Постанова 4854 № 400/1152/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1152/21 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року по справі № 400/1152/21, прийнятого у складі судді Мороза А.О., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до головного державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ступак Вікторії Василівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Первомайський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ступак В.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Первомайський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 64115698 від 13.01.2021 року; визнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.01.2021 року, про накладення штрафу від 27.01.2021 року та про виправлення помилки у процесуальному документі від 08.02.2021 року у виконавчому провадженні № 64115698. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №64115698 від 13.01.2021 року. Роз`яснено позивачу про право звернення в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року залишено адміністративний позов без руху. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та адміністративний позов повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, та просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що ним було отримано відповідь від начальника Первомайського міськрайнного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Крецу Б.М. на скаргу на дії головного державного виконавця Ступак В.В. від 26.01.2021 року, та постанову про виправлення помилок у процесуальному документі лише 03.02.2021 року, тому вважає, що строк на звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання дій протиправними та скасування рішень державного виконавця пропущений ним з поважних причин. Крім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції розтлумачив поняття «особа повинна дізнатися» як обов`язок, покладений законодавцем на позивача бути обізнаним про свої права, проявляти розумну зацікавленість в їх стані, що в свою чергу дозволяє своєчасно дізнаватись про їх порушення, у випадках, які знаходяться в межах можливостей позивача і, відповідно, своєчасно звернутися до суду з даним позовом. На думку апелянта, суд першої інстанції, не встановивши реальну дату отримання оскаржуваних постанов, а натомість здійснивши аналіз поважності причин пропуску із застосуванням «обов`язку до позивача бути обізнаним про свої права», тому вважає повернення судом першої інстанції позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України у зв`язку із не виконанням позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху, як таке, що не має правових підстав. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАСУ), у цій статті містяться терміни дізналася та повинна була дізнатися, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45). Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX). Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Мельник проти України (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 2223, від 28 березня 2006 року). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день надходження поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує. Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки. При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах і стимулює суд та учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року по справі № 1.380.2019.001042 (провадження № К/9901/13509/20). Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов мас подаватися лише в тих межах часу, який встановлений законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах. Також доцільно звернути увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони. Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України. Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. З матеріалів справи вбачається, що залишаючи адміністративний позов без руху ухвалою від 01.03.2021 року судом першої інстанції було повідомлено позивача про необхідність звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку. 22.03.2021 року на виконання вимог зазначеної ухвали позивач надав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та документ про сплату судового збору в розмірі 908,0 грн. В заяві позивач зазначає, що постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.01.2021 року, ним отримані 22.01.2021 року. 26.01.2021 року позивач звернувся до начальника Первомайського МВДВС із скаргою на дії головного державного виконавця Ступак В.В. 08.02.2021 року позивач отримав відповідь на скаргу, згідно якої він, як боржник у виконавчому провадженні, не має права оскаржувати дії державного виконавця. На думку позивача, його незнання особливостей оскарження дій посадових осіб органів державної виконавчої служби та отримання відповіді начальника Первомайського МВДВС 08.02.2021 року, є поважними підставами пропуску строку звернення з позовом до адміністративного суду. Апелянт зазначає, що він отримав постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.01.2021 року - 22.01.2021 року. При цьому, жодних доказів на підтвердження отримання постанов, позивачем до суду не надано. До того ж в своїй заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позивач не вказав підстави пропуску ним строку звернення з вимогою про накладення штрафу від 27.01.2021 року. Тобто, будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку заявником взагалі не надано. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що представником позивача не усунені недоліки (на які вказано, в ухвалі від 01.03.2021 р.) щодо наведення поважних причин пропуску строку звернення до суду у встановленому законом порядку. Щодо посилання апелянта на свою юридичну необізнаність апеляційний суд наголошує, що згідно презумпції знання законодавства - кожен вважається таким, що знає закони. Правова основа знання законодавства це обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Відповідно до абзацу 2 статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, у тому числі, у вигляді повернення позовної заяви за порушення строків на звернення з позовом. Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта, що строк звернення з позовом слід обраховувати з дати отримання позивачем відповіді Первомайського МВДВС, оскільки в такий спосіб можливе штучне збільшення строків звернення до суду, що є неприпустимим. Крім того, на підтвердження своїх доводів, позивач ні копії скарги, ні копії відповіді не надав. Отже, із змісту матеріалів справи та заяви про поновлення строку звернення до суду не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду з даним позовом. Разом з тим, строк звернення позивача до суду з вимогою про визнання протиправною та скасування постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 08.02.2021 року, позивачем не пропущений. Натомість, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені позивачем в заяві причини пропуску строку звернення до суду у строк, встановлений ст. 287 КАС України, з вимогами про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 13.01.2021 року, про накладення штрафу від 27.01.2021 року, є неповажними. Згідно ч. 8 ст. 171 КАС України, питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи. Отже, відповідно до вищезазначеної норми, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху. За таких обставин суд позбавлений можливості відкрити провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови про виправлення помилки у процесуальному документі від 08.02.2021 року, оскільки визнання неповажними підстав пропуску строку звернення в іншій частині вимог, заявлених позивачем, унеможливлює відкриття провадження у даній справі та має наслідком повернення всього позову. Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених в ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, ухвалу прийнято повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийняте та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд, доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни або скасування ухвали суду 1-ої інстанції. Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 312, 316,320, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. Повне судове рішення складене та підписане 09 червня 2021 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.