Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 758/9351/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/9351/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Файдюка В.В., Суддів Земляної Г.В., Мєзєнцева Є.І., При секретарі Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, Виконуючого обов`язки начальника Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва, заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва, начальника управління обслуговування Бойко О.В. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 липня 2018 справу № 758/9351/18 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позовну заяву повернуто на підставі п. 6 ч. 4 статті 169 КАС України у зв`язку з тим, що позивачем було порушено правила об`єднання позовних вимог. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом уточнення позовних вимог та визначення належних відповідачів у справі. 16 жовтня 2020 року від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивачем заявлено наступні позовні вимоги: - поновити строк позовної давності, з 10 вересня 1993 року та при прийнятті судового рішення, застосувати норми і положення ст. ст. 15, 32, 34 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 76 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ст. 70 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 3 ст. 268 Цивільного кодексу України, Постанови Іменем України, Судової колегії Одеського Апеляційного Адміністративного Суду від 25 лютого 2009 року, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 16 березня 2012 року, Довідки Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2012 року "Про узагальнення та вивчення практики розгляду і вирішення адміністративними судами справ, пов`язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - визнати, протиправними дії КМУ, Головного управління ПФУ в м. Києва та в.о. керівника Головного УПФ України в м. Києва ОСОБА_2 та притягнути їх до кримінальної відповідальності за невиконання чисельних судових рішень КС України на підставі ч. 2 ст. 382 КК України, на протязі 27 років, при нарахуванні та виплаті позивачу основної (державної) та додаткової пенсії за шкоду заподіяну моєму здоров`ю з 10.09.1993 р., не на підставі ст. ст. 49, 50, 53, ч. 4 ст. 54, 58, ч. 3 ст. 67, 70, 71 та Прикінцевих положень до Чорнобильського Закону, ст. 22, ч. 3 ст. 46, п. 1 та 6 ст. 92, ч. 4 ст. 124, 150, ч. 3 ст. 152 Конституції України, а на підставі підзаконних актів, Постанов КМ України, що мають нижчу юридичну силу; - зобов`язати КМУ та Управління ПФУ в м. Києва провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю за період з 10 вересня 1993 року з врахуванням невиплаченої суми (з 10 вересня 1993 року по 01 серпня 1997 року) з врахуванням виплати одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров`ю, особам які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, на підставі ч. 1 ст. 48 та Прикінцевих положень до Чорнобильського Закону і виплачувати її з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України; - зобов`язати КМУ та Управління ПФУ в м. Києва провести перерахунок основної (державної) пенсії за період з 10 вересня 1993 року та виплачувати її, надалі, без часових обмежень, в повному обсязі з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України; - зобов`язати В. о. начальника Головного УПФ України в Подільському районі м. Києва О. В. Бойко, за 27 річні протиправні дії сплатити позивачу нанесену нею особисто моральну шкоду заподіяну його здоров`ю на підставі ст. ст. 55, 56, ч. 3 ст. 152 Конституції України, Рішення КСУ № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про Судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" ( витяг, станом на 25.05.2001р.), ч. 1 та 2 ст. 1167, 1168, 1172, 1173 ЦК України у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, а Головне Управління ПФУ в м. Києва у розмірі 100 (ста) мінімальних заробітних плат встановлених чинним законодавством України на момент розгляду судового позову; - стягнути з Кабінету Міністрів України за 27 річне знущання над інвалідом -ліквідатором за системні порушення Конституційних прав і свобод, не виконання ними чисельних Рішень Конституційного Суду України, Прикінцевих положень до Чорнобильського Закону, Міжнародного права ратифікованого ВРУ, на підставі ст. ст. 55, 56, ч. З ст. 152 Конституції України моральну шкоду, в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень з урахуванням інфляційних процесів на момент виплати; - зобов`язати Головне УПФ України в м. Києва надалі пенсію основну (державну) і додаткову за шкоду заподіяну здоров`ю нараховувати без обмежень часу та виплачувати у розмірах, які встановлені ст. ст. 50, 53, ч. 4 ст. 54, 58, ч. З ст. 67, 71 та Прикінцевих Положень до Чорнобильського Закону, у відповідності до ст. 22, ч. З ст. 46, п. 1 та 6 ст. 92 Конституції України; - прийняти окреме судове рішення, яким зобов`язати Кабінет Міністрів України привести до норм Чорнобильського Закону його Постанову «Про порядок обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23 листопада 2011 прку, а Головне Управління ПФУ в м. Києва невідкладно виконати вимоги Прикінцевих положень до Чорнобильського Закону, які ними проігноровані, та в злочинний спосіб не виконані до цього часу, з 2006 року, визначивши ним кримінальне покарання на підставі ч. 2 ст. 382 КК України, застосувавши дію Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» (зміненою і доповненою Протоколами № 11 та 14) у супроводі Додаткового Протоколу і Протоколів № 4, 6, 7, 12 і 13, де: ст. 2 п. а. (встановлюється): -... для захисту будь - якої особи (лиця) від протиправного насилля; ст. 4 п. 1 (проголошує): - ...Ніхто не може утримуватись в рабстві чи підневільному стані; ст. 16 (вказує на право): - обмеження на політичну діяльність іноземців. Ніщо, в статтях 10, 11 і 14 не може розглядатися, як перепона для Високих домовленостей Сторін вводити обмеження на політичну діяльність іноземців, які заполонили владу в законодавчій та виконавчій владі України; ст. 17 (встановлюється): - Заборона зловживання правами. Ніщо у цій Конвенції не може трактуватися, як означаюче, що будь - яка держава, будь - яка група осіб чи будь - яка особа має право займатись будь - якою діяльністю чи чинити будь - які дії, що направлені на порушення прав і свобод, признаних у цій Конвенції, чи на її обмеження у більшій мірі, чим це передбачено у Конвенції та притягнути їх, спільно, за ці 27 річні порушення прав людини до кримінальної відповідальності, на підставі ст. ст. 55, 56 Конституції України та ст. 38 Закону України « Про державну службу». Тобто, з наведеного вбачається, що до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві, Виконуючого обов`язки начальника Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві Бойко Олени Володимирівни про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, зі змісту якого вбачається, що позов заявлено одним позивачем до різних відповідачів щодо незаконності їх дій з приводу невиконання чисельних судових рішень, не нарахування та не виплати позивачу основної (державної) та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в повному обсязі згідно Чорнобильського Закону, вчинення по відношенню до позивача злочинних дій, сплати позивачу нанесеної моральної шкоди, заподіяної його здоров`ю, стягнення морально шкоди, інфляційних процесів, трьох відсотків річних, визначення кримінального покарання на підставі ч. 2 ст. 382 КК України із застосуванням Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод». Тобто, позивачем заявлено об`єднані позовні вимоги, якими оскаржується протиправна бездіяльність відповідачів, їх незаконні дії щодо захисту конституційних прав та інтересів позивача по забезпеченню соціальних гарантій; компенсації моральної шкоди та притягнення винних до кримінальної відповідальності. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу. Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено правила об`єднання позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 статті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22-23, 26, а також у рішенні від 18 лютого 2011 року по справі Мушта проти України, заява № 8863/06, пункти 37, 38, 47, розкриваючи зміст принципу юридичної визначеності в контексті передбаченого у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на доступ до суду зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Так, відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 172 КАС України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Відповідно до ч. 1 статті 21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. При цьому, похідною вимогою в розумінні п.23 ч.1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Колегія суддів звертає увагу, що пов`язаними між собою можна вважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних. Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях. Слід звернути увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Між тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту позовної заяви вбачається, що позов заявлено одним позивачем до різних відповідачів щодо їх дій на відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними, на думку позивача, рішеннями, діями чи бездіяльністю; про визнання за позивачем права; про зобов`язання вчинити дії; про припинення дій, які порушують права позивача, про притягнення до кримінальної відповідальності тощо. Тобто, підстави позову щодо кожного з відповідачів, як і обставини справи, що спонукали позивача до звернення до суду, є різними, індивідуальними, оскільки кожен з відповідачів діяв окремо та незалежно один від одного в межах своїх повноважень та у спосіб, встановлений законом. Відповідно до ч.2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, обставини, заявлені у позові, та підстави позову є різними, не пов`язаними між собою. Предметом позову є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування, підтверджуються різними доказами та виникли з різних відносин, що регулюються абсолютно різними нормативно-правовими актами. Тому питання щодо наявності підстав для звернення до адміністративного суду, поважності причин пропуску строку звернення до суду, розмір позовних вимог, нетотожність предметів спору тощо мають розглядатись окремо щодо кожного відповідача із урахуванням всіх обставин, що мали місце, задля найбільш ефективного вирішення відповідних питань. Слід зазначити, що позивач в апеляційній скарзі не надав пояснень щодо того, чому саме необхідно всі заявлені ним позовні вимоги до кількох різних відповідачів вирішувати в межах одного провадження. Як і в цілому не наведено мотивів протиправності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з посиланням на конкретні норми процесуального права. Натомість аргументи апеляційної скарги направлені на обґрунтування позовних вимог по суті безвідносно оскаржуваної процесуальної ухвали. При цьому, об`єднані позивачем в одній позовній заяві вимоги за своєю суттю не є основними та похідними позовними вимогами. Так, суд зазначає, що завдання як матеріальної, так і моральної шкоди внаслідок не виплати належних соціальних гарантій є похідною вимогою від вимоги про зобов`язання надати належні соціальні гарантії. Разом з тим, вимоги про зобов`язання КМУ привести свої нормативно-правові акти у відповідність до законів чи притягнення осіб до кримінальної відповідальності не можуть бути похідними від вимог про зобов`язання нарахувати і виплатити пенсію, як і навпаки. З наведеного вбачається, що при зверненні до суду із даним позовом одночасно до кількох відповідачів з вимогами, що не є основними та похідними, позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені позивачем підстави для об`єднання позовних вимог не знайшли свого підтвердження. Таким чином, враховуючи викладене, відповідно до ч.1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України виключається можливість об`єднання заявлених позивачем вимог в одній позовній заяві, оскільки спільний розгляд таких вимог суттєво ускладнить та сповільнить вирішення спору по суті, з огляду на що, позовна заява відповідно до п.6 ч.4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поверненню. Відповідно до п.6 ч.4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). Згідно ч.8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує особі право на справедливий суд, яке передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність. Отже, право позивача на звернення до суду із заявленими вимогами не було поставлене під загрозу оскаржуваною ухвалою, з огляду на передбачуваність для позивача наслідків його помилкових дій з об`єднання в одній позовній заяві вимог до кількох різних відповідачів, для розгляду яких ОАС м. Києва не є судом, встановленим законом. Суть права позивача на звернення до суду не була нівельована поверненням їм позовної заяви, а дії суду є пропорційними відповідній меті та не є свавільними. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм процесуального права. Таким чином, оспорювана ухвала відповідає вимогам процесуального закону, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 16 лютого 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев