Постанова Львівський апеляційний суд № 444/2991/18

Справа № 444/2991/18 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й. Провадження № 22-ц/811/764/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:60 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М., секретар: Бадівська О.О., за участі в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області в складі судді Зеліска Р.Й. від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ча, третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, - в с т а н о в и л а : рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання за ОСОБА_1 права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - відмовлено. Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 . В апеляційні скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: Жовківська державна нотаріальна контора про визнання за ОСОБА_1 права на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. З рішенням не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм чинного законодавства. Звертає увагу суду, що з моменту смерті ОСОБА_9 - матері та ОСОБА_8 - батька до ОСОБА_1 перейшла відповідна частка того майна, яка була набута останніми за життя. Зазначає, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18.02.2006 року визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі. Ухвалено ОДП БТІ та ЕО зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що в матеріалах даної справи цивільної справи наявні докази, а саме: довідка Куликівської селищної ради №8 від 11.01.2006р., що підтверджує фактичний вступ ОСОБА_1 в управління та володіння спадковим майном, так я к остання проживала в будинку та проживає там і на даний час, що не заперечується сторонами у даній справі. Окрім того відповідно до довідок Куликівської селищної ради від 29.11.20005 року №4362 та №4351 заповіт від імені ОСОБА_8 непосвідчувався, заборон та арештів немає, а листом з Жовківської державної нотаріальної контори за №2842-2844 від 14.02.2006 року повідомлено, що до нотконтори із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 ніхто не звертався. Також вважає, що не заслуговує на увагу позиція суду першої інстанції, що до 21.08.2018р. спадкоємці ОСОБА_10 не зверталися до нотаріальної контори та не ставили питання про спадкування майна, оскільки відповідно до вимог закону ОСОБА_1 є такою, що вступила в управління спадковим майном, оскільки на момент смерті проживала та була зареєстрованою з матір`ю - ОСОБА_10 що узгоджується з позицією ВС/КЦС, справа №2о-55/2008, 04.07.2018р., а отже є такою, що її прийняла (даний факт підтверджується довідками сільської ради та записами в будинковій книзі та не заперечується сторонами у справі). Окрім того при видачі свідоцтва про право на спадщину, окрім не встановлення повного кола спадкоємців, не було встановлено нотаріусом обсяг спадкового майна, що є знову ж таки підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, що в порушення вимог закону судом першої інстанції не встановлено. Щодо вимог позивача за зустрічним позовом до ОСОБА_3 та про порушення свого права, а отже і необхідність захисту такого позивачу за зустрічним позовом стало відомо після подання ОСОБА_3 апеляційної скарги на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006р. та прийняття відповідної постанови Львівським апеляційним судом від 27.11.2018р. у справі №2-398/2006, якою рішення суду першої інстанції було скасовано, оскільки до цього моменту позивачу за зустрічним позовом не було відомо про невизнання ОСОБА_3 права на спадкування, після смерті батька за останньою (що підтверджується відповідною довідкою від 14.02.2006р. наданою Жовківською державною нотаріальною конторою в межах справи №2-398/2006) , а отже і захист такого відповідно до вимог закону, який виник у позивача за зустрічним позовом лише після виникнення такого у 2018р., а отже порушене право підлягає захисту відповідно до вимог закону, а строки звернення до суду підлягають поновленню судом зважаючи на поважність причин у зв`язку з чим подавалася відповідна заява до суду першої інстанції. В судове засідання окрім представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , решта учасників справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на неї, зустрічної позовної заяви, відзиву на зустрічну позовну заяву, апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, заперечення на відзив, а також усних та письмових пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 4, ст. 13, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 81, ч.4 ст. 82 ЦПК України, ст. 15, ст. 257, ч.1 ст. 261 ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, ст. 71 ч.1,2 ст. 524, ст.ст. 527, 529, 530, 531, 548, 549 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року, п.п.4,2 п.4 Глави 10 розділу ІІ «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.01.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування»,постанову Верховного Суду України від 19.10.2014р. у справі №6-152цс14, та відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_5 і у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , виходив з того, що судом було витребувано для огляду матеріали справи № 2-398/2006 за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, треті особи: Жовківська державна нотаріальна контора та Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про визнання права власності на спадкове майно. Згідно копії рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006 року у справі № 2-398/2006 р., позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано право власності ОСОБА_1 на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі, Львівському ОДПБТІ та ЕО зареєструвати право власності ОСОБА_1 на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Однак постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , рішення Жовківського районного суду Львівської області скасовано, постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Дане рішення суду набрало законної сили. Суд врахував, що згідно постанови Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року, судом було встановлено, що на підставі рішення виконкому Куликівської селищної ради №108 від 24.12.1981 року батькові позивачки, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , було дозволено будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 (тепер АДРЕСА_1 ). Рішенням виконкому Жовківської районної ради № 112 від 18.03.1982 року дозволено забудову на виділеній земельній ділянці та видачу будівельного паспорта, на підставі чого видано і дозвіл на право закладки фундаментів. Відповідно до копії договору дарування від 27.02.1957 року, який укладено між громадянкою ОСОБА_11 та громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 подарувала по 1/2 ідеальній частині належного їй на праві приватної власності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , який складається із трьох кімнат і однієї кухні. Даний договір посвідчений нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції УРСР 27.02.1957 року. ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були видані реєстраційні посвідчення та зареєстровано за кожним право власності по 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно № 1655083, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 06.10.2003 року. Суд зазначив, що наведеним підтверджено, що було подаровано будинок в повному обсязі та спростовує твердження позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , у зустрічній позовній заяві про те, що ОСОБА_11 було укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки житлового будинку у АДРЕСА_3 . Згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 одружилися 01.03.1957 року у селі Миклашків, Новояричівського району Львівської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження було зроблено запис за №

2. Прізвище після реєстрації одруження присвоєно дружині та чоловікові ОСОБА_8. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_7 року. Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 10.11.1984 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_14 одружилися 10.11.1984 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було зроблено запис за №

26. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_5 . Тобто дошлюбним прізвищем відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 було ОСОБА_8 . Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_14 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 була зареєстрована 23.08.2018 року у зв`язку із поданням заяви ОСОБА_1 21.08.2018 року. Суд відмітив, що у даній заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона фактично прийняла спадщину, крім неї спадкоємцем за законом після смерті матері є брат ОСОБА_3 . Вказала, що подружжя, яке пережило спадкодавця, немає. Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зважаючи на те, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її чоловік, ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому на час смерті ОСОБА_6 був живим її чоловік ОСОБА_8 , тобто наведене у заяві ОСОБА_1 про те, що подружжя, яке пережило спадкодавця ОСОБА_6 немає, не відповідає дійсності. Оскільки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після її смерті суд застосував положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року. Згідно копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 53072221 від 23.08.2018 року, у Спадковому реєстрі інформація відсутня. А тому суд прийшов до висновку, що так як заповіт від імені ОСОБА_6 не посвідчувався, спадкування після її смерті відбувається за законом.Суд звернув увагу, що з ІНФОРМАЦІЯ_7 року, тобто дати смерті ОСОБА_6 , до 21.08.2018 року , дати подання заяви ОСОБА_1 , ніхто із спадкоємців ОСОБА_6 не звертався за прийняттям спадщини, видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом.Спадкоємцями першої черги ОСОБА_6 були її діти, а саме сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_8 . ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторно Жовківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Суд встановив, що ОСОБА_7 не звертався із заявою про прийняття спадщини чи заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину як після смерті ОСОБА_6 , так і після смерті ОСОБА_8 .Також суд звернув увагу, що ні ОСОБА_1 , тобто позивач за зустрічним позовом, ні ОСОБА_3 , який є відповідачем за зустрічним позовом, також не ставили питання про спадкування майна після смерті ОСОБА_6 .Навпаки після смерті батька, ОСОБА_8 , його двоє живих дітей, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 30.05.2003 року звернулися до Жовківської державної нотаріальної контори із спільною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.Доказом цього є матеріалами спадкової справи № 350/2003, яка заведена після смерті ОСОБА_8 Жовківською державною нотаріальною конторою.Суд звернув увагу, що в цій заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно повідомили нотаріусу про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер їх батько ОСОБА_8 , на день його смерті залишилось спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 , грошовий вклад з відповідними процентами в філії Жовківського відділення Ощадбанку України № 6325015 с. Куликів на рахунку № НОМЕР_6 .Також суд звернув увагу, що заявники вказали, що крім них у ОСОБА_8 спадкоємців не має, інших спадкоємців передбачених ст. 530, 531 ЦК УРСР не має.Отже, суд прийшов до висновку, що подавши 30.05.2003 року до Жовківської державної нотаріальної контори спільно із ОСОБА_3 заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 визнала те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із нею, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, як син який прийняв спадщину після смерті батька.Також даною заявою ОСОБА_1 фактично визнала, що житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 є таким, що належить виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому і те, що у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) та спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР). Також суд звернув увагу, що саме на основі наведеної вище спільної заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі ст. 1261 ЦК України державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. було видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134.Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєс № 1-134 спадкоємцем майна гр. ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних частках його діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, зареєстрованого в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактично прийняв, а юридично не оформив.Отже, враховуючи зміст свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_1 , тобто позивач за зустрічним позовом, визнала ту обставину, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 її спадщину, до складу якої входила 1/2 частина будинку АДРЕСА_3 було фактично успадковано, але юридично не оформлено лише її чоловіком, ОСОБА_8 , який водночас є батьком ОСОБА_1 .Також суд звернув увагу, що на підставі даного свідоцтва ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зареєстрували 23.02.2004 року право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_3 , а саме по 1/2 частині кожен, що підтверджується копією інформаційної довідки № 139078272 від 25.09.2018 року. Відтак суд прийшов до переконання, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_1 визнала те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом, як син, який прийняв спадщину по смерті батька, житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 є таким, що належав виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому, у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), у ОСОБА_8 не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) і спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР).Суд звернув увагу на те, що з моменту видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_1 не оспорювала в судовому порядку видачу свідоцтва на користь двох спадкоємців, а саме на її, ОСОБА_1 , користь та на користь ОСОБА_3 ОСОБА_1 не оспорювала визнання державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. ОСОБА_3 як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 , який прийняв спадщину.До подання позову ОСОБА_1 і не оспорювала належність будинку АДРЕСА_3 лише ОСОБА_8 єдиному власнику на момент його смерті.Крім того суд зазначив, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.03.2013 року у справі № 2-1523/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, встановлено те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_3 та його сестра - ОСОБА_1 після смерті батька - ОСОБА_8 , в рівних частинах успадкували наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Дане рішення суду набрало законної сили 25.03.2014 року та в апеляційному порядку не оскаржувалося.Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном також було встановлено те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 успадкували в рівних частинах житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,00 кв.м. Окрім цього, при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня. ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , був власником будинку в АДРЕСА_3 . Після його смерті спадкоємцями його майна в рівних частках є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, яке долучене позивачем до матеріалів справи. На підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 26.01.2004 року, виданого Жовківською держнотконторою 23.02.2004 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на нерухоме майно, а саме на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Форма власності - приватна спільна часткова. Його частка в даному будинку - 1/2. Даний факт підтверджено копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц набрало законної сили 04.02.2015 р. та в апеляційному порядку не оскаржувалося.Також постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006 за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, треті особи: Жовківська державна нотаріальна контора та Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про визнання права власності на спадкове майно було встановлено те, що після смерті ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право на спадщині законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134, яким посвідчено, що на підставі ст. 1261 України спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних частинах діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною, площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, 02.02.1970 року, зареєстрованому в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактичну прийняв, а юридично не оформив. На підставі даного свідоцтва ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрували право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_3 , а саме по 1/2 частині кожен.Постанова Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006 набрала сили 27.11.2018 року.Відтак, суд звернув увагу, що обставини щодо правомірності прийняття ОСОБА_3 спадкового майна покійного ОСОБА_8 та правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на спадкове майно покійного ОСОБА_8 встановлені двома рішеннями Жовківського районного суду Львівської області, а саме від 13.03.2013 року у справі №2-1523/11 та від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц та постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006. Суд зазначив, що позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 з тих причин, що не має можливості оформити свої спадкові права на житловий будинок в АДРЕСА_1 , оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 р. державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори видано таке на спадкове майно без врахування прав на житловий будинок в АДРЕСА_1 . Суд вважав, що таке обгрунтування не відповідає жодній нормі закону, в тому числі і сама ОСОБА_1 не вказала на підставі якої норми матеріального права свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 підлягає визнанню недійсним з огляду на не включення до оспорюваного свідоцтва відомостей про будинок в АДРЕСА_1 . А тому аналізуючи всі наявні докази, суд прийшов до висновку, що відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Суд звернув увагу, що ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом вже більше ніж через 14 років після видачі даного свідоцтва. В той же час згідно копії спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_7 , із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_17 звернувся лише ОСОБА_5 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 . Справжність підпису ОСОБА_5 засвідчено Головач О. Р., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області 25.09.2019 року. Заяву зареєстровано в реєстрі за № 1128. Так як ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після його смерті суд застосував положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року. Суд звернув увагу, що з матеріалів справи не вбачається жодних відомостей про посвідчення заповіту від імені ОСОБА_7 і сам ОСОБА_5 просив у поданій заяві видати йому свідоцтво про право на спадщину саме за законом. Позивач за первісним позовом зазначає, що ОСОБА_7 був його рідним дядьком. В той же час позивачем ОСОБА_5 не надано жодних доказів на підтвердження його родинних відносин із ОСОБА_7 , немає таких доказів і в матеріалах спадкової справи № 559/2018, заведеної після смерті ОСОБА_7 . Тобто згідно норм законодавства вбачається, що племінник не є ні спадкоємцем першої, ні другої черг, а тому суд прийшов до висновку, що позивач за первісним позовом ОСОБА_5 не є спадкоємцем за законом ОСОБА_7 . Позивачем ОСОБА_5 не подано жодних доказів про те, що ОСОБА_7 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ним не підтверджено жодним із доказів, що ОСОБА_7 є сином ОСОБА_6 .А тому позивачем ОСОБА_5 не обгрунтовано та не доведено з посиланням на відповідно докази, що оскаржуване свідоцтво будь-яким чином порушує його майнові чи немайнові права.Суд встановив, що ОСОБА_5 не міг бути спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 , як він стверджує, його дядька, оскільки чинне на той час законодавство не встановлювало можливості спадкування за законом після смерті дядька. Крім цього суд звернув увагу, що стороною відповідача ОСОБА_3 , зокрема його представником, заявлено про застосування строків позовної давності до первісних та зустрічних позовних вимог. В той же час суд вважав за необхідне зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, ст. 71 ЦК УРСР вбачається, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Суд не встановив порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача як за первісним, так і за зустрічним позовами, за захистом яких вони звернулися до суду. Тому і немає підстав застосовувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні як первісних, так і зустрічних позовних вимог по їх суті. В той же час суд зазначив, що сплив строків позовної давності може бути додатковою підставою для відмови у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Суд прийшов до висновку, що зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позовні вимоги позивача за первісним та зустрічним позовами є безпідставними та задоволенню не підлягають, а тому є всі підстави для відмови у задоволенні таких. Колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, висновки відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону. Рішення оскаржується в частині вирішення зустрічного позову. 27.09.2018 ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа Жовківська державна нотаріальна контора, у якій просив з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане 26.01.2004р. державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер його дядько, ОСОБА_7 та відповідно до законодавства він, ОСОБА_5 , звернувся до нотаріуса щодо відкриття спадкової справи. Проте йому стало відомо, що державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори 26.01.2004 року на будинок по АДРЕСА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке вважає недійсним, зважаючи на наступне. ІНФОРМАЦІЯ_7 року помирає його бабця, ОСОБА_6 . Одним із спадкоємців після її смерті був її син, а його дядько, ОСОБА_7 , оскільки останній був зареєстрованим та проживав на момент смерті із ОСОБА_6 , а отже позивач вважає, що ОСОБА_7 прийняв спадщину фактично, вступивши в управління та володіння спадковим майном, а саме частиною житлового будинку у АДРЕСА_3 . Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер його дядько, ОСОБА_7 . Він як спадкоємець свого дядька не може оформити свої спадкові права на частку, яка належала дядькові, ОСОБА_7 , після смерті його матері, а його бабці ОСОБА_6 , оскільки видане свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на його думку, є недійсним. 26.03.2019 ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа Жовківська державна нотаріальна контора, у якому просив визнати за ОСОБА_1 , право на спадкування належної частки майна після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Позовні вимоги мотивували тим, що 27.02.1957 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки житлового будинку у АДРЕСА_3 , на який отримали реєстраційні посвідчення. ІНФОРМАЦІЯ_7 р. помирає її мати, ОСОБА_6 . Спадкоємцями першої черги після її смерті були: сини: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та вона, донька, ОСОБА_14 , оскільки були зареєстрованими та проживали на момент смерті з ОСОБА_6 , а отже прийняли спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року помирає її брат, ОСОБА_7 . Спадкоємцями першої черги після його смерті був батько, ОСОБА_8 , оскільки останній був зареєстрованим та проживав на момент смерті з ОСОБА_7 , а отже прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, а саме частку майна успадкованого ОСОБА_7 після смерті матері, ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько, ОСОБА_8 . Після смерті батька вона з братом поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме 30.05.2003 року подали заяву до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину. Вказує, що вона відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована та проживала на момент смерті з батьком, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, що не визнається зі сторони відповідачів. Повідомляє, що рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006 року визнано її право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі. Ухвалено Львівському ОДПБТІ та ЕО зареєструвати за нею право власності на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ст. 1261 ЦК України вона є спадкоємцем першої черги, оскільки на день смерті батька вона проживала в спірному будинковолодінні, отже відповідно до вимог діючих на той час положень ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, так як проживала в будинку та проживає там і на даний час, що стверджується і довідкою Куликівської селищної ради № 8 від 11.01.2006 року. Окрім того відповідно до довідок Куликівської селищної ради від 29.11.2005 року № 4362 та № 4351 заповіт від імені ОСОБА_8 не посвідчувався, заборон та арештів немає, а листом з Жовківської державної нотаріальної контори за № 2842- 2844 від 14.02.2006 року повідомлено, що до нотконтори із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 ніхто не звертався. Зазначає, що як стало відомо з постанови Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_18 задоволено, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 лютого 2006 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні її, ОСОБА_1 , позову до Куликівської селищної ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено. Проте після винесення рішення суду апеляційної інстанції вона не в змозі оформити свої спадкові права на житловий будинок в АДРЕСА_1 , оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори видано таке на спадкове майно без врахування прав на житловий будинок в АДРЕСА_1 , а тому вважає, що таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним. Окрім того, вважає, що зважаючи на наявність спору про право на спадкування частки майна, наявного після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері, ОСОБА_6 , смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 її брата, ОСОБА_7 , смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька, ОСОБА_8 , таке право підлягає захисту судом відповідно до вимог закону. Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - з копії договору дарування від 27.02.1957 року, який укладено між громадянкою ОСОБА_11 та громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , вбачається, що ОСОБА_11 подарувала по 1/2 ідеальній частині належного їй на праві приватної власності житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_3 , який складається із трьох кімнат і однієї кухні. Даний договір посвідчений нотаріусом Львівської державної нотаріальної контори Міністерства юстиції УРСР 27.02.1957 року (Т.1 а.с. 80). ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були видані реєстраційні посвідчення (Т1 а.с. 81, 82) та зареєстровано за кожним право власності по 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно № 1655083, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 06.10.2003 року (Т.1 а.с. 83). Враховуючи вказане, судом першої інстанції вірно встановлено, що будинок було подаровано в повному обсязі та вказане спростовує твердження позивачки за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , у зустрічній позовній заяві про те, що ОСОБА_11 було укладено договір дарування 1/2 ідеальної частки житлового будинку у АДРЕСА_3 . Крім цього, з копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 одружилися 01.03.1957 року у селі Миклашків, Новояричівського району Львівської області, про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження було зроблено запис за №

2. Прізвище після реєстрації одруження присвоєно дружині та чоловікові ОСОБА_8 (Т.1 а.с.78). З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_14 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ( Т.1 а.с. 79, зворот). ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_7 року (Т1. а.с. 77). З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 10.11.1984 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_14 одружилися 10.11.1984 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу було зроблено запис за №

26. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_5 (Т1 ас.79). Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 була зареєстрована 23.08.2018 року у зв`язку із поданням заяви ОСОБА_1 21.08.2018 року (Т.1 а.с. 155-160). У заяві про прийняття спадщини від 21.08.2018 року ОСОБА_1 зазначила, що вона фактично прийняла спадщину, крім неї спадкоємцем за законом після смерті матері є брат ОСОБА_3 . Вказала, що подружжя, яке пережило спадкодавця, немає. (Т.1 а.с. 156). З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т.1 а.с. 76). Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її чоловік, ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому на час смерті ОСОБА_6 був живим її чоловік ОСОБА_8 та доводи у заяві ОСОБА_1 про те, що подружжя, яке пережило спадкодавця ОСОБА_6 немає, не відповідає дійсності. Оскільки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто спадщина після її смерті відкрилася до набрання чинності ЦК України, то до правовідносин, що стосуються прийняття спадщини після її смерті необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року. Згідно ст. 524 ЦК УРСР , Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. За ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. За ст. 548 ЦК УРСР , для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. (Із змінами, внесеними Указом ПВР N 2135-08 від 15.10.73) Також, відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). За ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за закономмають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. За ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995р. № 20, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України ( 2006-07 ); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю ( 2006-07 ). При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними. У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24.06.83р. № 4 роз`яснено, що при встановленні у справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями. Згідно із роз`ясненнями у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р., розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України 2006-07; майно, придбаневнаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" 2482-12. В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім`ю 2006-07. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майнабула більшою або меншою - частки визначаються рівними. З копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 53072221 від 23.08.2018 року вбачається, що у Спадковому реєстрі інформація відсутня, щодо спадкодавця ОСОБА_6 (Т.1 ас. 158). Тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що так як заповіт від імені ОСОБА_6 не посвідчувався, спадкування після її смерті відбувається за законом. З ІНФОРМАЦІЯ_7 року, тобто дати смерті ОСОБА_6 , до 21.08.2018 року , дати подання заяви ОСОБА_1 , ніхто із спадкоємців ОСОБА_6 не звертався з заявами до нотаріуса (державної нотаріальної контори) за прийняттям спадщини, видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом. Спадкоємцями першої черги ОСОБА_6 були її діти, а саме сини: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_8 . ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторно Жовківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (Т.1 а.с. 9). З матеріалів справи, також, вбачається, що ОСОБА_7 не звертався із заявою про прийняття спадщини чи заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину як після смерті ОСОБА_6 , так і після смерті ОСОБА_8 . Окрім цього, ні позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 , який є відповідачем за зустрічним позовом, також не заявляли про свої спадкові права після смерті ОСОБА_6 . Навпаки після смерті батька, ОСОБА_8 , його двоє живих дітей, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 30.05.2003 року звернулися до Жовківської державної нотаріальної контори із спільною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Вказане підтверджується матеріалами спадкової справи № 350/2003, яка заведена після смерті ОСОБА_8 Жовківською державною нотаріальною конторою (Т1 а.с. 74-86). Крім цього, судом правильно вказано про те, що у заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільно повідомили нотаріусу про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер їх батько ОСОБА_8 , на день його смерті залишилось спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 , грошовий вклад з відповідними процентами в філії Жовківського відділення Ощадбанку України № 6325015 с. Куликів на рахунку № НОМЕР_6 . Крім цього, заявники вказали, що крім них у ОСОБА_8 спадкоємців не має та інших спадкоємців передбачених ст. 530, 531 ЦК УРСР немає. Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що подавши 30.05.2003 року до Жовківської державної нотаріальної контори спільно із ОСОБА_3 заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 визнала те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із нею, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, як син, який прийняв спадщину після смерті батька. Також, даною заявою ОСОБА_1 фактично визнала, що житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 є таким, що належить виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому і те, що у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) та спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР). На основі наведеної вище спільної заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.05.2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі ст. 1261 ЦК України державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. було видано оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі № 1-134 спадкоємцем майна гр. ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних час його діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, зареєстрованого в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактично прийняв, а юридично не оформив. Зважаючи на вказане, судом першої інстанції вірно встановлено, що враховуючи зміст свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_1 , визнала ту обставину, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 її спадщину, до складу якої входила 1/2 частина будинку АДРЕСА_3 було фактично успадковано, але юридично не оформлено лише її чоловіком, ОСОБА_8 , який водночас є батьком ОСОБА_1 . Окрім цього, на підставі даного свідоцтва ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зареєстрували 23.02.2004 року право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_3 , а саме по 1/2 частині кожен, що підтверджується копією інформаційної довідки № 139078272 від 25.09.2018 року (Т1 а.с. 5-6). Відтак суд першої інстанції прийшов до переконання, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134 ОСОБА_1 визнала те, що ОСОБА_3 є спадкоємцем покійного ОСОБА_8 на рівні із ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом, як син, який прийняв спадщину по смерті батька, а житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 є таким, що належав виключно покійному ОСОБА_8 на праві власності в цілому та у ОСОБА_8 не було інших спадкоємців першої черги (ст. 529 ЦК УРСР), у ОСОБА_8 не було спадкоємців другої черги за законом (ст. 530 ЦК УРСР) і спадкоємців утриманців (ст. 531 ЦК УРСР). З моменту видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_1 не оспорювала в судовому порядку видачу свідоцтва на користь двох спадкоємців, а саме на її, ОСОБА_1 , користь та на користь ОСОБА_3 ОСОБА_1 не оспорювала визнання державним нотаріусом Жовківської державної нотаріальної контори Галань Г.О. ОСОБА_3 як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 , який прийняв спадщину. Крім цього, до подання позову ОСОБА_1 , також, не оспорювала належність будинку АДРЕСА_3 лише ОСОБА_8 єдиному власнику на момент його смерті. Окрім цього, з рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28.02.2006 року у справі № 2-398/2006 р. вбачається, що позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано право власності ОСОБА_1 на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька, ОСОБА_8 , а саме будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , яке складається з житлового будинку з тамбуром, підвалу, сходів, воріт та огорожі, Львівському ОДПБТІ та ЕО зареєструвати право власності ОСОБА_1 на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Однак постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 лютого 2006 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради, третіх осіб: Жовківської державної нотаріальної контори, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Дане рішення суду набрало законної сили. Судовим рішенням Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 року встановлено, що на підставі рішення виконкому Куликівської селищної ради №108 від 24.12.1981 року батькові позивачки, ОСОБА_1 , - ОСОБА_8 , було дозволено будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 (тепер АДРЕСА_1 ). Рішенням виконкому Жовківської районної ради № 112 від 18.03.1982 року дозволено забудову на виділеній земельній ділянці та видачу будівельного паспорта, на підставі чого видано і дозвіл на право закладки фундаментів. Крім цього, вказаним судовим рішенням було встановлено те, що після смерті ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право на спадщині законом від 26.01.2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-134, яким посвідчено, що на підставі ст. 1261 України спадкоємцями майна ОСОБА_8 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є в рівних частинах діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 і складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною, площею 81,0 кв.м., при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня, що належав померлому та ОСОБА_6 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування, посвідченого Львівською державною нотаріальною конторою 27.02.1957 року, за реєстром № 1021, 02.02.1970 року, зареєстрованому в Львівському бюро технічної інвентаризації 02.02.1970 року за № 226, після смерті якої ОСОБА_8 спадщину фактичну прийняв, а юридично не оформив. На підставі даного свідоцтва ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрували право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_3 , а саме по 1/2 частині кожен. Постанова Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006 набрала сили 27.11.2018 року. Крім цього, рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.03.2013 року у справі № 2-1523/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, встановлено те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-134, ОСОБА_3 та його сестра - ОСОБА_1 після смерті батька - ОСОБА_8 , в рівних частинах успадкували наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Дане рішення суду набрало законної сили 25.03.2014 року та в апеляційному порядку не оскаржувалося. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 року у справі № 444/3094/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном також було встановлено те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 успадкували в рівних частинах житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_3 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 44,8 кв.м., кухні, загальною площею 81,00 кв.м. Окрім цього, при будинку є літня кухня, два сараї, вбиральня. ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , був власником будинку в АДРЕСА_3 . Після його смерті спадкоємцями його майна в рівних частках є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, яке долучене позивачем до матеріалів справи. На підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 26.01.2004 року, виданого Жовківською держнотконторою 23.02.2004 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на нерухоме майно, а саме на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Форма власності - приватна спільна часткова. Його частка в даному будинку - АДРЕСА_4 . Даний факт підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц набрало законної сили 04.02.2015 р. та в апеляційному порядку не оскаржувалося. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Відтак, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на той факт, що обставини щодо правомірності прийняття ОСОБА_3 спадкового майна покійного ОСОБА_8 та правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на спадкове майно покійного ОСОБА_8 встановленні двома рішеннями Жовківського районного суду Львівської області, а саме від 13.03.2013 року у справі №2-1523/11 та від 13.01.2015 р. у справі № 444/3094/14-ц та постановою Львівського апеляційного суду від 27.11.2018 р. у справі № 2-398/2006. Крім цього, ОСОБА_1 не навела жодних доводів обґрунтованих нормою матеріального права, які б вказували на необхідність визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.01.2004 року, що зареєстроване в реєстрі за № 1-134 з огляду на не включення до оспорюваного свідоцтва відомостей про будинок в АДРЕСА_1 . Тому, судом першої інстанції вірно не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача як за первісним, так і за зустрічним позовами, за захистом яких вони звернулися до суду, внаслідок чого не було і підстав застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову по суті. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра