Постанова Львівський апеляційний суд № 463/9696/20

Справа № 463/9696/20 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/97/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Матяш С.І., з участю - позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Тарасенка Л.А, третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2021 року (повний текст рішення складено 10 грудня 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Четверта Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та про визнання права власності в порядку спадкування за законом, В С Т А Н О В И В: в жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , за участі третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Четверта Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме, будинком АДРЕСА_1 , та визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 права власності на 1/5 частину цього будинку. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона, відповідач та треті особи є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Всі вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті, батькові належало 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі правовстановлюючих документів, а також рішення суду від 28 вересня 1976 року про реальний поділ будинку між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Інші 3/5 частини будинку залишилися у власності матері ОСОБА_5 . Брати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не прийняли, подали заяви про відмову від прийняття спадщини. В той же час, вона спадщину прийняла фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, що підтверджується показаннями свідків та записами із будинкової книги. Оскільки, на даний час нотаріус відмовляється оформити її спадкові права, тому просить позов задовольнити. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2021 року позов задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном (2/5 будинку АДРЕСА_1 ). Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину будинку АДРЕСА_1 (без врахування самовільних добудов), в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що позивач прийняла спадщину після смерті батька, оскільки доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном нею до суду не подано. На момент смерті батька, позивач була прописна/зареєстрована за іншою адресою, ніж адреса проживання спадкодавця - батька сторін у справі, що також підтверджується приватизацією нею квартири у серпні 2022 року, яка згодом була відчужена нею за договором, укладеним в жовтні 2002 року. Окрім цього, позивач визнала під час розгляду справи, що на момент смерті батька вона проживала за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_2 . Не надано позивачем доказів управління спадковим майном, а також доказів, які б свідчили про намір прийняти спадщину. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо доведеності позивачем факту вступу в управління та володіння спадковим майном, та безпідставно задовольнив пред`явлений позов. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно пунктів 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає. Судом встановлено, що згідно з рішенням Червоноармійської районної ради від 13 травня 1975 року, свідоцтвом про право особистої власності на будівлю від 26 травня 1975 року, виданим виконавчим комітетом Червоноармійської районної ради м. Львова (а.с. 13, 14), подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належав на праві власності, в рівних частках - по 1/2, житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Червоноармійського районного суду м. Львова від 28 вересня 1976 року року задоволено позов ОСОБА_5 , здійснено реальний поділ між подружжям будинковолодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 виділено в особисте виключне користування частину житлових приміщень будинку, що в загальному складало 2/5 ідеальні частини будинку, ОСОБА_5 - 3/5 ідеальних частин будинку (а.с.15). Згідно з реєстраційним посвідченням від 02 лютого 1977 року на підставі рішення суду від 28 травня 1976 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.17). Також реєстрація саме права особистої власності на 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 підтверджується заключенням від 02 лютого 1997 року та довідкою від 16 листопада 2015 року, виданими бюро технічної інвентаризації. Згідно свідоцтва про народження позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 (а.с. 20). Як убачається із свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Львові, про що міським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції вчинено актовий запис № 4847 від 04 серпня 2001 року (а.с. 19). Із записів будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що позивач ОСОБА_6 була зареєстрована за місцем проживання у спірному будинку з 1978 року по 12 квітня 1993 року (а.с.21-28). Після цього, була знята з реєстрації у зв`язку із реєстрацією за адресою: АДРЕСА_2 . Повторно, позивач зареєстрована за адресою місця знаходження будинку з 05 квітня 2017 року. Із спадкової справи № 473/2015, заведеної Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що у визначений законом шестимісячний строк, жоден спадкоємець за законом, чи заповітом із заявами про прийняття спадщини не звертався. Після спливу цього строку, а саме 27 липня 2015 року, донька померлого ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 звернулась у нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , як така, що прийняла спадщину (а.с. 20). Також, 21 червня 2016 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом у нотаріальну контору звернулася інша донька відповідач у справі ОСОБА_3 , як така, що прийняла спадщину після смерті батька відповідно до статті 549 ЦК України (в редакції 1963 року, яка діяла на час відкриття спадщини), фактично вступивши в управління спадковим майном. Інші спадкоємці першої черги за законом треті особи по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяви про пропуск строку на прийняття спадщини та відсутність претензій щодо оформлення спадкових прав. Згідно з листом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори від 29 вересня 2020 року позивачу роз`яснено про відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , в тому числі у зв`язку із неподанням доказів фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, а також в зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів, на спадкове майно. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що із змісту наведеного листа нотаріуса вбачається, що викладені у позові вимоги потребують саме судового вирішення. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Предметом спору в даній справі є, зокрема, встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадкування за законом за позивачем права власності на майно, у зв`язку зі вступом в управління або володіння спадковим майном ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому до спірних правовідносин у частині здійснення позивачем права на спадкування (прийняття ним спадщини) після смерті її батька застосуванню підлягають норми ЦК Української РСР в редакції, чинній на момент відкриття спадщини. Відтак, з`ясовуючи обставини прийняття або неприйняття позивачем спадщини після смерті свого батька, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ЦК УРСР в редакції, чинній на момент смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Згідно із статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що «відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті НОМЕР_1 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину». Згідно з пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК УРСР, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подання ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття. В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що передбачений статтею 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку. У своїй постанові від 25 березня 2020 року Верховний Суд за результатами розгляду справи № 305/235/17 прийшов до висновку про те, що «під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем». Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що позивач за допомогою належних та допустимих доказів довела факт вступу у володіння спадковим майном після смерті свого батька, оскільки хоч із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини, який закінчився 04 лютого 2002 року, не зверталася, однак незважаючи на відсутність у неї зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті батька та після його смерті, проживала в спірному житловому будинку, що перебував у частковій власності спадкодавця та входить в об`єм спадкового майна, користується ним як житлом, несе витрати по його утриманню, суд прийшов до вірного висновку про встановлення факту прийняття спадщини позивачем ОСОБА_1 після смерті її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, будинком АДРЕСА_1 , а відтак і про підставність позову в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті її батька. При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що після оформлення права власності на спірний будинок подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , саме за позовом одного з подружжя ОСОБА_5 , рішенням Червоноармійського районного суду від 28 вересня 1976 року було здійснено поділ вказаного будинку між подружжям шляхом відступу від рівності часток у власності подружжя та передання у власність ОСОБА_4 2/5 частин будинку. До моменту звернення в суд, подружжя було власниками будинку в рівних частках. На підставі рішення суду, за ОСОБА_4 було здійснено реєстрацію права власності на відповідну частину нерухомого майна, яка не скасована та на даний момент не оспорюється. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи та довідки ОКП ЛМР «БТІ та ЕО» від 16 листопада 2015 року в будинковолодінні за адресою: по АДРЕСА_1 здійснено також ряд самовільних будівництв, які, відповідно, не входять в спадкову масу та не підлягають поділу згідно оскаржуваного рішення суду. Спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті батька позивача ОСОБА_4 , є також і його дочка, а сестра позивача відповідач ОСОБА_3 , оскільки остання на час смерті батька була зареєстрована та проживала разом із спадкодавцем, а також у 2015 році звернулась у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Брати позивача та відповідача - треті особи по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у передбачений законом шестимісячний строк після смерті спадкодавця не вчинили жодних дій щодо прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті їхнього батька, а в 2015 році подали в нотаріальну контору заяви про те, що їм відомо про відкриття спадщини після смерті їх батька, строк на прийняття спадщини ними пропущено і на оформлення спадкових прав вони не претендують. І оскільки внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачем доведено факт прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління та володіння цим спадковим майном, а листом нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому з врахуванням наявності іншого спадкоємця, за позивачем слід визнати право власності на Ѕ частину від об`єму спадкового майна, що враховуючи належну спадкодавцю частку, фактично становить 1/5 частину будинку. Щодо спливу позовної давності. Фактичну відмову нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину, оформлену у вигляді листа, позивач отримала 29 вересня 2020 році, після чого 12 жовтня 2020 року, звернулася із позовом в суд. Відтак, позовна давність для заявлених позовних вимог на момент звернення позивача із позовом до суду не сплила, у зв`язку із чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку. Вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та правомірно задовольнив такі. В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 червня 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич