LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824373/1586/19

від 27.05.2021 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №373/1586/19 Головуючий у І інстанції - Рева О.І. апеляційне провадження №22-ц/824/6472/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Оніщука М.І., за участю секретаря Примушко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про стягнення компенсації за частку в спільному майні подружжя,- встановив: 16.09.2019 року позивач звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , укладений ОСОБА_1 10 травня 2019 року. 02.12.2019 року позивач уточнила свої позовні вимоги, уточнила коло відповідачів та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу 3248/2019/1455162 від 10 травня 2019 року - автомобіля «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та посвідчений Територіальним сервісним центром МВС України в Київській області №3248. Також просила згідно ч.1 ст.216 ЦК України зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 автомобіль «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , а ОСОБА_1 зобов`язати повернути ОСОБА_3 10 000 грн 00 коп., що були отримані ними згідно умов згаданого договору. Також просила стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 понесені нею судові витрати. 25.08.2020 року представник позивача подала до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №3248/2019/1455162 від 10 травня 2019 року - автомобіля «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та посвідчений Територіальним сервісним центром МВС України в Київській області №3248; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 в розмірі 116 067 грн 50 коп.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 536 грн 80 коп. та витрати на оплату судової експертизи 4 086 грн 00 коп. У своїх позовних вимогах посилається на те, що з відповідачем ОСОБА_1 вони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням суду від 29.05.2019 року шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу ними був придбаний спірний автомобіль, що був зареєстрований на ім`я відповідача. 10.05.2019 року вказаний автомобіль був перереєстрований на нового власника - ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, який був укладений в Територіальному сервісному центрі №3248. Таким чином, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, відповідач розпорядився спільним майном без її згоди як іншого співвласника. Новий власник автомобіля - це жінка, з якою відповідач проживає в даний час без реєстрації шлюбу. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації за частку в спільному майні подружжя задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 99 579 (дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 50 коп. грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля марки «RENAULT», модель «SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що був їх спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 174 (чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн 78 коп. судових витрат. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених вимог про стягнення компенсації за частку у спільному сумісному майні, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні даних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що автомобіль не є спільним сумісним майном, а є його особистою власністю. При цьому вказує на неправильність висновків щодо оцінки автомобілю; безпідставність застосування наслідків ухилення від участі в експертизі, оскільки клопотання експерта не отримував та у тексті рішення фігурує різні автомобілі. Відзив не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 29 травня 2019 року рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 жовтня 2010 відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманська, Російська Федерація, актовий запис №2388, розірваний. Відповідно до повідомлення територіального сервісного центру №3241 від 25 липня 2019 за № 14-АЗ, транспортний засіб «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , дійсно належав громадянину ОСОБА_1 та 10 травня 2019 був перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ №3248. Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля № РЧ-12568 від 28 червня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КИЙ АВТО ХОЛДИНГ» передав у власність ОСОБА_1 транспортний засіб марки «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску. Ціна автомобіля на дату укладання договору становить 115 600 грн 00 коп. ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на цей автомобіль, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 04.07.2013. Відповідно до копії договору купівлі-продажу №3248/2019/14551142 транспортного засобу, укладеного 10 травня 2019 року, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 транспортний засіб марки «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу визначена в розмірі 10 000 грн 00 коп. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що вказаний автомобіль був придбаний відповідачем ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з позивачем, та відчужений ним відповідачу ОСОБА_3 без згоди позивача, що ніким зі сторін не оспорюється. При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 116 067 грн 50 коп., при цьому посилався на інформацію із сайту AUTO.RIA щодо вартості аналогічного автомобіля. Заперечуючи проти визначеної позивачем вартості автомобіля, відповідач вказував на те, що інформація з приведеного позивачкою сайту не може свідчити про його реальну вартість. При цьому посилався на договори купівлі-продажу від 28 червня 2013 року, де вартість автомобіля зазначена 115 600 грн 00 коп. та від 10 травня 2019 року, де вартість автомобіля зазначена 10 000 грн 00 коп. У договорі купівлі-продажу від 10 травня 2019 року вартість автомобіля зазначена за домовленістю сторін в розмір 10 000 грн 00 коп. У своїх запереченнях на позов, відповідач ОСОБА_3 зазначила, що вартість автомобіля в договорі була умисно занижена, автомобіль вона придбала за 35 000 грн 00 коп., відповідач ОСОБА_1 підтвердив вказані обставини. Суд не взяв до уваги посилання відповідачів на вказаний договір для обґрунтування вартості автомобіля у розмірі 35 000 грн 00 коп., оскільки ціна в договорі зазначена учасниками договору виключно за їх домовленістю без участі позивача, і не відповідає реальній ринковій вартості автомобіля. Судом встановлено, що спірний автомобіль був придбаний колишнім подружжям ОСОБА_1 28.06.2013 за 115 600 грн. Це була ринкова ціна нового автомобіля, що в перерахунку на іноземну валюту (для прикладу - долар США), складала 14 462,65 доларів США за офіційного курсу НБУ гривні до долара США - 7,993. Позивач самостійно визначила ринкову вартість спірного автомобіля станом на 05.09.2019 на підставі даних сайту з продажу вживаних автомобілів AVTO RIA . Така вартість склала 7 900 доларів США або ж 199 159 грн 00 коп. За клопотанням представника позивача для визначення ринкової вартості автомобіля 05 травня 2020 року ухвалою суду була призначена автотоварознавча експертиза. 29 липня 2020 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку автотоварознавчої експертизи, оскільки не наданий на огляд досліджуваний транспортний засіб. Тобто, відповідачі ухилилися від проведення експертизи. Наслідки ухилення від проведення експертизи передбачені ст. 109 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_3 , не надавши експертам транспортного засобу для проведення експертного дослідження та відповідач ОСОБА_1 , не сприявши у наданні експертам спірного автомобіля для проведення огляду, своїми діями дали суду право встановити факт визнання ними вартості спірного автомобіля у визначеному позивачем на власний розсуд розмірі. Надана позивачем інформація про іншу ринкову вартість спірного автомобіля станом на 18.08.2020 на підставі даних сайту з продажу вживаних автомобілів AVTO RIA у розмірі 8 500 доларів США або ж 232 135 грн 00 коп. та у зв`язку з цим збільшення позовних вимог, судом було відхилено і не взято до уваги як неналежний доказ. Вказана інформація стосувалася автомобіля такої ж марки, але інших технічних характеристик. Спірний автомобіль обладнаний двигуном внутрішнього згоряння, що працює на бензині, а надана інформація від 18.08.2020 стосується автомобіля, двигун якого працює на дизельному паливі. Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що відповідач порушив майнові права позивача на належну їй частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль, відчуживши це майно без згоди останньої та використав кошти на власні потреби, а тому права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відчужувача грошової компенсації належної їй 1/2 частки від вартості автомобіля марки «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 99 579 грн 50 коп. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання правочину недійсним, суд виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинили всі дії з виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, відсутність письмової згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя недійсним. Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-1587 цс16. Таким чином, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_2 в позові в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №3248/2019/1455162 від 10 травня 2019 року - автомобіля «RENAULT SANDERO», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та посвідченого Територіальним сервісним центром МВС України в Київській області №3248 в зв`язку з його недоведеністю. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного. Згідно правової позиції Верховного Суду від 29 травня 2019 року № 522/19610/15-ц вказано, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Встановлено, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу і відповідач, який порушив питання в апеляційній скарзі про спростування цієї презумпції, ні належними, ні допустими доказами у встановленому ст.ст. 76-81 ЦПК, тобто у цивільно-процесуальному порядку, протилежного не довів, що свідчить про необгрунтованість доводів апеляційної. При цьому у своєму відзиві на позов (а.с. 26) ОСОБА_1 визнавав ту обставину, що автомобіль був придбаний в період шлюбу, який за згодою позивачки був проданий на умовах, запропонованих позивачкою і ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України були визнані судом як підставу звільнення від доказування. У Постанові ВС у справі 158/2229/19 зазначено, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя. Проте і в цьому випадку відповідачем не доведено факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року № 643/4589/15-ц). Посилання апелянта на іншу вартість автомобіля не можуть бути прйняті судом до уваги, оскільки ці данні не містять її ринкової ціни. За таких обставин, суд першої інстанцій, правильно визначився з характером спірних правовідносин та правильно застосував до них норми СК України визначивши ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував наслідки ухилення від участі в експертизі є безпідставні, оскільки сторони були обізнані про призначену судом автотоварознавчу експертизу. З матеріалів справи вбачається, що судом було направлено на адресу відповідачів клопотання експерта КНДІСЕ про проведення експертного дослідження 23.06.2020 року о 10:00 год., про забезпечення для огляду об`єкта дослідження та присутності на огляді сторін, яке було отримано відповідачами, про що свідчать судові розписки (а.с. 97 ОСОБА_3 отримала 04.06.2020 року), (а.с. 100 ОСОБА_1 отримав 09.06.2020 року), проте відповідачі від проведення експертизи ухилились без поважних причин. Відповідно до ст. 109 ЦПК України передбачено, що уразі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Таким чином, коли відповідачами не було надано на огляд автомобіль і без цього провести експертизу провести неможливо і ця експертиза для сторін має значення, суд обґрунтовано визнав факт, для з`ясування якого експертиза була призначена. Також не приймаються до уваги і доводи про те, що у справі фігурує два різних автомобіля, оскільки фактично має місце помилка у його державному реєстраційному номері, що не є підставою для скасування рішення суду, оскільки предмет судового розгляду один і той самий автомобіль. За таких обставин викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко М.І. Оніщук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»