Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 711/1978/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 711/1978/20 Суддя (судді) першої інстанції: Токова С.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: До Соснівського районного суду м. Черкаси звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд: - скасувати постанову інспектора 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Черкаси Чубенка Дмитра Вікторовича ЕАК № 2197641 від 04.03.2020 року, якою його було притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн. за ч. 5 ст. 122 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова винесена всупереч норм КУпАП, оскільки відповідачем порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, не роз`яснено його прав та не запропоновано надати пояснення з приводу інкримінованого адміністративного правопорушення. Також позивач вказує, що він здійснив вимушену зупинку на місці відокремленим дорожнім знаком 5.38 з метою висадки інваліда першої групи, натомість інспектор поліції вказаних обставин не з`ясував не пред`явив документ який би підтверджував, що на даній стоянці є встановлені місця для паркування водіїв-інвалідів, а саме паспорт стоянки та паспорт дорожнього знаку біля якого був складений протокол. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує доводи аналогічні викладеним у позовній заяві та разом з цим наголошує, що з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи судом першої інстанції не було витребувано паспорт стоянки та паспортом дорожнього знаку та розмітки біля де був складений протокол, а також не враховано на місці вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого в оскаржуваній постанові, він здійснив вимушену зупинку з метою висадки пасажира - інваліда першої групи. За наведених обставин, позивач стверджує, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином. Разом з тим, 07 червня 2021 року до суду надійшла заява позивача про здійснення судового засідання у режимі відеоконференції визначивши відповідальним Соснівський районний суд м. Черкаси. Розглянувши вказане клопотання апелянта, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 195 КАС України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. З огляду на зазначене та враховуючи, що позивачем не дотримано вимог ч. 2 ст. 195 КАС України, а приписами ст. 286 КАС України визначені скорочені строки відповідної категорії справ, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання апелянта. Представником відповідача було подано до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи у зв`язку необхідністю додаткового часу для підготовки відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи, що приписами ст. 286 КАС України визначені скорочені строки відповідної категорії справ, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача. Отже, за наведених обставин та керуючись положеннями ст. 313 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України вирішила розглянути дану справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 08 червня 2020 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого відповідач зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку наявним у справі доказам, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, складеної інспектором поліції УПП в Черкаській області відносно ОСОБА_1 , 04 березня 2021 року о 21 год. 08 хв. в м. Черкаси по вул. Сержанта Смирнова, 10 було встановлено, що водій транспортного засобу - автомобіля ЗA3 VIDA, д.н.з. НОМЕР_1 здійснив зупинку на місці призначену для інвалідів позначених відповідними знаками та дорожньою розміткою 7.17 ПДР України, чим порушив п. 8.4.г. ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 122 КУпАП. Постановлено застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн. (а.с. 5). Не погоджуючись з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені в судовому засіданні докази (в тому числі фото таблиці та відеозапис розміщені на аудиодиску з місця події) дають суду достатні підстави для висновку, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом автомобілем ЗA3 VIDA, д.н.з. НОМЕР_1 здійснив паркування автомобіля в зоні дії знаку 5.38 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Інваліди» (при цьому на транспортному засобі не було установлено розпізнавальний знак «Інвалід»), чим порушив вимоги п.8.4 Правил дорожнього руху, що створює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 зазначеного Закону до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії та пасажири транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Згідно п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п.1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.8.1 ПДД регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідно до п.8.4 Правил дорожнього руху України дорожні знаки поділяються на групи: г) Інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені. Знак 5.38 «Місце для стоянки» застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів. Табличка до дорожнього знаку 7.17 «Особи з інвалідністю» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил. Табличка розміщується безпосередньо під знаками, з якими вона застосовується. Приписами п.8.5 Правил дорожнього руху передбачено, що дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил (8.5.1). Відповідно § 34 Правил дорожнього руху дорожня розмітка є найпростішим та ефективним засобом організації дорожнього руху. Розмітка являє собою лінії, написи та інші позначення, що наносяться на проїзну частину, бордюри та елементи дорожніх споруд. Дорожня розмітка допомогає водію орієнтуватися в дорожніх умовах, особливо під час руху в темну пору доби, коли водієві дуже складно залишатися на полосі руху під час зустрічного роз`їзду. Розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Частиною 5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, паркування (як стоянка так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що позначено дорожнім знаком 5.38 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Інваліди» або дорожньою розміткою 1.30, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» (крім випадків вимушеної стоянки), створює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП. Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як зазначалося вище, позивач, керуючи транспортним засобом ЗA3 VIDA, д.н.з. НОМЕР_1 здійснив зупинку транспортного засобу у зоні, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Разом з цим, зазначені обставини позивачем не заперечуються, проте, останній наголошує, що він здійснював вимушену зупинку у вказаному місці з метою висадки пасажира - інваліда І групи. З метою з`ясування вказаних обставин, колегією суддів під час апеляційного розгляду справи було досліджено наявний у матеріалах справи відеозапис на якому зафіксовано відповідне адміністративне правопорушення та встановлено, що на запитання інспектора про причини здійснення стоянки (зупинки) для транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», позивач пояснив, що на вказаному місці він здійснив вимушену зупинку для того щоб не створювати затор на проїжджій частині, оскільки йому було необхідно терміново дістати особисті речі з багажнику автомобіля, а саме ножиці для того, щоб дістати скіпку. При цьому, дослідивши наявний у справі відеозапис, колегією суддів встановлено, що відповідачем було приписи ст. 279 КУпАП та чітко і зрозуміло роз`яснено позивачу його права, визначені у ст. 268 КУпАП, зокрема, надавати пояснення. Водночас, ані на запитання інспектора, ані з метою реалізації своїх прав, останній не зазначав про те, що його зупинка зумовлена висадкою особи з інвалідністю, яку він перевозив. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. ґ) п. 5.2 Правил дорожнього руху пасажири, користуючись транспортним засобом, повинні: у разі зупинки чи стоянки транспортних засобів на їх вимогу в місцях, де дозволено зупинку, стоянку чи паркування лише водіям, які здійснюють перевезення пасажирів з інвалідністю, на вимогу поліцейського пред`явити документи, що підтверджують інвалідність (крім пасажирів з явними ознаками інвалідності). Водночас, апелянтом не надано суду доказів, що пасажиром з інвалідністю, якого він перевозив надавались інспектору документи, що підтверджують його інвалідність. Матеріали справи таких доказів також не містять, натомість, спростовуються вищевказаним записом фіксації правопорушення. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтвержується, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом автомобілем ЗA3 VIDA, д.н.з. НОМЕР_1 здійснив паркування автомобіля в зоні дії знаку 5.38 «Місце для стоянки» з табличкою 7.17 «Інваліди» (при цьому на транспортному засобі не було установлено розпізнавальний знак «Інвалід»), чим порушив вимоги п.8.4 Правил дорожнього руху. Щодо доводів позивача про те, що судом першої інстанції з метою повного та всебічного не було витребувано у відповідача паспорту стоянки та паспорту дорожнього знаку, то колегія суддів зазначає, що по-перше правомірність встановлення відповідних дорожнього знаку та розмітки не є предметом даного спору та не ставилось позивачем під сумнів в момент розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020,00 грн. відповідає вимогами чинного законодавства, а постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні. Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність дій суб`єкта владних повноважень та наявність правових підстав для зобов`язання останнього вчинити певні дії. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 272, 286, 308, 310, 313, 315-316, 321-322, 325 КАС України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан