Постанова 4818 № 619/3210/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 619/3210/20 Головуючий суддя І інстанції Якименко Л. О. Провадження № 22-ц/818/3007/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: завданої внаслідок ДТП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря : Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевченко Дар`ї Станіславівни на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Якименко Л.О., по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, встановив: Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2018 року Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_1 уклали поліс № АМ/4269481 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 (забезпечений транспортний засіб). Вказав, що 19 липня 2019 року відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: транспортний засіб «Renault Magnum», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та забезпечений транспортний засіб «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Відповідно до вироку Красноградського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 . Зазначив, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир забезпеченого транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , 2001 року народження, отримав тілесні ушкодження у вигляді гострої закритої черепно-мозкової травми, травми органів малого тазу, забою головного мозку, стан після двобічної діагностичної краніотомії, вторинного ураження валика мозолистого тіла, стовбурових структур (клінічно), пост травматичного розриву задньої уретри, стан після епіцистосмії, тетрапарезу з акцентом в лівих кінцівках, кома, гіпертермічний синдром, двобічної нижньодольової пневмонії, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. 16 грудня 2019 року до АТ «ПРОСТО-страхування» із заявою на виплату страхового відшкодування звернувся ОСОБА_3 . Вказав, що 31 січня 2020 року Головним спеціалістом Управління виплат по особистому страхуванню було складено розрахунок № 142369 страхового відшкодування. Відповідно до даного розрахунку: - витрати на лікування згідно касових чеків: 50 000, 00 гривень; - відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності: 4 173, 00 х 36 =150 228, 00 гривень. 31 січня 2020 року співробітниками АТ «ПРОСТО-страхування» було складено Страховий акт № 142369/ОЦВ, відповідно до якого дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 19 липня 2019 року за участі забезпеченого транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була визнана страховим випадком. Відповідно до Розпорядження № 316566 від 04 лютого 2020 року страхове відшкодування, що належить до виплати ОСОБА_3 , становить 200 000, 00 гривень. Відповідно до платіжного доручення № 2229 від 04 лютого 2020 року АТ «ПРОСТО-страхування» здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 200 000, 00 гривень. Таким чином, розмір фактичних витрат, які АТ «ПРОСТО-страхування» зазнало у зв`язку зі страховим випадком, який відбувся 19 липня 2019 року, становить 200 000, 00 гривень. Відповідно до вироку Красноградського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Аudi A4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» намагалося здійснити досудове врегулювання даного спору шляхом направлення регресної вимоги № 04-862 від 27 березня 2020 року на адресу відповідача. Однак, останній жодним чином не відреагував на дане звернення. Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» понесло додаткові судові витрати в розмірі 6 000, 00 гривень, які пов`язані із наданням правничої допомоги. На підставі вищевикладеного, ПрАТ «Просто-страхування» просило суд стягнути з відповідача затрати по виплаті страхового відшкодування у розмірі 200 000, 00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000, 00 грн та судові витрати у розмірі 3000 грн. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», суму по виплаті страхового відшкодування в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», понесені судові витрати судовий збір у розмірі 3000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», понесені витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6000 грн. В апеляційній скарзі адвокат Шевченко Д.С. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклала вимоги та доводи відзиву. При цьому вказала, згідно Розрахунку позивача, 50 000,00 грн. становили витрати на лікування, 150 228,00 - відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності (відповідно до п. 26.2 ст. 26 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у разі встановлення І групи інвалідності становить 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку). На підтвердження позовних вимог позивачем надано копії чеків, які не є належними доказами в розумінні цивільного процесуального законодавства, чеки не завірені, відповідно незрозуміло у кого перебувають оригінали. Зазначила, що частина чеків - нетоварні, товари неконкретизовані, а чеки не належні. Вказує, що надані чеки не підтверджені рецептами. Крім цього, серед наданих позивачем додатків наявні виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , які належним чином не завірені та всупереч закону розголошують медичну таємницю ОСОБА_3 без його письмової згоди. Зазначає, що витрати на придбання ліків та призначення медичних послуг не підтвердженні документально відповідним закладом здоров`я та те, що ці витрати є прямим наслідком ДТП. Вказала, що сума у розмірі 150 228,00 грн. страхової виплати було сплачено позивачем як відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності на підставі п. 26.2 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої стійка втрата працездатності потерпілим перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та виплачується у разі встановлення І групи інвалідності. Згідно наданої позивачем Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (серія 12 ААБ № 139195) ОСОБА_3 дійсно має першу (А) групу інвалідності, однак згідно цієї ж Довідки причина інвалідності - «загальне захворювання», а не гостра черепно-мозкова травма, тому вважає недоведеним причинний зв`язок захворювання та І групи інвалідності з ДТП. Крім цього, суд не врахував, що у позасудовому порядку врегулювання спору відповідачем на сьогоднішній день вже оплачено частину витрат на лікування на картку матері потерпілого ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними квитанціями. Вважає, що з наведених підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі. Жодних спроб досудового врегулювання збоку позивача не було. Так матеріали справи містять регресну вимогу на суму 200 000 грн. від 27 березня 2020 року вих. № 04-862, однак доказів про її попереднє направлення відповідачу немає. Відповідач також заперечив проти відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 6 000,00 грн., що не підтверджено належними доказами, оскільки на його думку доданий до матеріалів Ордер КС № 444205 не відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положенню про ордер адвоката та порядок ведення реєстр у ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від «17» грудня 2012 року №

36. Зокрема не зазначено, у яких конкретно органах надається правова допомога, а також відсутній обов`язковий реквізит - посилання на договір про надання правової допомоги. Сам ордер складено 08 січня 2020 року. Наявний в матеріалах Договір про надання правової допомоги № 1, між ПрАТ «ПРОСТО-страхування» та адвокатським бюро «Синюк та партнери» укладено 02 січня 2020 року. Договір не містить погодженої ціни послуг, вартості години роботи, відсутня вказівка про особу ОСОБА_3 . Згідно акту виконаних робіт від 29 травня 2020 року вбачається, що послуги надавалися в травні 2020 року, саму позовну заяву складено в червні 2020 року. Реєстр справ, доданий до позовної заяви, - 04 травня 2020 року, а тому неможливо встановити, коли ці послуги були надані. Сам Акт містить в переліку ще 14 справ, платіжне доручення № 7710 від 05.05.2020 року підтверджує оплату іншої суми - 75 000,00 грн. Самого рахунку позивачем не надано. Доданий до матеріалів справи детальний опис робіт від 29 травня 2020 року вважати належним доказом не можна, оскільки складений та підписаний він одноособово. Просить у позові відмовити в повному обсязі. У відзиві на скаргу представник Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» - адвокат Синюк С.Л. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09.02.2021 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» витрати пов`язані з оплатою судового збору, та витрати пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в суді першої та другої інстанції. На обґрунтування вказав, що відповідно до платіжного доручення № 2229 від 04 лютого 2020 року AT «ПРОСТО- страхування» здійснило виплату ліміту страхового відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 200 000,00 гривень. На даний час AT «ПРОСТО-страхування» виконало свої обов`язки перед ОСОБА_3 та виплатило останньому ліміт страхового відшкодування, однак ОСОБА_3 продовжував лікуватись і потребував коштів на придбання ліків. Оскільки ліміт страхового відшкодування не покриває всіх витрат на лікування то дані витрати компенсував ОСОБА_1 , а тому посилання Апелянта, що останнім було вже оплачено частину лікування ОСОБА_3 а тому позовні вимоги не підлягають у задоволенні в повному обсязі є безпідставними. Звертає увагу суду, що відповідно до Вироку Красноградського районного суду Харківської області внаслідок ДТП пасажиру автомобіля «AUDI А4», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді сполученої гострої закритої черепно-мозкової травми, травми органів малого тазу, забою головного мозку, стан після двобічної діагностичної краніотомії, вторинного ураження валика мозолистого тіла, стовбурових структур (клінічно), посттравматичного розриву задньої уретри, стан після епіцистостомії, тетрапарезу з акцентом в лівих кінцівках, кома, гіпертермічний синдром, двобічної нижньодольової пневмонії, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Згідно Довідки до акта огляду Міністерства охорони здоровея України (МСЕК) серія 12 ААБ № 139195 від 05 листопада 2019 року відповідно до якої ОСОБА_3 було встановлена І група інвалідності оскільки у ОСОБА_3 різко виражена обмежена життєдіяльність, потребує постійного стороннього догляду. Отже, з огляду на те, що в наслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, на підставі яких було встановлено І група інвалідності, у ОСОБА_3 різко виражена обмежена життєдіяльність, потребує постійного стороннього догляд, отже окрім ОСОБА_3 продовжував лікуватись та все своє життя змушений приймати лікарські препарати, і потребував кошти на придбання ліків, оскільки ліміт страхового відшкодування не покриває всіх витрат на лікування то дані витрати компенсував ОСОБА_1 . Зазначив, що для того, щоб отримати страхове відшкодування потерпілий ОСОБА_3 , надав до AT «ПРОСТО-страхування» медичну документації щодо історії лікування ОСОБА_3 (а зокрема виписку № 757 із медичної картки від 17 листопада 2019 року, довідку до акта огляду МСЕК N2 139195 від 05 листопада 2019 року та копію виписки № 9.11458 із медичної карти від 23 вересня 2019 року,) а також надав чеки на придбання ліків та надання послуг лікування. Медична документація та чеки на придбання ліків та надання послуг лікування надавались ОСОБА_3 до AT «ПРОСТО-страхування» в оригіналах для огляду, AT «ПРОСТО-страхування» здійснило ксерокопії даних документів, а оригінали повернуло потерпілому ОСОБА_3 оскільки останній відмовлявся віддавати дані оригінали до страхової компанії. Звертає увагу суду, що AT «ПРОСТО-страхування» не здійснює розголошення медичної таємниці лікування ОСОБА_3 . До AT «ПРОСТО-страхування», як страховика який виплатив страхове відшкодування у відповідності до 1191 ЦК України та 38 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, перейшло право зворотної вимоги до ОСОБА_1 у розмірі виплаченого відшкодування, в зв`язку з чим AT «ПРОСТО-страхування» звернулось до суду з відповідним позовом. Щодо доводів скарги необґрунтованості стягнення 150 000,00 грн., то відповідно до Вироку Красноградського районного суду Харківської області внаслідок ДТП, яке мало місце 19 липня 2019 року, пасажиру автомобіля «AUDI А4», д.р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді сполученої гострої закритої черепно-мозкової травми, травми органів малого тазу, забою головного мозку, стан після двобічної діагностичної краніотомії, вторинного ураження валика мозолистого тіла, стовбурових структур (клінічно, посттравматичного розриву задньої уретри, стан після епіцистостомії, тетрапарезу з акцентом в лівих кінцівках, кома, гіпертермічний синдром, двобічної нижньодольової пневмонії, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.Згідно п. 7 виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3965 від 18.10.2019 р. «Пацієнт потребує направлення на МСЕК для визначення групи інвалідності».Згідно Довідки до акта огляду Міністерства охорони здоров`я України (МСЕК) серія 12 ААБ № 139195 від 05 листопада 2019 року відповідно до якої ОСОБА_3 було встановлена І група інвалідності оскільки у ОСОБА_3 різко виражена обмежена життєдіяльність, потребує постійного стороннього догляду.Окрім того, відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 757 від 17.11.2019 р. Отже, після отримання І групи інвалідності ОСОБА_3 продовжив лікування та був виписаний з медичного закладу 17 листопада 2019 року. Звертає увагу суду, що ОСОБА_3 перебував на лікуванні в медичному закладі з 19 липня 2019 року по 17 листопада 2019 року в загальній кількості становить 121 день. Просить стягнути витрати пов`язані з оплатою судового збору в суді першої та другої інстанції та витрати на правову допомогу позивача у апеляційній інстанції у розмірі 6000 грн та не є остаточним, фактичний розрахунок та доказ його понесення буде наданий пізніше в процесі розгляду справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Шевченко Д.С., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню. У статті 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом правом страховика після здійснення виплати страхового відшкодування звернутися із регресним позовом до відповідача - водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Позов підтверджений належними і достовірними доказами, зокрема, встановленим вироком Красноградського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року фактом вини страхувальника у скоєнні ДТП, що перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і шкідливими наслідками, що настали. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Згідност. 979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає страховим випадком подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Відповідно дост. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно підпункту «в» пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) Верховний Суд зазначив про те, що «відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов». Матеріалами справи підтверджується, що 15 листопада 2018 року Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_1 уклали поліс № АМ/4269481 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 (забезпечений транспортний засіб) (а.с. 5). 19 липня 2019 року відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: транспортний засіб «Renault Magnum», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та забезпечений транспортний засіб «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Відповідно до вироку Красноградського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 , а також згідно вироку ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Аudi A4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. За вищевказаним вироком ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та затверджено угоду про визнання винуватості від 30 серпня 2019 року, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 за згоди потерпілої ОСОБА_4 . Призначено було ОСОБА_1 покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік та з застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком на два роки з покладанням обов`язків передбачених ст. 76 КК України. (а.с. 6-9). Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир забезпеченого транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , 2001 року народження, отримав тілесні ушкодження у вигляді гострої закритої черепно-мозкової травми, травми органів малого тазу, забою головного мозку, стан після двобічної діагностичної краніотомії, вторинного ураження валика мозолистого тіла, стовбурових структур (клінічно), пост травматичного розриву задньої уретри, стан після епіцистосмії, тетрапарезу з акцентом в лівих кінцівках, кома, гіпертермічний синдром, двобічної нижньодольової пневмонії, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3965 від 18.10.2019 у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , основний діагноз: сполучена гостра тяжка черепно-мозкова травма та травма малого тазу, дифузне аксональне ушкодження головного мозку, посттравматичний розрив уретри, стан після операції: двобічної діагностична краніотомія (19.07.2019); ревізія органів черевної порожнини епіцистостомії (19.07.2019); трахеостомія (01.08.2019), злоякісний нейролептичний синдром, спастичний тетрапарез, підкорковий синдром. Пацієнт потребує направлення на МСЕК для визначення інвалідності (а.с. 10-12). Відповідно до виписки № 757 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 17.11.2019 у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повний діагноз: сполучена гостра тяжка черепно-мозкова травма та травма малого тазу (19.07.2019 ДТП), дифузне аксональне ушкодження головного мозку, післятравматичний розрив уретри, стан після операції (19.07.2019): двобічна діагностична краніотомія; ревізія органів черевної порожнини; трахеостомія (01.08.2019), спастичний тетрапарез виражений переважно правих кінцівок, астенічний синдром (а.с. 15-16). З довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ № 139195 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлена І А група інвалідності з 04.11.2019; різко виражене обмеження життєдіяльності, потребує постійного стороннього догляду (а.с. 17). Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №9.11458 від 23.09.2019 у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повний діагноз: сполучена гостра тяжка черепно-мозкова травма та травма малого тазу, дифузне аксональне ушкодження головного мозку, післятравматичний розрив уретри, стан після операції: двобічна діагностична краніотомія (19.07.2019); ревізія органів черевної порожнини, епіцистостомії (19.07.2019); трахеостомія (01.08.2019), злоякісний нейролептичний синдром, спастичний тетрапарез, підкорковий синдром. Лівобічна госпітальна пневмонія, гнійний трахеобронхіт (а.с. 18-19). 16 грудня 2019 року АТ «ПРОСТО-страхування» із заявою на виплату страхового відшкодування звернувся потерпілий ОСОБА_3 . 31 січня 2020 року Головним спеціалістом Управління виплат по особистому страхуванню було складено розрахунок № 142369 страхового відшкодування. Відповідно до даного розрахунку: - витрати на лікування згідно касових чеків: 50 000, 00 гривень; - відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності: 4 173, 00 х 36 =150 228, 00 гривень. 31 січня 2020 року співробітниками АТ «ПРОСТО-страхування» було складено Страховий акт № 142369/ОЦВ, відповідно до якого дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 19 липня 2019 року за участі забезпеченого транспортного засобу «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була визнана страховим випадком. Відповідно до Розпорядження № 316566 від 04 лютого 2020 року страхове відшкодування, що належить до виплати ОСОБА_3 , становить 200 000, 00 гривень. Відповідно до платіжного доручення № 2229 від 04 лютого 2020 року АТ «ПРОСТО-страхування» здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 в розмірі 200 000, 00 гривень. Отже, розмір страхового відшкодування, яке АТ «ПРОСТО-страхування» здійснило у зв`язку зі страховим випадком, який відбувся 19 липня 2019 року, становить 200 000, 00 гривень. Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» у порядку досудового врегулювання даного спору направляло регресну вимогу № 04-862 від 27 березня 2020 року на адресу відповідача. Той факт, що він її не отримав відповідно до змісту ст. 55, 124 Конституції України та згаданої норми ст. 38 Закону України «Про не позбавляє позивача права на судовий захист відшкодування в порядку регресу. Навдені з цього приводу доводи скарги є безпідставними. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України обставини, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 з наступними змінами під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського ведення, оперативного керування або за іншими підставами. Згідно підпункту «в» пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Крім того, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суд першої інстанції відповідно до вказаної норми цивільного процесуального прав правильно вважав, що не потребують повторного доказування обставини відносно наявності вини ОСОБА_1 у завданні шкоди та інших обставин ДТП, встановлених вироком Красноградського районного суду Харківської області від 24 вересня 2019 року. Згідно вироку ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Аudi A4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, що ним не спростовано, вирок не оскаржено. Отже, матеріалами справи підтверджується завдання шкоди ОСОБА_3 , яка була сплачена страховою компанією, а отже остання вправі звернутися з регресним позовом до ОСОБА_5 . Відповідно до ст. 1187 ч. 2 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, виконання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Вищевказаний вирок, яким встановлені ці обставини, набрав законної сили, є чинним, і його висновки, в силу положень ч. 6 ст.82 ЦПК України, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Із зазначеного вище вироку суду від 24 вересня 2019 року вбачається, що в ході судового засідання під час розгляду кримінальної справи №626/2014/19 ОСОБА_1 не оспорював обставин вчиненого ним злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України та визнав свою винуватість у скоєнні даного злочину з викладених у ньому обставин (а.с.6-9). Виходячи із фактичних обставин справи, заборони недобросовісної процесуальної поведінки, що визначено процесуальними обов`язками учасника справи у ч. 2 ст. 43 ЦПК України та загальними засадами цивільного законодавства у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та приписів ч.6 статті 82 ЦПК України, ч.5 статті 1187, 1195 ЦК України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди підлягають документально підтверджені наданими товарними чеками, накладними, фіскальними чеками витрати ОСОБА_3 на придбання ним лікарських препаратів та проходження медичного обстеження у зв`язку з лікуванням після дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 19.07.2019 року з вини відповідача ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд приймає до уваги документально підтверджені вищезазначені витрати ОСОБА_3 у зв`язку з проходженням ним лікування (а.с.10-94). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погоджується суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що ДТП сталося саме із вини відповідача, що було встановлено вироком суду, який набрав законної сили 25.10.2019, суд правильно застосував норму підпункту «в» пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення у порядку регресу із відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування, яка виплачена останнім потерпілій у ДТП особі. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у своїй постанові від 20.11.2019 року по справі № 357/11181/17 (провадження № 61-4167св18). З урахуванням травм, спричинених внаслідок ДТП, призначення лікаря на їх лікування, проведеного оперативного втручання, квитанцій на придбання ліків, підтверджується витрачання ОСОБА_3 на лікування завданих травм внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суми, заявленої у позові. Наявні у матеріалах справи виписки із медичної карти стаціонарного хворого, а також довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 03.11.2019 р. містять посилання, що травма була отримана ОСОБА_3 в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Строком до 04.11.2021 року йому встановлена І група інвалідності (а.с.10-19), що спростовує доводи скарги щодо того, що не підтверджена причина інвалідності та причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та отриманою інвалідністю. Оскільки, відповідач та його представник не спростували належними, допустимими доказами у цій справі, то ОСОБА_3 мав право на страхове відшкодування за вищезазначеним договором за результатами вказаної ДТП в іншій сумі, ніж була фактично йому виплачена ПрАТ «Просто-страхування» останньому (копія платіжного доручення на суму 200000,00 грн., а.с.99). Крім того, встановлено, що страхова компанія відповідача ОСОБА_1 - ПрАТ «Просто-страхування» вищезазначений розмір страхового відшкодування визначила у передбаченому ст. 22-26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку та добровільно виплатила на користь ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо - транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником). Таким чином, враховуючи те, що факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та його вина у вчиненні ДТП встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, дані обставини ним не заперечуються, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про стягнення з нього сплаченого позивачем потерпілому страхового відшкодування у розмірі 200000,00 грн. в порядку регресу. Належні, допустимі докази на спростовування цих висновків у матеріалах цієї справи відсутні і апелянтом не надані. Крім того, у п.п. 72-74 постанови від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при перегляду аналогічної вимоги МТСБУ про стягнення шкоди в порядку регресу у контексті тлумачення статті 1191 ЦК України та ст. Статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надав таке визначення поняття регресу. Регресом(з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17). Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання. Таким чином, якщо відповідач не оспорив розмір чи підстави страхової виплати, то він за вищевказаним змістом поняття регресу після сплати страхового відшкодування позивачем у даному випадку може спростовувати лише цей факт та розмір здійсненного платежу. Всупереч свого процесуального обов`язку відповідач цих обставин належним чином не спростував і тому колегія суддів відхиляє наведені у скарзі заперечення щодо недоведеності потерпілим від ДТП розміру понесених витрат на своє лікування та причинного зв`язку між ДТП та отриманої після цього потерпілим інвалідності. Твердження апелянта про те, що він виплатив потерпілому ОСОБА_3 суму компенсації завданих збитків згідно копій квитанцій на придбання ліків, а тому немає підстав для стягнення з нього суми страхового відшкодування в порядку регресу є необґрунтованими, оскільки позивач не довів їх причинний зв`язок зі сплаченим позивачем потерпілому страхового відшкодуванням. Безпідставні також є посилання апелянта на те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб. Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із; - складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); - часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); - обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, - ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 02 січня 2020 року між АТ «ПРОСТО-страхування» та адвокатським бюро «Синюк та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги по відшкодуванню шкоди по страховому випадку, який відбувся із забезпеченим транспортним засобом «Аudi A4» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Адвокатське бюро «Синюк та партнери» є організацією, яка спеціалізується в даних юридичних послугах. Правнича допомога, обумовлена договором, надавалась керівником адвокатського бюро «Синюк та партнери» - Синюком Станіславом Леонідовичем, який є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС № 6423/10 від 15 лютого 2018 року, виданого Радою адвокатів Київської області, а тому має право надавати правничу допомогу позивачу. Як вбачається зі змісту позовної заяви, дана справа є складною, оскільки містить достатньо велике правове обґрунтування вимог, розрахунок вимог, а також велику кількість письмових доказів, які підтверджують позовні вимоги, які були досліджені адвокатом. Також з матеріалів справи слідує, що адвокатом з надання правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою справи до розгляду та збору доказів, було витрачено 5 годин. До цього ж, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги було визначено за домовленістю сторін з урахуванням значення цієї справи для позивача, оскільки правильне вирішення цієї справи для останнього є запорукою фінансової стабільності та ділової репутації. З матеріалів справи вбачається, що за надану правничу допомогу позивач сплатив 6 000, 00 гривень, що підтверджується реєстром справ від 04 травня 2020 року (Додаток № 1 до Договору), актом виконаних робіт від 29 травня 2020 року, детальним описом робіт (наданих послуг) від 29 травня 2020 року (Додаток № 1.6 до Договору), який є невід`ємною частиною договору № 1 від 02 січня 2020 року, та платіжним дорученням № 7710 від 05 травня 2020 року. Позивачем на підтвердження понесених в суді першої інстанції витрат на професійну правову допомогу, які він просив стягнути на його користь, було до суду надано: договір про надання правничої допомоги від 02 січня 2020 року; реєстр справ від 04 травня 2020 року, акт виконаних робіт від 29 травня 2020 року на суму 6 000 грн.; платіжне доручення № 7710 від 05 травня 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги від 29 травня 2020 року. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відшкодував понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6000 гривень, позивачем були надані відповідні докази, передбачені ч.ч.2,3 ст.137 ЦПК України для підтвердження і обґрунтування таких судових витрат, які повністю відповідають вимогам ст.137 ЦПК України. Відповідач при наявності процесуальної можливості не подавав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак, передбачених ст. 76 ЦПК України належних і допустимих доказів на спростовування висновків суду першої інстанції до матеріалів справи відповідачем не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263, 264 ЦПК України на підставі належним чином оцінених доказів було правильно встановлені фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, з наведенням відповідного мотивування свого рішення та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, у зв`язку із чим відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.259, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевченко Дар`ї Станіславівни - залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 червня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.