Постанова 4803 № 202/5319/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1470/21 Справа № 202/5319/20 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Демченко Е.Л., Макарова М.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.8-16). У серпні 2020 року позивачі звернулися до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просять до набрання законної сили рішенням суду по даній цивільній справі заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осiб-платникiв податків НОМЕР_1 вчиняти дії щодо вiдчyження в будь-який спосіб квартири АДРЕСА_2 . Свою заяву позивачі обґрунтовують тим, що ОСОБА_5 є рідним сином ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2 . Вказана квартира належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.09.1995 року виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням № 3/1501-95, право власності було зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради в реєстровій книзі №46п за реєстровим №8 та на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05.04.2011 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. N 2-383; право власності зареєстровано 29.05.2011 року КП «Дніпропетровське мiжмiське бюро технічної iнвентаризацiї» Днiпpoпетровської обласної ради в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за N 33142210. ОСОБА_5 разом зі своєю рідною сестрою, ОСОБА_1 , є спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері, ОСОБА_7 . Однак, ОСОБА_5 не встиг у шестимісячний строк для прийняття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері, оскільки дуже хворів i був прикутий до ліжка. 05 вересня 2018 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було задоволено. 02 квітня 2019 року Дніпровський апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2018 року по справі N2 202/2278/17, виніс постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також, колегія Дніпровського апеляційного суду у вищевказаній постанові вказала, що згідно заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 02 серпня 2016 року у спадковій справі № 482/2016 остання зазначає, що інші спадкоємці окрім неї, вiдсутнi, всупереч тому, що вона мала на той час ще живого рідного брата, ОСОБА_5 . Такі дії ОСОБА_1 свідчать про її недобросовicнiсть при повiдомленнi нотаріусу інформації щодо кола спадкоємців. Крім того, 08 липня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Враховуючи викладене, а також те, що на даний час власником квартири є ОСОБА_1 , яка не обмежена у здійсненні права власності на квартиру, в тому числі відчужувати, передавати її в іпотеку тощо, внаслідок чого право власності на квартиру може бути зареєстроване вже з іншими особами, не вжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання сторонами спору остаточного рішення суду, а також ускладнити ефективний захист, а у подальшому і поновлення порушених (оспорюваних) прав позивачів, за захистом яких останні звернулися до суду (а.с.3-7). Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2020 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. До набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі № 202/5319/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом заборонено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осiб-платникiв податків НОМЕР_1 вчиняти дії щодо вiдчyження в будь-який спосіб квартири АДРЕСА_2 (а.с.75-78). В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Перевіривши законність ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає запотрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Перелік видів такого забезпечення передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК, який не є вичерпним, а тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Згідно п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема забороною вчиняти певні дії. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідальності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. З позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо права позивачів на спадкове майно, а саме: квартири АДРЕСА_3 . Отже, враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги характер спірних правовідносин, доводи та обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, тому не підлягає скасуванню, оскільки постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: