Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/582/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/582/21 пров. № А/857/6980/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Ніколіна В.В., Затолочного В.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (головуючий суддя Ковальчук В.Д., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними щодо зменшення розміру пенсії, виходячи з 58% до 53% грошового забезпечення з 01.01.2008, зобов`язання провести перерахунок пенсії у розмірі 58% відповідного грошового забезпечення, з урахуванням 5% відповідних сум грошового забезпечення особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до 2 категорії та здійснити виплату пенсії у цьому розмірі з урахуванням виплачених сум, з 01.01.2008 однією сумою. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що при прийнятті такого допущено порушення норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить його скасувати і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі зазначає, що на час призначення йому пенсії (09.12.1997) ст.13 Закону №2262-ХІІ, визначала розмір пенсії за вислугу років. Підвищення пенсії за вислугу років визначалось ст.15 цього Закону, а питання щодо призначення надбавок до пенсій статтею

16. Відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), право на пенсію за вислугу років мають: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ. Згідно ст.13 Закону №2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення йому пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах : а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення (пункт «а» частини першої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3946-12 від 04.02.94). б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43) ( пункт «б» частини першої статті 13 в редакції Закону № 3946-12 від 04.02.94). в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення (пункт «в» частини першої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3946-12 від 04.02.94). Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів (частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3946-12 від 04.02.94, в редакції Закону № 103/96-ВР від 25.03.96). Таким чином вважає, що збільшення розміру пенсії на 5% при її обчисленні, особам які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2, 3, не є, а ні підвищенням пенсії, а ні підвищенням до пенсії. Статтею 63 Закону №2262-ХІІ, врегульоване питання перерахунку раніше призначених пенсій. Положення зазначеної статті, за будь-яких редакцій, за будь-яких змін та доповнень, не містили приписи щодо зменшення відсоткового розміру пенсії обчисленої від грошового забезпечення, який встановлювався при призначенні особі пенсії відповідно до ст. 13 цього Закону Так само і ст.13 Закону №2262-ХІІ, за будь-яких редакцій, за будь-яких змін та доповнень, не містила приписів щодо зменшення відсоткового розміру раніше призначеної пенсії обчисленої від грошового забезпечення для пенсійний, обрахованих до внесення змін та доповнень до ст. 13 цього Закону. За таких обставин, за змістом ст. 63 Закону №2262- XII, змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні, відповідно до ст. 13 вказаного Закону, є незмінним. Звертає увагу, що на час призначення йому пенсії, його розмір пенсії був обрахований виходячи з 58% від грошового забезпечення Покликається на помилковість висновків суду першої інстанції вказав про те, що вищевказані зміни в законодавстві не призвели до зниження розміру пенсії, а навпаки - привели до її збільшення з огляду на те, що станом на даний час, позивач отримує доплату за 2 категорію ЧАЕС (під час служби) 170,82 грн. Якщо взяти 5% від сум грошового забезпечення, то сума повинна бути 531,43 грн (10628,5 х 5%). Отже, фактично позивач недоотримує пенсію (361,43 грн). Також, відмовляючи позивачу у проведенні перерахунку пенсії, суд першої інстанції зіслався на рішення Верховного Суду України від 08.07.2014 у справі №21-277а14 та від 18.06.2014 по справі №21-38а-14 З приводу цього, апелянт просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на судове рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 140/25/19, де колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного Суду вважала за можливе не враховувати в цій справі висновки Верховного Суду України в постанові від 18.06.2014 по справі №21-38а-14, від 08.07.2014 у справі №21-277а14 та Верховного Суду від 08.05.2018 по справі №752/17929/13-а (К/9901/12428/18) з огляду на наступне. Верховною Радою України не приймалось законів, які б передбачали зменшення відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії, чи проведення перерахунку відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії за новими критеріями, а тому відсоткове значення призначеної позивачу пенсії є незмінним. Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію щодо відсутності правових підстав для зменшення відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії у випадках, коли до законів були внесені зміни, що стосувались порядку та підстав встановлення відсоткового значення розміру при призначенні пенсії, та при цьому нові закони не передбачали механізму зміни відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2019 по справі №522/16973/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.02.2019 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 по справі №240/5401/18). Далі колегія суддів зазначила, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Далі, колегія суддів зазначила, що збільшення пенсії у її грошовому виразі при проведенні перерахунку під час якого пенсійним органом зменшене відсоткове значення розміру вже призначеної пенсії, за відсутності прямої вказівки закону на таке, не є виправданням протиправності дій пенсійного органу та не свідчить про відсутність порушених прав пенсіонера, який має законні та виправдані сподівання на отримання пенсії в тому відсотковому значені, яке було йому встановлене при призначені пенсії. Далі, колегія суддів звернула увагу на те, що внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин, їхнього правового регулювання, а також незбалансованість та помилковість раніше сформульованого підходу Верховного суду України у вирішені спірних правовідносин, та за відсутності закону, який передбачав би механізм зміни відсоткового значення розміру вже призначеної пенсії, апелянт мав всі правові підстави для задоволення вказаного позову щодо проведення йому перерахунку пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії (визначеного на момент призначення пенсії) сум грошового та здійснення виплати перерахованої пенсії з урахуванням виплачених сум. З урахуванням наведеного вище, позивач просить суд апеляційної інстанції, відновити порушені його права шляхом зобов`язання пенсійного органу провести перераунок його пенсії з 01.03.2008, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 58% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити судове рішення без змін. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років з 07.11.1997 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-Х1І. На дату звільнення із Збройних Сил України вислуга років позивача складає 21 календарний рік. Пенсія призначена з 09.12.1997 року в розмірі 58% відповідного грошового забезпечення (50% - за 20 років вислуги, 3% - за 1 рік служби понад 20 років, 5% - як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 2). З 01.01.2008 позивачу було проведено перерахунок пенсії в розмірі 53% відповідних сум грошового забезпечення. 03.04.2020 та 29.10.2020 ОСОБА_1 звертався із заявами про перерахунок пенсії на 58% сум грошового забезпечення, особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби і віднесених до 2 категорії до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Заяви позивача розглянуті 13.04.2020 та 03.12.2020 (вих.16703-16824/К-02/8-0300/20 від 26.11.2020) позивачу надіслані листи, у яких повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції на час призначення пенсії позивачу, встановлювалось, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам, офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55% відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення. Пунктом «в» статті 13 Закону 2262 передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2 пенсії за вислугу років збільшуються на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення. З 1 січня 2008 року на підставі статті 63 Закону № 2262-Х1І та постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 1294) відповідач провів перерахунок пенсії позивача з урахуванням розміру грошового забезпечення, встановленого з 1 січня 2008 року для відповідних категорій осіб виходячи з чинної на цю дату редакції статті 13 вказаного Закону, яка не передбачала збільшення розміру пенсії за вислугу років на 5 процентів. При цьому розмір пенсії позивача з 1 січня 2008 року не зменшився. Відповідно до пункту «в» статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній до набуття Законом № 3591 -IV чинності, - до 29 квітня 2006 року) військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2, було передбачено збільшення розміру пенсії за вислугу років на 5 процентів. Із набуттям чинності Законом № 3591-IV, пунктом 9 якого були внесені зміни, згідно з якими нова редакція підпункту «в» статті 13 Закону № 2262-ХІІ зазначену 5-процентну доплату не передбачала. Підставою перерахунку всіх призначених за Законом № 2262-XIL пенсій згідно з пунктом 3 статті 63 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. Порядок перерахунку пенсій з 1 січня 2008 року регулюється Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, згідно з пунктом 1 якого перерахунок раніше призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством. Нові види грошового забезпечення військовослужбовців були визначені постановою № 1294. яка набирала чинності з дня втрати чинності указами Президента України, що визначали умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 1 січня 2008 року. З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач здійснив перерахунок позивачу пенсії з урахуванням розміру грошового забезпечення, встановленого з 1 січня 2008 року для відповідних категорій осіб. На даний час вищевказані положення не скасовані та не визнані неконституційними. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступла від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Відтак, не отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за січень 2008 року. Крім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.01.2008 по 14.01.2021 (дата направлення позовної заяви до суду (а.с. 26). Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Застосовуючи зазначені вище правові висновки до обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19. З огляду на це, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 січня 2008 року по 14 січня 2021 року та в цій частині залишити позовну заяву без розгляду. З урахуванням вимог статті 139 КАС України судові витрати у справі новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 140/582/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 січня 2008 року по 14 січня 2021 року та в цій частині залишити позовну заяву без розгляду. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі № 140/582/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін В. С. Затолочний