України). Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження. Пунктом 14 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс дій, які здійснюються в порядку, встановленому КПК України, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи, в установлений КПК України, спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист. Таким чином, притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється, відповідно до КПК України, в порядку кримінального судочинства за результатами досудового розслідування. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про притягнення відповідачів та інших посадових осіб до кримінальної відповідальності за ч.ч. 2-5 ст. 186, ст. 259, ч.ч. 1, 2 ст. 364, ст. 365, ч.ч. 1, 2 ст. 366 КК України не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України, у зв`язку з чим не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги, з якими позивачка звернулася до суду, неможливо розглянути у судовому порядку, оскільки згідно із КПК України, судовий розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч.ч. 2-5 ст. 186, ст. 259, ч.ч. 1, 2 ст. 364, ст. 365, ч.ч. 1, 2 ст. 366 КК України без проведення досудового розслідування неможливий. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність роз`яснення позивачці до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд не роз`яснює, за правилами якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і які взагалі не підлягають судовому розгляду. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду викладеної у постановах від 22.03.2018 р. у справі №800/559/17, від 03.04.2018 р. у справі №9901/152/18 та від 30.05.2018 р. у справі №9901/497/18. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року по справі № 520/13918/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 13.08.2025 р.