Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 712/46/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 712/46/25 Суддя (судді) першої інстанції: Троян Т.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову № 2404/М/2024 від 27.11.2024 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що за змістом постанови про адміністративне правопорушення, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме він, будучи військовозобов`язаним, відмовився від проходження військово-лікарської комісії з метою встановлення ступеня придатності до військової служби. Позивач вважає, що складена постанова відносно нього не відповідає вимогам закону, оскільки винесена з порушенням встановленого порядку накладення адміністративних стягнень, ґрунтується на неповному та необ`єктивному розгляді справи про адміністративне правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій позивача, а отже не підтверджує наявність адміністративного правопорушення. Зазначив, що утримувався в приміщенні ТЦК та СП незаконно, без належних правових підстав. Позивачу не надана можливість надати членам ВЛК медичну картку амбулаторного хворого, оскільки він має незадовільний стан здоров`я, направлення на ВЛК видане не було. Рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 25 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.05.2025. Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.11.2024 відповідальним виконавцем мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ст.солдатом ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 КУпАП, відповідно до якого, 26.11.2024 о 14.00 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК. До протоколу додається заява ОСОБА_1 , відповідно до якої, він відмовився від проходження ВЛК у зв`язку із відсутністю медичних документів. Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 27.11.2024 року об 10.00. До матеріалів справи додано направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я та акт відмови від проходження військово-лікарської комісії від 01.11.2024 року, складний відповідальним виконавцем мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ст.солдатом ОСОБА_2 27.11.2024 було складено постанову справу про адміністративне правопорушення № 2404/М/2024 від 27.11.2024 стосовно громадянина ОСОБА_1 , справу розглядав начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_3 , і враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 , відмовився від проходження ВЛК, скоїв адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП в особливий період, постановив за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також правил військового обліку в умовах особливого періоду, притягнути його до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу у сумі 17000 грн. На розгляд справи ОСОБА_1 не прибув та про причини неприбуття не повідомив. Наведене зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність. Відмова позивача від проходження ВЛК будь-якими доказами не спростована, доказів проходження ВЛК або початку його проходження на момент винесення постанови, суду не надано. Відповідачем доведено належними, достатніми та допустимими доказами, законність оскарженої постанови. Також, ця постанова винесена у межах повноважень відповідача, в порядку та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуваннях усіх обставин справи. Апелянт вважає такі висновки помилковими та необґрунтованими та зазначає, що: - суд без перевірки доказами, що протокол про адміністративне правопорушення, за яким складено оскаржувану постанову ТЦК та СП було складено уповноваженою особою, чим дотримано умови КУпАП та Інструкції; - в матеріалах справи відсутнє направлення на ВЛК із підписом позивача або документом, який підтверджує відмову позивача від отримання направлення, відсутній докази реєстрації направлення, присутнє припущення суду, що направлення на ВЛК було вручено позивачу до складання протоколу про адміністративне правопорушення, ігноруючи факт відсутності записів про направлення у протоколі та постанові; - судом для відмови у задоволенні позовних вимог використані докази відповідача, які є недопустимими, адже подані до суду із порушенням процесуальних строків, без оголошення причин поважності неподання у встановлені строки та відсутністю доказів неможливості у відповідача на подання доказів у встановлені Законом та судом строки; - судом проігноровано відсутність доказів та посилань на докази, якими обгрунтовувала постанова ТЦК наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення; - судом під час винесення рішення проігноровано посилання на відсутність посилання на докази, відсутність доказів в додатках до протоколу, відсутність посилання в оскаржуваній постанові на докази, відсутнє обгрунтування доказами протиправності дій позивача. Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 10 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, а надалі, іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня. Як передбачено абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тож, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період. Частиною 3 статті 210-1 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ч. 2 ст.235 КУпАП). Згідно п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Згідно положень ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України. Так, питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення). Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби. Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів. Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Відповідно до п.6.2 розділу VI Положення на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім`я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об`єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов`язкове до виконання. Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають навійськовому облікупризовників абоу запасіЗбройних СилУкраїни, у запасіСлужби безпекиУкраїни,розвідувальних органівУкраїни чипроходять службуу військовомурезерві,зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно. Тож, з наведеного слідує, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов`язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК. Проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність, зокрема, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивач написав власноруч відмову від проходження ВЛК у формі заяви, мотивуючи тим, що в нього відсутні медичні документи. Проте, на дату складання оскаржуваної постанови (27.11.2024) позивач мав змогу прийти у визначений час, зазначений в протоколі та принести всі необхідні медичні документи, обґрунтувати свою позицію. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано акцентував увагу на тому, що вказана обставина позивачем будь-якими доказами не спростована, доказів проходження ВЛК або початку його проходження на момент винесення постанови, суду не було надано. При цьому, у разі незгоди із направленням на медичний огляд ВЛК, позивач мав право оскаржити його у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, позивачем до позовної заяви не долучені, на спростування відомостей відповідача, відомості із застосунку «Резерв +» для підтвердження того, що він не перебуває у розшуку та з дати попередньої ВЛК не пройшло 12 місяців. Разом із тим, варто врахувати, що при складанні протоколу щодо позивача останнього повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього, роз`яснено його права та обов`язки, а тому його неявка у день винесення постанови не перешкоджала розгляду справи. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення складено в присутності позивача та за його особистим підписом. Також у протоколі була зазначена дата розгляду справи про адміністративне правопорушення та місце її проведення, тобто позивачу було відомо про дату, час та місце розгляду справи. Протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про ознайомлення позивача з його правами, до протоколу долучалась заява про відмову від проходження ВЛК. Слід зазначити, що, за даних обставин справи, законодавством не передбачено підстав для військовозобов`язаних щодо відмови від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Наявні у матеріалах справи докази, свідчать про чітку відмову позивача від проходження медичного огляду ВЛК за направленням територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно розглянув справу про адміністративне правопорушення щодо позивача за відсутності позивача та за результатом такого розгляду прийняв законну та обґрунтовану постанову №2404/М/2024 від 27.11.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідачем доведено належними, достатніми та допустимими доказами, законність оскарженої постанови. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Щодо посилання позивача на відсутність у ВЛК особової справи з медичними документами з архіву ТЦК, медичної справи з історією хвороб для складання об`єктивного висновку про придатність чи не придатність до військової служби, колегія суддів зазначає, що відсутність медичних документів або їх не врахування під час ВЛК - це підстава для оскарження результатів ВЛК, а не підстава для відмови від ВЛК. Крім того, позивач не був позбавлений можливості зібрати всі необхідні медичні документи та прибути до ТЦК та СП для проходження ВЛК, при цьому, станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, докази проходження позивачем ВЛК у матеріалах справи відсутні. При цьому, процедурних порушень, що мали б реальний вплив на вирішення даного спору, колегією суддів не встановлено. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Щодо доводів апелянта про те, що суд без перевірки доказами, що протокол про адміністративне правопорушення, за яким складено оскаржувану постанову ТЦК та СП було складено уповноваженою особою, чим дотримано умови КУпАП та Інструкції, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано обґрунтувань, чому саме він вважає, що протокол складено неуповноваженою на те особою, до того ж, постанова прийнята начальником ІНФОРМАЦІЯ_4. Стосовно зазначення апелянтом про те, що судом не здійснено перевірку наявності направлення на ВЛК, колегія суддів не бере до уваги такі доводи апелянта, позаяк, у матеріалах справи наявна власноручна заява позивача від проходження ВЛК, а також, направлення від 26.11.2024 № 111, що, у сукупності, не дає підстав для сумніву у тому, що позивачу було надано таке направлення, при цьому, останній у заяві про вказане не зазначав. (а.с. 34-35) Щодо посилань апелянта на неврахування судом, що відзив на позовну заяву було подано з порушенням встановленого КАС України строку, колегія суддів зазначає, що згідно норм ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тому, з урахуванням того, що в ухвалі від 15.01.2025, суд витребував у відповідача копії матеріалів, на підставі яких була винесена оскаржувана постанова, задля дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, судом першої інстанції було оцінено надані стороною відповідача матеріали у сукупності, з наданими позивачем доказами по справі, що є дотриманням принципу рівності сторін та офіційного з`ясування всіх обставин справи. За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, згідно з ч. 3 ст. 272 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 286, 272, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко