Постанова Київський апеляційний суд № 759/15037/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2025 року місто Київ. Справа № 759/15037/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/18314/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києвавід 10 липня 2025 року (постановлено у складі судді Журибеда О.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту прийняття спадщини ВСТАНОВИВ Заявник ОСОБА_2 інтереси якої представляє ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною заявою, в якій просила: встановити юридичний факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Ленінградської районної ради народних депутатів 08.04.1994, для подальшого оформлення права на спадщину та отримання свідоцтва про право на спадщину; визнати право власності на спадкове майно, а саме частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала батьку ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Ленінградської районної ради народних депутатів 08.04.1994 року. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києвавід 10 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись з такою ухвалою, представник заявника 23 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, судом першої інстанції порушені норми процесуального права. Судом порушено строк, встановлений с. 2 ст. 186 ЦПК України, оскільки впродовж кількох місяців не було жодної інформації про стан розгляду поданої заяви. Вважає висновок суду про те, що справа має позовний характер помилковим, оскільки з матеріалів заяви не вбачається наявності спору між сторонами щодо права чи обов`язку, інших спадкоємців майна немає. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. У судове засідання ОСОБА_2 або її представник у судове засідання не з`явились, подали заяву про розгляд справи без їх участі. Беручи до уваги викладене та зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності заявника. Оскільки справу розглянуто за відсутності учасників, датою ухвалення судового рішення апеляційного суду є дата складання його повного тексту. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_2 суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 315 ЦПК України, виходив з того, що метою встановлення юридичного факту є набуття заявницею права власності на майно в порядку спадкування, заявлені заявницею вимоги про визнання права власності розглядаються в порядку позовного провадження. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорій справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку встановлюються інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право. Згідно ч. 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. У справі, яка є предметом розгляду, заявниця просить встановити факт того, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті її батька ОСОБА_5 та визнати право власності заявниці на спадкове майно, а саме на частину квартири. У своїй постанові Верховний Суд від 21 березня 2024 року в справі №2о-30/2009 зазначив, що встановлення факту належності на праві власності нерухомого майна в порядку окремого провадження не допускається, оскільки вимога про визнання права власності завжди свідчить про існування спору про право. Метою звернення із заявою про встановлення юридичного факту є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини. Колегія суддів звертає увагу, що заявник не просить суд встановити певний юридичний факт, який впливає на її спадкові права, а просить визнати у порядку окремого провадження право власності на майно. Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження. Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за обставин цієї справи питання, яке ставить заявник перед судом, вирішується лише в порядку позовного провадження, у зв`язку із чим оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За змістомстатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст.374,375,381- 384,389,390 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києвавід 10 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 23 грудня 2025 року Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова