Постанова 4855 № 712/1567/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 712/1567/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Токова С.Є., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Оксененка О.М., при секретарі Литвин С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідачі, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просив скасувати постанову №239/М/2025 від 17.01.2025 про притягнення його до відповідальності, закрити провадження по справі та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2025 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.11.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ОСОБА_1 немає при собі військово-облікового документа військовозобов`язаного та не пред`явив його на вимогу уповноваженого представника ТЦК та СП. Вказані дії є порушенням вимог ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 зі змінами та абз. 3 п.п. 10-1 п. 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року, що становить склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивачу були роз`ясненні положення ст.63 Конституції України та права і обов`язки особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, що передбачені ст.268 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год 30 хв 20.11.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , кабінет №302. Проте, у вказаний день розгляду справи позивач не прибув ІНФОРМАЦІЯ_3 , клопотань про перенесення розгляду справи не подавав, на телефонні дзвінки не відповідав. 20.11.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 були розглянуті матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , за результатами розгляду яких винесено постанову №2314/М/2024 від 20.11.2024, з якої вбачається, що 19.11.2024 відносно громадянина ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення №_2314/М/2024_, за ч.3 ст.210-1 КУпАП, у зв`язку з відсутністю військово-облікового документа військовозобов`язаного та не пред`явлення його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є порушенням вимог ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, зі змінами та абз. 3 п.п. 10-1 п. 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року (а.с.7) (далі по тексту - оскаржувана постанова). Відомостей про оновлення ОСОБА_1 особистих даних в застосунку «Резерв+» Інформація з реєстру Оберіг, матеріали справи не містять. Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 19.11.2024, під час дії особливого періоду, у ОСОБА_1 був відсутній військово-обліковий документ, що є порушенням вимог ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП. Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з частиною 3 наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною 1 цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов`язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543, зі змінами та доповненнями, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року). За визначенням абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі. Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закон № 3543, відповідно до частини 6 якої, у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що за змістом частини 6 статті 22 Закону № 3543-XII, відповідальність за частиною 3 статті 210-1 КУпАП настає, як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при непред`явленні його за вимогою уповноваженого представника. Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану, а його відсутність є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. У свою чергу, законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред`являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов`язок отримати такий документ. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в позовній заяві ОСОБА_1 посилався на порушення відповідачем порядку розгляду вчиненого останнім правопорушення, під час винесення оскаржуваної постанови, та незаконного утримання позивача в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 19.11.2024 року. Колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку вказаним доводам, оскільки судом не встановлено порушення уповноваженими представниками процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, під час винесення оскаржуваної постанови, а обставини щодо незаконного утримання позивача мають бути встановлені правоохоронними органами в межах кримінального провадження №12024250310003996. Натомість, в апеляційній скарзі позивач наголошував, про те, що, враховуючи факт викрадення та значний психологічний тиск на позивача невстановлених осіб у військовій формі, а також відмову у наданні послуг юридичного представника чи адвоката, Дрижирук М.М. відмовився пред`явити свої персональні дані, у незаконний на його думку спосіб. До апеляційної скарги позивачем додано копію першого аркуша військового квитка серії НОМЕР_1 (особистий номер НОМЕР_2 ). Дослідивши обставини справи та надані апелянтом докази, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, відповідно до п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. У свою чергу, позивачем до позовної заяви не додано в якості доказів військово-облікового документу, відповідно до вище зазначених правових норм. Окрім того, в ухвалах Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 та 21.10.2025 запропоновано ОСОБА_1 надати належним чином завірені копії військово-облікових документів. Проте, станом на 25.11.2025 року, ОСОБА_1 не надано суду апеляційної інстанції в якості належних доказів належним чином завірені копії військово-облікових документів останнього. Крім того, станом на 20.11.2024, позивачу виповнилося повних 38 років, а відповідно до положень п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній має статус військовозобов`язаного, і зобов`язаний, згідно положень ч.6 ст.22 Закону №3543, мати при собі військово-обліковий документ, у розумінні як п.16 Порядку №921, так і п.2 Порядку №559. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву. Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка. Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа». Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): - в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); - у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №

559. Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації. Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку. Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних. Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу. За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов`язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного. Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов`язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру. (пункт 17 Порядку № 559). Згідно із пунктом 18 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку повинен бути виданий (замінений) протягом п`яти робочих днів з дати реєстрації заяви в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або його відділі (відповідному органі СБУ, підрозділі розвідувального органу). Отже, на момент винесення спірної постанови у позивача не було наявного при собі дійсного військово-облікового документа в оновленій формі чи старого зразка. Зазначене не спростовано апелянтом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та зазначено в апеляційній скарзі про відмову від пред`явлення своїх персональних даних, оскільки на думку позивача, ця вимога була здійснена у незаконний спосіб. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 порушено вимоги частини 6 статті 22 Закону № 3543-XII, відповідальність за частиною 3 статті 210-1 КУпАП настає, як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при непред`явленні його за вимогою уповноваженого представника. З огляду на вищезазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про законність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки станом на 19.11.2024 року, у останнього був відсутній військово-обліковий документ. Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак О.М. Оксененко Повний текст виготовлено 25.11.2025 року