Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6791/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6791/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Файдюка В.В., Суддів Земляної Г.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі Марчук О.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Прем`єр міністра України Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України, Міністерки соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни, Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, треті особи: Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Генеральний прокурор України Венедіктова Ірина Валентинівна , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Прем`єр-міністра України Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України, Міністерки соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни, Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, треті особи - Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Генеральний прокурор України Венедіктова Ірина Валентинівна , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними, зобов`язання чинити певні дії, відшкодування матеріальної шкоди. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року позовну заяву повернуто на підставі п. 6 ч. 4 статті 169 КАС України у зв`язку з тим, що було порушено правила об`єднання позовних вимог. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 23 березня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Прем`єр міністра України Гончарука Олексія Валерійовича, Міністерства соціальної політики України, Міністерки соціальної політики України Соколовської Юлії Сергіївни, Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, треті особи: Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Генеральний прокурор України Венедіктова Ірина Валентинівна , Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди. Так, позивачем заявлено об`єднані позовні вимоги, якими оскаржується протиправна бездіяльність відповідачів, їх незаконні дії та рішення щодо призначення, нарахування та виплати у належному розмірі пенсії, виплати заборгованості по пенсії; призначення соціальної житлової субсидії, соціальної допомоги; компенсації матеріальної та моральної шкоди. Крім того, серед клопотань, поданих разом із позовом, міститься клопотання про зобов`язання Генерального прокурора України Венедіктової Ірини Валентинівни вчинити дії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, зокрема, внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу. Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено правила об`єднання позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 статті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України, заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Так, відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Частиною 1, 4 статті 172 КАС України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1, 6 статті 21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. При цьому, похідною вимогою в розумінні п.23 ч.1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Колегія суддів звертає увагу, що пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних. Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях. Слід звернути увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Між тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту позовної заяви вбачається, що позов заявлено одним позивачем до різних відповідачів щодо їх дій на відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними, на думку позивача, рішеннями, діями чи бездіяльністю; про визнання за позивачем права; про зобов`язання вчинити дії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством; про припинення дій, які порушують права позивача тощо. Тобто, підстави позову щодо кожного з відповідачів, як і обставини справи, що спонукали позивача до позивача до суду, є різними, індивідуальними, оскільки кожен з відповідачів діяв окремо та незалежно один від одного в межах своїх повноважень та у спосіб, встановлений законом. Відповідно до ч.2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними, не пов`язаними між собою. Предметом позову є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування, підтверджуються різними доказами та виникли з різних відносин, що регулюються абсолютно різними нормативно-правовими актами. Тому питання щодо наявності підстав для звернення до адміністративного суду, поважності причин пропуску строку звернення до суду, розмір позовних вимог, нетотожність предметів спору тощо мають розглядатись окремо щодо кожного відповідача із урахуванням всіх обставин, що мали місце, задля найбільш ефективного вирішення відповідних питань. Слід зазначити, що позивач в апеляційній скарзі не надав пояснень щодо того, чому саме необхідно всі заявлені ним позовні вимоги до кількох різних відповідачів вирішувати в межах одного провадження. Як і в цілому не наведено мотивів протиправності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з посиланням на конкретні норми процесуального права. Більше того, мотивування апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви направлено на вирішення розглядуваного спору по суті. Проте, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що наразі по суті спір не розглядається, а лише вирішується питання щодо наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі. При цьому, об`єднані позивачем в одній позовній заяві вимоги за своєю суттю не є основними та похідними позовними вимогами. Так, суд погоджується з твердженням позивача про те, що завдання як матеріальної, так і моральної шкоди внаслідок виплати пенсії у неналежному розмірі є похідною вимогою від вимоги про зобов`язання належним чином обчислити пенсію. Разом з тим, вимога про зобов`язання належним чином обчислити пенсію не може бути похідною від вимоги про зобов`язання призначити житлову субсидію, як і навпаки. З наведеного вбачається, що при зверненні до суду із даним позовом одночасно кількох відповідачів з вимогами, що не є основними та похідними, позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем підстави для об`єднання позовних вимог не знайшли свого підтвердження. Таким чином, враховуючи викладене, відповідно до ч.1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України виключається можливість об`єднання заявлених позивачем вимог в одній позовній заяві, оскільки спільний розгляд таких вимог суттєво ускладнить та сповільнить вирішення спору по суті, з огляду на що, позовна заява відповідно до п.6 ч.4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поверненню. Відповідно до п.6 ч.4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Згідно ч.8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує особі право на справедливий суд, яке передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність. Отже, право позивача на звернення до суду із заявленими вимогами не було поставлене під загрозу оскаржуваною ухвалою, з огляду на передбачуваність для позивача наслідків його помилкових дій з об`єднання в одній позовній заяві вимог до кількох різних відповідачів, для розгляду яких ОАС м. Києва не є судом, встановленим законом. Суть права позивача на звернення до суду не була нівельована поверненням їм позовної заяви, а дії суду є пропорційними відповідній меті та не є свавільними. Посилання апелянта в скарзі на протиправність дій посадових осіб ДП «Укрпошта» судом не оцінювалися, оскільки для вирішення розглядуваного питання дані обставини не мають жодного значення. Клопотання, заявлені позивачем в апеляційній скарзі, зокрема, щодо залучення до участі у справі третіх осіб, витребування від відповідачів доказів, колегією суддів також не розглядалися, оскільки вони стосуються вирішення спору по суті, а наразі вирішується питання щодо відкритті япровадження. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм процесуального права. Таким чином, оспорювана ухвала відповідає вимогам процесуального закону, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев