LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Івано-Франківський апеляційний суд344/4281/21

від 04.06.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 344/4281/21 Провадження № 22-ц/4808/691/21 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» про визнання дій протиправними, стягнення недорахованої та невиплаченої заробітної плати, визнання стажу роботи як наукового, зобов`язання провести/переоформити призначену раніше пенсію за віком на пенсію як науковому працівнику, зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої та невиплаченої пенсії за віком, зобов`язання виплатити перераховані та невиплачені кошти, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про повернення позовної заяви, постановлену суддею Бабій О.М. 24 березня 2021 рокув м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» про визнання дій протиправними, стягнення недорахованої та невиплаченої заробітної плати, визнання стажу роботи як наукового, зобов`язання провести/переоформити призначену раніше пенсію за віком на пенсію як науковому працівнику, зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої та невиплаченої пенсії за віком, зобов`язання виплатити перераховані та невиплачені кошти (а.с.1-11). Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 березня 2021 року заяву повернуто позивачу (а.с.13-16). Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на її незаконність та необґрунтованість. Апелянт зазначає, що не погоджується із висновком суду щодо того, що позовні вимоги до Управління пенсійного фонду як суб`єкта владних повноважень повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим не підлягають застосуванню правила статті 188 ЦПК України. На думку апелянта, суд неуважно ознайомився із змістом позовної заяви і її вимогами, в тому числі щодо порушення трудового права на пенсію, що є взаємопов`язаними та повинні розглядатись в рамках одного провадження. Зазначає, що при окремому оскарженні дій пенсійного фонду автоматичним є залучення до участі у справі даного відповідача, оскільки встановлення обставин неправомірності нарахування стажу роботи як ненаукового роботодавцем тягне за собою визнання наукового виду пенсії та її перерахунок з часу призначення, тощо. В даному випадку, на думку апелянта, у позові поєднано основні та похідні вимоги, що не можуть бути роз`єднані в різні провадження (різними судочинствами), бо поєднані між собою як підставами їх виникнення (порушення прав), так і письмовими доказами, що їх обґрунтовують. Зокрема, позовні вимоги про визнання дій протиправними та визнання стажу роботи її як наукового працівника є основними вимогами, від яких прямо залежить вирішення та задоволення похідних вимог щодо призначення/зміни виду пенсії за віком на науковий вид пенсії, перерахунку, нарахування та виплати такої пенсії відповідного виду. Відповідачі в сукупності та окремо є особами, що безпосередньо та прямо пов`язані із предметом спору та обставинами, що виникли у даній ситуації при порушенні її трудових прав та прав на отримання саме наукової пенсії. З наведених підстав просить скасувати ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.19-21). Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В силу частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до статті 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення ОСОБА_1 позовної заяви, суд першої інстанції виходив з положень пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України, встановивши, що заявлені у позовній заяві вимоги підлягають розгляду за правилами різних судочинств (цивільного та адміністративного), стаття 188 ЦПК України у даному випадку застосуванню не підлягає, повернув позовну заяву. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду з огляду на таке. Згідно статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Таким чином, нормою процесуального права закріплено право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Згідно з частинами 4, 5 статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Частина 6 статті 188 ЦПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або Господарським процесуальним кодексом України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Так, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду. Визначити підсудність суду - значить з`ясувати коло цивільних прав, які компетентний вирішувати по суті даний суд. Якщо на стадії відкриття провадження буде встановлено, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (ч.1ст.186 ЦПК України). Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» про визнання дій протиправними, стягнення недорахованої та невиплаченої заробітної плати, визнання стажу роботи як наукового, зобов`язання провести/переоформити призначену раніше пенсію за віком на пенсію як науковому працівнику, зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої та невиплаченої пенсії за віком, зобов`язання виплатити перераховані та невиплачені кошти. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (цивільного в частині вимог, заявлених до державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» і адміністративного в частині вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області). Однією з підстав повернення позовної заяви є порушення правил об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу). Однак, у частині 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень частини 1 статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частиною 5 статті 12 ЦПК України на суд покладений обов`язок роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (пункт 3), зокрема і щодо предметної юрисдикції цивільних справ та статусу учасників судового процесу, а також обов`язок сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4). Колегія суддів вважає, що чітке дотримання вимог процесуального закону є необхідним явищем, оскільки забезпечує вірне дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Суд повинен був врахувати, що положення процесуального Закону про доступ до правосуддя превалюють над положеннями, які регулюють питання повернення позовної заяви. З метою забезпечення позивачу доступу до правосуддя, суду необхідно було залишити позовну заяву без руху і визначити строк для усунення недоліків позовної заяви, роз`яснивши позивачу положення процесуального закону щодо об`єднання позовних вимог і вимоги до оформлення позовної заяви, зазначивши, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області може бути залучене у цивільному спорі у якості третьої особи. Отже, надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавило позивача права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви є помилковим. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивача на вільний доступ до правосуддя та постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Івано-Франківського міського Івано-Франківської області від 24 березня 2021 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»